ЗАПИТАННЯ «Дня»

У китайців, котрі вірять у метапсихоз, є таке древнє прокляття: щоб ти народився під час змін. Схоже, саме це і сталося з усіма нами. Але чи не ми обрали для себе хиткість і хаос свободи (якщо вже не справи, то хоча б слова), замість страшної стабільності, котра тхне безвихіддю? Чи не ми із завзяттям підлітків розправлялися з набридлими кумирами і хрестоматійними героями? Заради чого? Хто зайняв вакантні постаменти? Не знаючи відповідей на ці запитання, ми звернулися до авторитетних читачів «Дня» (здавалося б, хто-хто, а вони вже знають відповіді на всі запитання). Але показовий момент: чимало з наших знаменитих сучасників просили час для роздуму — від півгодини додоби, і навіть після цього дехто відмовлявся відповідати.

Михайло ІЛЛЄНКО, кінорежисер:

— Герой нашого часу — це об'єктивно існуюча величина. Хочемо ми цього чи ні, але кожен час ліпить своїх героїв, і за допомогою засобів масової інформації в тому числі. Й мені здається, що якщо через сотню років знайдуть підшивку сучасних газет або журналів, то у нащадків створиться враження, що герой нашого часу — злодій. Причому це не просто герой, а ще й ідеал, зразок для наслідування. Але неможливо весь час красти! Це утопія, Кампанелла й Фур'є разом узяті. Якщо ж говорити про позитивного героя, то це, звичайно, той, котрий скаже «стоп» й усвідомить, що необхідно ще щось робити, хоча б для того, щоб згодом також можна було що-небудь украсти.

Андрій БЛУДОВ, художник:

— Запитання, щиро кажучи, ставить у глухий кут, тому що епоха зараз непевна й про героїв говорити складно. Навіть якщо уявити собі пам'ятник «Герой нашого часу», то радше це була б якась абстрактна композиція, яка, можливо, нагадує людину, а може — акваріум чи музичний інструмент — складно сказати, бо сучасна ідея не артикульована. Конкретність передбачають завершені епохи, приміром, жорстка конкретика комуністичних монументів, а наш час не сформулював своєї ідеології. У непевні часи складно говорити про типи, зате вони особливо чітко виявляють, що людина — це індивідуальність. Якщо ж робити якісь припущення, то гадаю, що нинішньому героєві необхідний оптимізм (бо надто багато скигліїв довкола), і напевно йому не обійтися без іронії (й самоіронії), що допомагає сприймати нашу реальність такою, якою вона є. Але цей іронічний оптиміст має бути конструктивною особистістю, людиною, незалежно від її конкретної професії, здатною на творчий акт у найширшому сенсі.

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:

— Наш час не героїчний за духом і настроєм. Я назвала б його навіть антигероїчним, часом винятково прагматичних цінностей. Адже героїзм передбачає ідеалізм, здатність чимось пожертвувати, наявність ідеальної мети. Які у нас сьогодні цілі? Заробити і порахувати. Чи замислюємося ми над глобальними питаннями? Нещодавно зарубіжні колеги запитували у мене, що думають в Україні про косовську кризу. Та нічого не думають. Ми взагалі ні про що не задумуємося, якщо, звісно, повторюю, не йдеться про можливість заробити. Живемо одним днем. Не пам'ятаємо минулого, про майбутнє ж не завдаємо собі клопоту думати, причому це стосується і тих, хто це повинен робити за статусом, — можновладців. Наш час «з'їдає» героїв раніше, аніж вони встигають себе виявити.

Ілля НОЯБРЬОВ, телепродюсер і телеведучий:

— Герой нашого часу — це той, кого заведено називати новий українець. І хоча він став у певному розумінні не героєм часу, а героєм анекдотів, але я якраз маю на увазі позитивний аспект появи цієї категорії людей. Раніше ми всі жили у великому соцзабезі, отримували порівну від 100 до 150 рублів і були щасливі. Але сьогодні обиватель, котрий звик задовольнятися малим і від якого нічого не залежить, не може бути героєм. Ними можуть стати люди, котрі всупереч усьому наважуються робити справу, мають для цього достатньо наполегливості, знань, винахідливості й настирливості. Чим скоріше в кожному з нас прокинеться підприємець, тим ліпше буде суспільству загалом і кожному його представникові зокрема.

Валентин ШЕСТОПАЛОВ, актор:

— Нещодавно я почув історію про одного провінційного дивака. Село, в якому він мешкав, кожен рік заливало. Він зібрав людей, запропонував побудувати обвідний канал. Односельчани відгукнулися. Але прийшла весна, і село знову залило. Наступного року цей ентузіаст знову спробував зібрати людей, і наступного також... У цю витівку вірило все менше мешканців. А він продовжував будувати вже сам один. І так — упродовж чверті століття. І досягнув-таки свого: однієї весни вода пішла в обхід. Такі люди прориву — по суті, прориву етичного — для мене й є героїчними персонажами.

