ЗАПИТАННЯ «Дня»

Євген МАРЧУК, міністр оборони України:

— Михайло Михайлович Жванецький — невичерпна особистість. Його гумористичні мініатюри — це по-суті філософські етюди, причому більшою мірою драматичні, аніж гумористичні. Він одного разу сказав, що діти на його спектаклях плачуть (коли дорослі сміються) тому що діти відчувають підтекст... Він дуже тонкий гуморист, такий, що потребує, щоб читач чи глядач настроювався на його хвилю і був достатньо освіченим, щоб повноцінно сприймати його тексти. Філософ життя, мікроскопічно точний у деталях, він, разом з тим, дуже високо може піднятися над буденністю і зробити такі узагальнення, які ніяким науковим аналітикам не під силу, або ж вони роблять це дуже нудно на сотнях важких для прочитання сторінок. До того ж він справжній патріот, навіть фанатик Одеси. І де б він не жив і не працював, він залишається одеситом за духом, причому одеситом у своєму відношенні до цього міста елітним. І в цьому — його своєрідний шарм, він тонко відчувається в його творах. Є в нього й ще одна дуже симпатична мені риса — сміливість. Він завжди був Жванецьким: в радянські часи, коли були прямі і приховані цензури, сьогодні — коли цензури немає ніякої. Візьміть його шеститомник, і ви не помітите, де в його творчості закінчиться радянський період, а де почнуться роки незалежності. Він сміливо береться за теми, які непідвладні поки що іншим художникам слова. Від інших гумористів, приміром, він відрізняється категорично. В Жванецького немає дурносміху, його гумор інтелектуальний, побудований на парадоксах. Часом не всі в залі можуть засміятися з його жарту. І на своїх спектаклях Жванецький, розуміючи, що він запускає складний парадокс, робить маленьку паузу (на секунд 5—10) і чекає, поки сказане дійде до залу, поки воно опрацюється в головах глядачів. І дійсно — через 5—10 секунд зал починає реготати. Цим прийомом він володіє дуже майстерно.

Про Михайла Михайловича можна говорити дуже багато. Я особисто знайомий з ним, і наші зустрічі для мене дуже цікаві. Причому ми ж не говоримо про літературу, справи, а більшою мірою — про звичайні світські проблеми. І він у всьому гострий, тонкий, пронизливо точний у деталях. Він такий і в житті — з елементами парадоксального мислення, своєрідного гумору, в якому завжди звучить оптимізм.

Наталія ЛАВРИНЕНКО, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, кандидат філософських наук:

— Ми, соціологи, любимо Михайла Жванецького за соціологічне мислення. Він був, можливо, одним із перших гумористів, який настільки точно, об'єктивно проаналізував ту соціальну реальність, у якій ми всі жили. І якщо професійні соціологи в радянський період були заангажовані (у плані марксистської ідеології), то Михайло Жванецький — письменник, який інтуїтивно відчуває навколишню дійсність, цю соціальну реальність зміг схопити, відобразити і викласти в дуже доступній, гумористичній формі.

Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, професор:

— Особисто я люблю Михайла Михайловича Жванецького за те почуття міри і усвідомлення власної ролі та місця, яке у нього є, і якого немає або якого не вистачає багатьом сучасним гумористам. А взагалі-то особливо я його люблю за дві чудові фрази. Перша: «Наша свобода нагадує мені світлофор, у якого горять усі три вогні відразу». І друга: «Що таке секс у шістдесят років? Все те ж саме, тільки переляк у її очах». Бажаю міцного здоров'я Михайлу Михайловичу і всім нам!

Кирило ВИШИНСЬКИЙ, шеф-редактор служби інформації ICTV:

— Я думаю, що ми любимо Жванецького за те, що він — останній співак радянського життя. Нехай він «оспівував» радянські реалії і в принизливому плані, але це людина, яка, навіть живучи в тих кризових умовах, уміла знаходити в цьому радянському абсурді чарівні та смішні речі. Шкода, після того, як розпався Радянський Союз, він із сатирика перетворився на філософа. Мабуть, і за це ми його теж любимо, оскільки в сьогоднішньому бурхливому та мінливому житті всі ми, напевно, — трошки філософи. Ще, звичайно, ми любимо його за приголомшуючий оптимізм. Навіть у жорстких радянських умовах він завжди його в нас вселяв. Мабуть, творчість Жванецького — це єдине, що зараз нам дозволяє з гумором пригадати наше минуле. Нічого смішнішого у своєму минулому, ніж спогади через призму текстів Жванецького, я ніколи, напевно, знайти не зможу. «Засідання на лікеро-горілчаному заводі» і «Хлопці, хто зшив костюм?» — це, мабуть, найсмішніше з того, що я зараз можу пригадати. Для нас, колишніх радянських людей, Жванецький — це і є та сама людина, яка допомогла нам розлучитися з нашим минулим, сміючись.

Ігор ЛІХУТА, продюсер:

— Я виріс на творах Михайла Жванецького, чия творчість мене захоплює і нині. Пам'ятаю та принагідно використовую його влучні вислови, приміром «У житті кожного чоловіка настає вік, коли він боїться згоди жінки більше, ніж її відмови». Завдяки Михайлу Жванецькому у всіх усюдах — у країнах СНД та далекого зарубіжжя знають про Одесу, місто, не схоже не жодне інше. Бо існує навіть окреме поняття «одеський гумор». Так що Жванецький — український сатирик, який багато що увібрав із землі свого народження, а тепер розказує.