ЗАПИТАННЯ «Дня»

Володимир ПОЛОХАЛО , шеф-редактор журналу «Політична думка»:

— На опозиційному полі у нас сьогодні утворився вакуум. Знову єдиною «опозицією» стають комуністи. Хоча це нонсенс для демократичної держави. Справжньої ж демократичної опозиції, необхідної для того, щоб політичний режим був конкурентним, в Україні немає. Немає тієї опозиції — широкої, громадянської, антиавторитарної, позапарламентської та позаштабної, — яка б найбільш адекватно відповідала настроям, очікуванням та й, власне, самим учасникам помаранчевої революції. Адже головним політичним актором усіх останніх подій була саме помаранчева революція. Але, на жаль, вона не встигла висунути зі свого середовища проєвропейських демократів нової хвилі, які могли б стати справжньою опозицією, що відповідає вимогам часу. Тому вона поки що делегувала аванс своїх очікувань і уявлень про майбутнє старим опозиційним політикам, але це зовсім не означає, що нова влада абсолютно адекватно відповідатиме ідеалам революції.

— У мас-медійних дискусіях переважно йдеться про опозицію з боку старої влади, колишніх провладних партій. Однак, якщо ми визнаємо, що режим, який зараз трансформується, був авторитарно-олігархічним, отже й сили, які його представляють і які програли пропрезидентські вибори, є авторитарно-олігархічними. І вони не перестали бути такими. Проблема лише в тому, що, хоч би як це комічно виглядало, ніхто не захотів бути авторитарно-олігархічною опозицією, включаючи самих олігархів. Останні першими продекларували своє бажання домовлятися з новою владою, а ті, хто «жив з політики» в цьому таборі, дуже швидко, протягом трьох тижнів, перейшли від жорсткої опозиції до конструктивної, лояльної напівопозиції. Насправді це дуже небезпечний сигнал для всього суспільства й для нової влади. Це означає, що стратегія адаптації авторитарно-олігархічних груп полягає сьогодні в тому, щоб укласти пакт з новою владою. Я б на місці нової влади не радів підтримці з боку олігархів — це дуже небезпечна підтримка. Вона може виявитися троянським конем.

Ільми УМЕРОВ , заступник голови Верховної Ради Криму:

— Гадаю, країна не може жити без нормальної опозиції, проте в Україні з цим буде кілька проблем. По-перше, становище опозиції треба узаконити. По-друге, ні в парламенті, ні в суспільстві сьогодні немає реальних політичних сил, здатних скласти сильну опозицію, — про це свідчить масова підтримка нового прем’єр-міністра та Президента, надана депутатами Верховної Ради України. Про опозиційність вже заявили есдеки та комуністи, і це добре. Проте якщо партія есдеків ще може бути реальною опозицією, то комуністи вже давно не здатні бути ні опозицією, ні правлячою коаліцією, вони не здатні ні владу в руки взяти, ні протистояти якій-небудь владі. Їхнє майбутнє — міграція по різних коаліціях, де вони відіграватимуть другорядну роль. Тому лідером опозиції, з огляду на нинішню ситуацію, реально може стати СДПУ(О).

Що стосується кримських татар, то нам не звикати бути в опозиції, проте ми не є самостійною політичною силою в Україні. Ми вже багато років перебуваємо в загальнодемократичній політичній коаліції з Народним Рухом України. Тому ймовірність того, що будуть вагомі причини для нашого переходу в опозицію, дуже мала, хоч ми і не виключаємо, що якщо якісь кровні інтереси кримськотатарського народу ігноруватимуть, ми знову висуватимемо вимоги, які, втім, не можуть не бути в загальному демократичному руслі.

Олег ТУМАНОВСЬКИЙ , журналіст, Волинь:

Потенційні опозиціонери Президента Ющенка та його команди поки що не зуміли оговтатись від дошкульної поразки й чітко визначитись зі своїм політичним курсом на найближчий період. Одним, які тісно пов’язані з бізнесом, заважає страх, базований на минулому досвіді, та бажання зберегти свій статус-кво, іншим — абсолютна відсутність навичок працювати в опозиції. Найближчим часом сподіватися на утворення потужної опозиційної сили в Україні не доводиться.

Безумовно, з наближенням початку передвиборчої парламентської кампанії структуризація політичних партій і блоків і в парламенті, і в суспільстві стане чіткішою й виразнішою. Можлива поява нових лідерів, які робитимуть ставку не на огульне критиканство, а на конструктивну та предметну критику діючої влади. Але враховуючи те, що уряд Юлії Тимошенко отримав річний кредит довіри, а суспільні настрої на боці нового Президента, виникає великий сумнів щодо можливості реваншу старої влади. Швидше за все, в особі непримиренних опозиціонерів ми знову матимемо одіозних політиків, таких, як Вітренко чи Корчинський, які не спроможні вплинути на думку переважної більшості виборців.

Тому виникає небезпека безальтернативної нової влади, а значить, її безконтрольності. Опозиція — вкрай необхідна річ для будь-якої цивілізованої держави, і чим швидше вона з’явиться, тим краще для України й українців.

А поки її немає, на перший план повинні вийти громадські організації, які контролюватимуть дії теперішніх чиновників.

Валерій ПРЕДБОРСЬКИЙ , доцент кафедри права Хмельницького національного університету:

— Рекордна кількість голосів депутатів, яку одержала Юлія Тимошенко при затвердженні її на посаді прем’єр-міністра, здивувала, а можливо, й шокувала багатьох.

Більше того, частина депутатів залишила лави об’єднаних есдеків, Партії регіонів, інших партій з метою приєднання до політструктур своїх недавніх опонентів. У зв’язку з цим вважаю за необхідне звернути увагу ось на що. Відомо, що в Україні понад сотня партій. Чи кожна з них має чітко визначену специфічну ідеологію й таку ж політичну програму? Бути в опозиції до нової влади для справжнього політика — не самоціль. Програма нового уряду передбачає мету й напрямки розвитку країни в цілому, прийнятні для більшості політичних сил. Суть у тому, як буде реалізовуватися ця програма. Саме у практичній діяльності уряду розкривається соціальний зміст програми й неминуче виявляються не тільки чесноти, а й вади нової команди, які й стануть відправною точкою формування реальної й конструктивної опозиції.

Олександр ЗАГЛАДА , завідувач кафедри суспільних наук Житомирського агроекологічного університету, кандидат філософських наук:

— За відсутності опозиції новий уряд через певний час може вичерпати себе, але буде стверджувати, що в нас усе добре, а представники влади хвалитимуть один одного, як це було за радянських часів і не тільки. Суспільству в цілому від цього користі не буде. Проте опозиція має бути конструктивною, тобто певна партія чи блок, передусім у парламенті, повинні спостерігати за діями уряду, і якщо влада робитиме суттєві помилки та діятиме неефективно, критикувати її. Нова опозиція повинна була проявити себе при голосуванні щодо призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром та програми уряду. Але цього не сталося, — вийшов майже суцільний «одобрямс». Я не вірю, що представлена програма задовольняє всіх, хто проголосував за неї. Цього не станеться, це не буде позитивом для України.