Дмитро ХАРИТОНОВ, тележурналіст і письменник:

— В одному зі своїх відомих романів Франсуа Рабле описав відвертого шахрая й циніка на ім'я Панург. Із ним постійно траплялися усілякі історії, з яких особливо показовою є одна: Панург, пливучи на кораблі з купцем, торговцем баранами, посварився з ним і в помсту, придбавши одного барана, негайно кинув його в морі. Решту довершив інстинкт: на очах у нещасного купця всі його барани один за одним пострибали у воду. Відтоді вислів «панургове стадо» має на увазі сліпе наслідування чужим діям і вчинкам, коли паралізована воля людини, її розум і самокритика. Мені здається, що героєм нашого часу міг би стати чесний, непідкупний і розумний політик, котрий би реально взявся вирішувати проблеми цієї нещасної держави, яка все ще називається Україна, але насправді дедалі більше перетворюється на гігантську Панургію. Героєм нашого часу можна назвати й звичайну, як заведено говорити, маленьку людину, котра не втрачає почуття власної гідності й надію в умовах, коли їх дедалі важче зберігати.

Анатолій ГАЙДАМАКА, художник:

— Напевно, це має бути людина, котра йде проти течії. Що я маю на увазі. У нас сьогодні дві біди: крадіжка й цілковите нерозуміння того, куди ми рухаємося й яке суспільство будуємо. Причому ця відсутність орієнтирів — на рівні влади, i, схоже, це всіх влаштовує. Якщо з'явиться людина, котра хоча б буде чиста на руку й зуміє хоча б чітко й ясно сформулювати, що ми будуємо, вона цілком могла б називатися героєм нашого часу.

Андрій ЦАПЛІЄНКО, тележурналіст:

— Ще рік тому я вів передачу «Люди» (ТІА «Вікна»). Гадаю, що це й була передача про героїв нашого часу. Найяскравішими вийшли сюжети про стриптизерку, котра водночас є чудовою жінкою й матір'ю, а також студенткою престижного вузу; про російського генерала, котрий переховується від каральних органів на українському хуторі і, будучи патріотом Росії, змушений просити українського громадянства; про колишню наркоманку, котра повірила в Бога і припинила колотися; про фотографа, який знімає вуличних дітей; про першого мера-єврея в Україні, котрий зробив чимало хорошого для міста, замолюючи свої минулі гріхи, про 14-річну злодійку й токсикоманку, котра вигадує чарівні казки; про групу кілерів, які сидять у Сумському СІЗО (вони поставили на потік систему вбивств на замовлення задля того, щоб забезпечити добробут своїх сімей); про полковника ВПС — аса часів корейської війни, який збив декілька американських літаків і переконаний, що всі війни в світі розпочинала Америка (про це він пише в американські журнали й отримує там гонорари). Якщо спробувати на цих засадах скласти колективний портрет героя нашого часу, то я б насамперед зазначив, що це маргінал, позаяк багатьох життя викинуло на узбіччя, — людина, котра намагається пристосуватися до жахливої реальності й залишитися при цьому людиною. Подвійний агент, людина з подвійною мораллю. Один мій колега, відповідаючи на запитання, що робити, якщо за голос на виборах пропонують гроші, відповів: «Беріть гроші й голосуйте по совісті». Гадаю, це й є лозунг героя нашого часу.

Іван МАЛКОВИЧ, поет:

— «Навіщо поет в убогий час?» — запитував Гельдерлін 200 років тому. Цей рядок спонукав Гайдеггера до написання однієї з найблискучіших своїх праць... За два століття час став іще убогішим. Яким є герой нашого (зокрема українського) часу?.. Убогим. Убогим матеріально чи — ще гірше — за самою своєю суттю, як, наприклад, найчільніші діячі нашої чистої («чистої, як унітаз», сказав би Нечерда) політики. Проте в слові «убогий» мені дедалі виразніше вчувається Бог (можливо, це дитячі враження: колядуючи «Нову радість», я, як і більшість дітей, співав не «убого повився», а «у Бога повився»). Отже, героєм нашого часу я назвав би отих уБогих, яким від безвиході й розпуки іноді навіть не хочеться прокидатись, які часто не мають для свого дитятка навіть хліба й молока і тому з усіх сил намагаються не з'їхати з глузду, бо вони уБогі, тобто з Богом. Господи, зглянься на країну героїв нашого часу...