ЗАПИТАННЯ «Дня»

Іван МАРЧУК, художник:

— Ні, нині такої державної ідеології немає. Це видно з усього. Якщо навколо занепад, то про яке можна говорити спрямування, чи підвалини, чи базис для того. Людям треба просто дати можливість працювати, жити й їсти. У нас є один осередок культури для юного покоління. Він маленький, і поширюється на мізерну кількість людей. Це Дитяча академія мистецтв. І тут, як кажуть, витає Дух Божий. Я впевнений, що діти в такому оточенні ніколи не підуть на вулицю, не будуть паразитами чи шахраями. Виховувати — це ж не лише батьківський обов'язок. А перенести такі стандарти на все наше населення просто неможливо, але до цього треба йти.

Сьогодні в державі кожний належить сам собі. За таких умов Україна може втратити наступні покоління інтелектуалів. А реальна політика, яку проводить сьогоднішня влада, робить усе, щоб приспати людей, щоб люди були нічиї і росли просто, як бур'ян.

За всіма параметрами, в Україні мав уже настати Ренесанс. На нього сподівалися. Замість Ренесансу відбулася певна деградація, що досі продовжується.

У західному суспільстві кожний також належить сам собі, але там є закони, що працюють. Вони спонукають кожного до активної діяльності. Там діє єдина ідеологія для всіх — виживання. Щоб вижити, кожний прагне бути найліпшим, найкраще і найбільше працювати. Той, хто працює погано, чи співає погано — опиняється за бортом.

Коли кожна людина у своїй справі прагне бути кращою, складається враження, що «суспільний» поїзд їде, і ніхто не відстає. Здається, крім нас.

Мирослав ПОПОВИЧ, фiлософ:

— Її немає. Але ця ідеологія повинна бути. Коли дітей будуть просто вчити жити на світі, тоді держава створить найкращий потенціал для свого майбутнього. А відсоток талановитих і відсоток людей малоздібних завжди в усіх суспільствах однаковий. Проблема полягає в тому, кого суспільство згодом випустить нагору. Нині в цьому питанні я бачу тільки суто економічні проблеми. Хоча сьогодні здібна людина має більше можливостей пробитися нагору. На мою думку, тут є проблема ось у чому: в існуванні у свідомості молодої людини стереотипів «столиці» й «периферії». По-перше, сьогодні треба пам'ятати, що на периферії молоді важко, бо вона не має таких потужних інтелектуальних джерел, як у Києві, і не має відповідного середовища. По-друге, у самій українській державі ще кілька років тому не було столиці, лише республіканський центр, або — ще раніше — губернське місто. Але столиця в нас була — Москва. І трагедія була в тому, що кращі інтелектуальні сили України їхали туди. І якщо Україну тепер будувати як малу імперію, то вона загине, бо не витримає. Державі по т рібно створити такі ж столичні умови в Харкові і Львові, у Миколаєві й Чернігові, в усій Україні. Саме це і має бути метою державної політики у сфері збереження й розвитку розумних поколінь у країні. Але ми так боїмося федералізації України, що самі ж гальмуємо ці процеси.

Володимир ГРОНСЬКИЙ, композитор:

— Цієї ідеології сьогодні не існує. Чому? Бо в Україні немає української влади, єдиний критерій якої — вона повинна спиратися на більшість народу, а не бути клановою. Влада, яка сьогодні існує, працює над знищенням будь-яких ознак національного, самобутнього в цій країні. Жодний указ, який видається Президентом, урядом, насправді не підтримує ні мистецтва, ні культури. Жодний закон, ухвалений Верховною Радою, не захищає вироблення власного культурного продукту в будь-якій галузі. У державі цілеспрямовано лобіюється те, що є просто ворожим для виникнення саме національного продукту. Натомість для українців тут існують резервації. Але «домашня» творчість зазвичай не може бути реалізована й не може дійти до адресата.

Так, у нас залишилися мистецькі школи, є мистецькі центри, де можна одержати якісь професійні навички. Але дітям з уже вираженим творчим потенціалом реалізувати себе в цій країні згодом буде тяжко. У майбутньому вони стануть духовними остарбайтерами, що ними українська нація, по-суті, є уже три століття для всього світу. І сьогодні ми продовжуємо вирощувати майбутніх донорів світової культури, мистецтва і т. д. Сучасній Україні талановиті люди абсолютно не потрібні.