ЗАПИТАННЯ «Дня»

Мирослава БАБИНСЬКА, заступник міського голови м. Золочева (Львівська обл.):

— У принципі, європейцями ми не переставали бути — образно кажучи, дороги у нас будували вже тоді, коли Європа ще «утопала» в болоті. Але ось парадокс — на даний момент від Європи нас відділяють дві речі: низька культура обслуговування і... погані дороги. І сьогодні ми вчимося у них тому, що самі європейці у нас свого часу перейняли. Безсумнівно, щодо реалізації демократичних свобод нам ще дуже до них далеко. Саме цьому — користуватися своїми правами, зробити впливовою громадськість і регіональні органи самоврядування (які б не чекали, поки «зверху» «впадуть» чергові цифри), — нам і потрібно вчитися. А в іншому відчуття своєї ущербностi, на мій погляд, невиправдане. Ми поки що зберігаємо свою самобутність, у нас вищий рівень духовності (в Європі багато храмів виконують функцію пам’ятників архітектури, тоді як наші — своє пряме призначення). Навіть у ганебному факті вiдтоку на Захід наших «мозків» є одна особливість — їхня відповідність «ГОСТу» розвиненої Європи: якість нашої підготовки фахівців там оцінили.

Олена ДОНЧЕНКО, доктор соціологічних наук Інституту соціальної і політичної психології:

— За моїм глибоким переконанням, настільки наполегливе прагнення стати «європейцями» дещо наївне — кожен соціум, як і кожна людина, повинен мати індивідуальність. Ми ж, не пізнавши самих себе, не використавши власні можливості, намагаємося вийти за когось «заміж» і перекласти обов’язки на чужі плечі. Це дуже нагадує поведінку підлітка, коли дитина намагається підлаштувати свою поведінку під чийсь ритм, а то й мріє мати інших тата і маму, оскільки свої «не влаштовують». А усвідомлення власних можливостей і глибинна потреба стати самим собою — в потенціалі, який може і не реалізуватися.

Багато хто сприймає «європейськість» як певний стандарт якості. Проте, на мій погляд, це шаблон, причому непрозорий і суперечливий. Він є абстракцією, оскільки ми розуміємо під «європейськістю» те, що нам самим... точно невідоме. Адже Європа — «різна»: шведи — це не англійці, а фіни — не французи. Інформаційний простір, який розповідав би нам про Європу об’єктивно і повно, вельми обмежений — і на цьому тлі нас закликають стати європейцями?

Існує й інший нюанс. Сьогодні Європа, і ми разом із нею, знаходимося в «попсовому» інформаційному просторі Сполучених Штатів. Я не сумніваюся в тому, що у самих американців є і якісно інше інформаційне поле. Але той ритм життя, який нав’язують нам, можуть витримати далеко не всі. І цей чинник — повторюся, нав’язування «попсовості» — призводить до результату, прямо протилежного руху вперед: маргіналізації.

Микола САВКА, міський голова м. Городка (Львівська обл.):

— Думаю, ми підійшли до тієї межі, коли вже можемо ставити собі оцінку і називатися європейцями. Принаймні, сьогодні ми маємо досить опрацьовану правову базу, яка дає можливість так вважати, — базу, що декларує демократичні права. Інша річ, як зробити так, щоб ці права реалізувати на практиці. Мені здається, що багато наших негараздів, зокрема й на «побутовому» рівні, залежать від двох речей. Свої права ми вже усвідомили, та на всіх рівнях часто забуваємо про свої громадянські обов’язки. Також нам чималою мірою властива і пасивність. І в тому, що, наприклад, рівень соціального забезпечення — «неєвропейський», є наша спільна провина — починаючи з того, що потрібно більше думати перед тим, як іти на вибори.

І готуючись стати «європейцями», не треба чекати, що хтось візьме нас під своє крило і виховає у кращих демократичних традиціях. В ситуації, коли багатий дає бідному шматок хліба на один день, а не підказує, де можна заробити на кожен день, є своя небезпека. Небезпека стати «рівними» під диктування.

Володимир МАНЖУРА, філософ:

— Я переконаний, що ми давно вже можемо називатися європейцями, десь з XIV століття. І те, що нас досі продовжують вважати «азіоптами», — це упереджене ставлення до нас, бажання залишити нас за межею «золотого мільярда» як людей другого гатунку. Або ж засiб для досягнення цілей тих людей, які, можливо, є європейцями набагато меншою мірою, ніж ми з вами.

Якщо вважати «європейськістю» життя на побутовому рівні — це ерзац. Весь цей витончений гедонізм, безпроблемність вивітрюють людину з людини. Погляньте на географію переміщення епіцентру європейської філософської думки — перед тим, як те або інше суспільство «напружувалося» для того, щоб перейти в якісно новий стан, воно вивільняло свої інтелектуальні можливості і починало мислити. Як тільки соціум починає «обростати жирком», він стає, так би мовити, не найрозумнішим і найпрогресивнішим. І в даний момент Україна має шанс показати Європі свої можливості — замість цього плентаємося за нею в хвості, заглядаючи через плече і у разі потреби списуючи на неї всі помилки. Ситуація схожа на ту, коли людина хоче створити власний простір для бізнесу, при цьому ходить навколо конкурента, запитуючи поради, як їй краще вчинити. І робить тільки те, за що конкурент похвалить. На мою думку, це не дуже розумно.