ЗАПИТАННЯ «Дня»

Можливість передання акцій стратегічних підприємств як погашення українського боргу за енергоносії широко обговорювали в Україні перед візитом Володимира Путіна. Як і передбачено, це питання обговорювали безпосередньо під час переговорів в. о. російського президента з українським керівництвом. При цьому йшлося не тільки про реструктуризацію нафтогазових боргів, а й про створення спільного підприємства на базі українських магістральних трубопроводів з участю «Газпрому» і компанії «Shell», а також про передання акцій окремих українських стратегічних підприємств як погашення боргів. Під час візиту минулого тижня президента компанії «Ітера» в Україну Ігоря Макарова і його переговорів з Президентом Кучмою також обговорено основні напрямки реформування газового ринку в Україні, форми участі «Ітери» в цьому процесі. За повідомленням московського Агенства нафтової інформації, Л.Кучма й І.Макаров наголосили на необхідності якнайшвидшої розробки і реалізації раніше запланованих спільних інвестиційних проектів у газовій галузі України.

Сьогодні «День» розпочинає обговорення проблем приходу російського (умовно) капіталу на український нафтогазовий ринок і наслідків можливого передання акцій деяких українських стратегічних підприємств російській стороні.

Геннадій УДОВЕНКО, колишній міністр закордонних справ:

— Якщо передача в оренду якогось стратегічного об’єкту не загрожує національним інтересам України, то чому б не зробити цього? У зв’язку із питанням можливої передачі українських підприємств Росії, я хочу нагадати історію зі стратегічними бомбардувальниками: коли Україна стала незалежною державою і виникло питання про передачу їх Російській Федерації, то ми заправили за них дуже високу ціну. А потім нам довелося вмовляти Росію, щоб та забрала їх за будь-яку ціну. Так це може статися і з тими стратегічними об’єктами, про які зараз йдеться. Але при цьому ми повинні керуватися насамперед національними інтересами і все має відбуватися відповідно до українського законодавства. Зараз йдеться про принципову можливість передачі будь-яких українських об’єктів у власність Росії, а коли мова буде йти про якийсь конкретний об’єкт, то кожен випадок має уважно вивчатися з усіх боків.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор Української філії Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

— Україна має величезні борги за отримані від Росії енергоносії і, на мій погляд, у найближчі кілька років вона не зможе розплатитися з ними. Тому постановка питання про передачу українських підприємств у власність як компенсація за борги цілком правомірна. Залучення російського капіталу дійсно в інтересах української економіки. Але, з іншого боку, на український ринок прийде російський капітал «тіньового» походження, який не здатний працювати в рамках існуючого правового поля. І, окрім того, його проникнення не дозволить Україні отримати необхідні технології, які можуть прийти в країну тільки із Заходу. Найближчим часом це може стати засобом порятунку для України на якийсь період, тому що західні інвестори не будуть, за існуючих умов, масово вкладати гроші в українську економіку. Російський капітал, прийшовши в Україну, сприятиме стабілізації економічної ситуації в країні та дасть можливість підтримати українську економіку «на плаву». Таким чином, його прихід на український ринок — це тимчасовий захід, оскільки порятунок українських підприємств за рахунок російського капіталу може бути лише тимчасовим, але він сьогодні є вимушеним. І треба буде використати отриману можливість економічної стабілізації для того, щоб приступити до створення правової держави й громадянського суспільства, встановлення таких економічних і правових умов, які дозволили б західним інвесторам вкладати гроші в економіку країни. Я не думаю, що слідом за приходом російського капіталу до України висуватимуться додаткові політичні вимоги. Річ у тому, що на український ринок прийдуть гроші російських олігархів, які автономніші у своїх діях порівняно з українськими «колегами». Разом з тим, на мою думку, за Володимира Путіна, на Україну чинитиметься більший тиск, ніж за Єльцина, оскільки Росія має право вимагати «вдячності» за економічну підтримку, яку вона надає. На жаль, доводиться визнати, що українське керівництво не готове до жорсткого прагматичного діалогу з російською стороною і не може провести самостійної політики в українсько-російських відносинах, у тому числі відстоювати інтереси країни в питанні можливої приватизації українських підприємств.

Іванна КЛИМПУШ, Український незалежний центр політичних досліджень:

— На сьогодні в нашій країні може відбутися приватизація підприємств за рахунок політичних та економічних поступок з боку України, а не за рахунок створення сприятливого інвестиційного клімату для капіталу, який може прийти як із Заходу, так і з Росії. Немає передумов для проведення відкритих тендерів, аукціонів із приватизації того чи іншого підприємства. Я думаю, є реальна небезпека того, що процес проникнення російського капіталу в Україну розвиватиметься як сніжна куля: спочатку політичні поступки з боку України, потім — підключення економічних важелів впливу, посилення російського політичного тиску тощо.

Будь-яка країна має піклуватися про свою економічну стабільність і можливість забезпечення своїх стратегічних інтересів або за рахунок розвитку власної промисловості, або за рахунок залучення іноземного капіталу. На сьогодні ситуація виглядає так, що Україна захищає свої національні інтереси й економічну безпеку не тільки на підставі розвитку своєї власної промисловості, а й на балансуванні між інтересами Заходу та Сходу. Це стосується як політичної, так і економічної сфери. І якщо цей баланс буде порушено, то можна передбачувати виникнення реальної загрози для національних інтересів України.

Питання про прихід російського капіталу на український ринок прямо пов’язане з нашим ставленням до власних стратегічних запасів чи цінностей, які має у своєму розпорядженні Україна, в тому числі, до тих підприємств, які на сьогоднішній день є конкурентоздатними і прибутковими. Тому ми повинні або самі інвестувати стратегічно важливі для України підприємства, або надати цю можливість іноземному капіталу. Якщо ми зараз віддамо ці підприємства в іноземну власність, то, швидше за все, нам доведеться зробити це на невигідних для України умовах — тобто віддавати їх практично за безцінь. Є ще один аспект проблеми, пов’язаний з продекларованим Україною європейським вибором. Якщо російський капітал поводитиметься в Україні відповідно до європейських «правил гри», а не вимагатиме для себе додаткових пільг, штучно створюваних привілеїв, то в цьому випадку не буде відчутної різниці між західним і російським капіталом. Але якщо дії російського капіталу в Україні забезпечуватимуться не на підставі ринкових й економічних важелів, а на підставі політичних поступок української сторони на користь Росії, то, звичайно, між західним і російським капіталом буде величезна різниця. А якщо пільгові умови будуть штучно створені тільки для російського капіталу, то логічно виникає питання про забезпечення економічної вигоди України й дотримання її національних інтересів.