ЗАПИТАННЯ «Дня»
Сьогодні о десятій годині ранку в сесійній залі Верховної Ради України відбудеться представлення першої щорічної Доповіді Уповноваженого Верховної Ради України у справах людини «Про стан дотримання і захисту прав та свобод людини в Україні». У зв’язку із цим «День» звернувся з такими запитаннями до відомих правозахисників: «Які, по-вашому, основні права людини порушуються в Україні? Як на це реагує суспільство? Чи відомі вам приклади успішного захисту прав людини в нашій країні?»
Андрій РИБАЛКА, менеджер Міжнародного товариства із прав людини — українська секція:
— Про те, які права людини порушуються найчастіше, можу судити зі звернень громадян до нашої організації. Це — порушення соціально-економічних прав (зокрема, недостатній рівень життя, медичне обслуговування, освіта, право на працю), неправомірні дії міліції стосовно затриманих, порушення судового процесу і несправедливий розгляд (80% од усіх скарг).
Що ж до реакції суспільства, то якщо конкретної людини не зачепило, вона ніяк не реагує на те, що відбувається. А громадські організації вважають за краще працювати самостійно, і тому їхня робота найчастіше неефективна. По-моєму, було б корисніше провести загальну кампанію з усунення негативних тенденцій щодо того чи іншого виду порушень, але через амбіційність лідерів деяких організацій не виходить це зробити. Загалом же, я вважаю, що саме суспільство пасивне щодо цього питання.
Інститут Уповноваженої ВР із прав людини, по-моєму, поки що працює тільки на свій імідж. Жодних серйозних заяв не пригадаю, може, за винятком кампанії з торгівлі українськими жінками за кордоном, а також відвідування СІЗО. Поки що цей інститут діє неефективно. Не чув реальних законодавчих серйозних ініціатив та висловлювання з дійсно гострих питань щодо того ж референдуму, наприклад. По-моєму, інститут мав би проводити всебічний моніторинг реального забезпечення прав людини та імплементації міжнародних норм у національне законодавство, лобіювати це на всіх рівнях — у Верховній Раді, Кабміні, а також апелювати до громадськості. Крім того, співробітничати неформально із громадськими організаціями, які б могли розвантажити інститут од великого потоку не зовсім властивих йому функцій. Нині ж уся діяльність відомства Карпачової йде на реакцію на запити.
Євген ЗАХАРОВ, співголовуючий Харківської правозахисної групи:
— До основних порушень прав людини в Україні я б відніс право на справедливий судовий процес. Незалежні експерти твердять, що приблизно половина рішень судів несправедлива. Серйозно порушені соціально-економічні права, це призвело до того, що значна частина населення (не менше як 15%) живе на межі злиднів. Серйознішими стають порушення свободи слова. І ще — зростання рівня насильства в суспільстві загалом, пов’язане із жорстокістю та грубим поводженням правоохоронних органів, а також — із погіршенням соціально-економічного становища.
Суспільство саме по собі слабке — і реагує на подібні випадки слабко. В Україні діє майже 100 правозахисних організацій. Часто їхні дії успішні і викликають захоплення, але вони губляться у величезному масиві порушень, тому малопомітні. Що ж до Ніни Карпачової та її реакції, її допомоги, то думаю, про неї можна сказати те ж саме. Можливо, інформування про роботу Карпачової недостатнє. Однак це не означає, що в неї немає успіхів. Закон про Уповноваженого, прийнятий в Україні, слабкий, він відноситься до типу законів про «слабкого» омбудсмена, він не дає апарату Карпачової можливості ефективно працювати, тому що в нас розведені сфери діяльності омбудсмена і суду. Що ж до адміністративної практики, то закон не містить у собі жодних фільтрів, і апарат Ніни Карпачової виявляється заваленим величезною кількістю скарг, якими він не в змозі займатися належним чином. Узагалі цей апарат, по-моєму, поки що не проявив себе. Що ж до аналітичної роботи апарату, то, коли буде опубліковано доповідь Карпачової, ми зможемо про це судити.
Прикладів же успішного захисту прав багато — в Харкові, Севастополі, Донецьку, Сіверськодонецьку, Львові. Можна простежити деякий загальний принцип цієї успішності: в тих випадках, коли стосовно людини порушено закон і вона є постраждалою, її завжди вдається захистити. Про це можу судити із результатів роботи Харківської організації солдатських матерів. Коли ж іде мова про тортури, коли до нас звертаються люди зі скаргами щодо побиття міліцією, то тут усе набагато складніше. І добитися порушення карної справи проти працівників міліції, які застосовують незаконні методи, практично неможливо.
P.S.: «День» далеко не у всьому погоджується з категоричністю оцінок на адресу омбудсмена і планує детальніше зупинитися на цій проблемі, зокрема у розмові з Ніною Карпачовою.
