Запитання "Дня"

Іван МАЛКОВИЧ, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

1. Я родом iз Гуцульщини, з Карпат. Різдвяний цикл святкувань у нас починався на Миколая і закінчувався Йорданом. Протягом 40 років святий Миколай приходив саме до нашої хати, де збиралися діти з половини села. За місяць до свята довколишні сусіди починали зносити дарунки до нашої хати, і комора для мене закривалася. Батьки розповідали моїй мамі про «гріхи» своїх діток, адже вона допомагала Миколаєві, котрий чомусь був дуже схожий на мого тата. Напередодні свята у церкві бралися ризи, оскільки мій батько був зразковим мирянином. І от увечері 18 грудня приходив святий Миколай. Цього дня всі чекали — вивчали молитви і вірші. Коли в нашій хаті вже й яблуку ніде було впасти, заходив хтось із дорослих і казав, наприклад, що бачив як біля Стиблички (дальня сусідка) Миколай спускався з неба на срібних поворозках. Тоді хтось інший приходив і казав, що бачив Миколая біля Янчика (це наш перший сусід). У хаті ставало тихіше — і ось раптом під вікном — дзвінок. Усі вмовкають, хіба що чути, як б’ються золоті дитячі серденька, наче в зляканих зайченят. Кілька секунд — важкі кроки — і ось до хати увіходить сам святий Миколай. Одягнений у золотаві ризи, зі словами: «Добрий вечір, любі діти. Добре вам в теплі сидіти?» він починав роздавати свої небесні дарунки. Миколай відрізняється від Діда Мороза тим, що останній приходить з лісу, а Миколай — з неба. Він усе бачить. Хоча я й був відмінником, але так само був не безгрішним, і Миколай міг мені виказати якісь найпотаємніші гріхи. Тому я свято вірив, що він приходить з неба. Це був початок різдвяного циклу. Цього року по Києву також ходив святий Миколай, і він був щедрим до нас. Новий рік ми святкуємо у родинному колі, а потім всі чекають Різдва. Я до цього свята вивчав якісь нові колядки і готував вертеп, з яким ходив на Святвечір. Що краще ти підготуєшся, то більше шансів у тебе на «обдарувально-фінансовий» успіх. На заколядовані гроші можна було купити собі лижви або книжку. Зранку 7 січня колядувати ходять діти до десяти років, і кожен господар хоче, щоб першим під його вікно прийшов саме хлопчик. Тринадцятого січня була Меланка. До цього язичницького свята не було любові ні від радянської влади, ні від церкви. Але в тому була надзвичайна романтика. Наступного дня — на старий Новий рік — ми набирали повні рукавиці й кишені пшениці й дорогою до школи встигали засіяти чимало сусідів. Закінчується різдвяний цикл на Йордана, коли на водоймищах вирубують із льоду хрест.

2. Найоригінальніший дарунок я отримав у студентські роки. Я святкував Новий рік в одній поетичній компанії. На ранок ми розійшлися по домівках. Мені тоді було 24 роки, а моїй теперішній дружині 18. Вона того ранку поверталася з іншої компанії й вирішила мене «засіяти». О сьомій годині ранку вона прийшла до мене і залишилася на все життя.

Марійка БУРМАКА, співачка:

1. Новий рік я пам’ятаю, як дуже яскраве свято дитинства. Спогади дитинства — це 6—8 років. Мої батьки були дуже молодими, коли я у них з’явилася, через те святкування завжди проходило дуже весело. Я пам’ятаю галасливі компанії під бій курантів, а потім мене відправляли спати. Чомусь у останній момент ми прикрашали ялинку, а я нарізала салат «олів’є» — це була моя традиція. Дуже добре я пам’ятаю Новий рік, коли мені було дев’ять років. Тоді тато відволік мене від цього нарізання, повів до кімнати і запропонував почитати казки Андерсена. Тоді він сказав, що про це я буду пам’ятати все життя. З того часу я розумію, що казки пишуться і для дорослих. Для мене Новий рік — це казка Андерсена «Снігова королева».

У дитинстві я святкувала Різдво у Харкові — великому індустріальному місті. Коли я вже навчалася в університеті і вчила фольклористику, то зрозуміла, що святкували ми його не за правилами. Я розповідала знайомим, як заведено святкувати Різдво в Україні. Бо раніше ми просто сідали за стіл, де, звичайно, були кутя і узвар. Пізно уночі обов’язково транслювався концерт зарубіжної естради. Думаю, що це робилося для того, щоб люди не ходили до церкви. Я у якійсь мірі була продуктом свого міста і це було для мене ніби сучасно. В університеті ми студентами почали відроджувати ці традиції. Ми ходили колядувати і тішилися з того мабуть більше за хазяїв, до яких приходили. Зараз я намагаюся традиційно святкувати Різдво. Кажуть, що Новий рік — це родинне свято. Для мене родинне свято — Різдво. Тепер я знаю, як правильно його відзначати: 12 пісних страв, часничок під скатертиною, обов’язкова молитва перед і після вечері. Раз на рік можна собі сказати, що я громадянин країни, у якої багатюща і старовинна історія. І так, як я святкую зараз, святкували покоління українців.

2. Чомусь у мене у голові не склалося, що на Різдво потрібно дарувати подарунки — Різдво саме для мене подарунок. Я завжди отримую подарунки на Миколая і Новий рік. Знаходжу щось для себе під ялинкою. Декілька років тому у мене був дійсно нестандартний подарунок — на «міленіум» мені подарували газовий пістолет. Найкумедніше, що після цього я досить довгий час намагалася узаконити його утримання. На перевірках у психіатрів я доводила, що психічно нормальна і можу мати зброю.

Андрій КОНЧАКОВСЬКИЙ, директор музею М. Булгакова:

1. Пам’ятається Новий рік перед війною. Квартира на Солом’янці, де в кутку стоїть ялинка, але вікна всі завішено, оскільки ялинку — пережиток минулого — заборонено. Тоді її прикрасили різнокольоровими іграшками, цукерками, але на гілках горіли не лампочки, а свічки. Хочу сказати, що й зараз у нашому домі обов’язково наряджається ялинка, незважаючи на те, що всі діти виросли. Щоправда, замість свічок горять різнокольорові лампочки, які створюють затишок і навівають спогади про ту «заборонену» ялинку.

2. Найбільш пам’ятний подарунок я вручив дочці. У 1989 році київське видавництво «Дніпро» випустило великим тиражем двотомник Михайла Булгакова. Але його не стали продавати як звичайно, а вимагали здати 40 кілограмів макулатури. Хоч і важко було, але я впорався із завданням — зібрав макулатуру і купив за талони цей двотомник, який подарував до Нового року. Найбільш бажаного подарунка для себе я чекаю наступного року. Я пропрацював на наукових посадах майже 20 років. Подарунок — це наукова пенсія, на яку я чекаю дуже довгий час.