ЗАПИТАННЯ «Дня»

Олександр ДЕРГАЧОВ , політолог:

— У мене ліберальний підхід. Чим менше держава знає про мене, тим краще. Вона має знати лише те, що я існую як громадянин, як платник податків, іншими словами, необхiдний мінімум, щоб держава не змогла про мене забути. Ту інформацію, що передбачена в законопроекті «Про Держреєстр», який замінює прописку, не обов’язково треба надавати всім.

Валентин ЛУК’ЯНЕЦЬ , заввідділом філософії науки Iнституту філософії НАНУ:

— Враховуючи те, що нині держава використовує безліч методів маніпуляції як засобами масової інформації, так і певними структурами, то нічого не хотів би розповідати. Будь-яка інформація про мене може стати засобом маніпуляції та обмежити мою свободу як особистості, тобто перетворити на маріонетку. Я не вірю в державу, що про мене піклується й попереджує будь-яке насильство, як соціальне й психологічне, так і фізичне. Друга причина, чому я не хочу бути відвертим з державою, — це те, що в нас приватна інформація не захищена від людей, які хочуть використати її в корисливих цілях.

Семен ГЛУЗМАН , дисидент, відповідальний секретар Асоціації психіатрів України:

— Держава — не найприємніший співрозмовник, оскільки розмова з нею, як монолог — вона вважає за краще більше говорити, ніж слухати. Існує таке поняття як «цивілізована норма». Згідно з нею, є речі, які ми можемо не повідомляти державі. Але щодо так званої обов’язкової інформації, держава має пояснити, чому вона її від мене вимагає й чому я повинен добровільно її надати. У Держреєстр, який згодом буде запроваджено, має бути внесена виключно юридична інформація, а не «соматична». Крім цього, ми живемо в корумпованій державі, й будь-яку інформацію можна буде без великих зусиль купити в чиновника. Щоправда, наявність такої небезпеки не свідчить про те, що треба чинити опiр такій системі. Треба просто від неї вимагати прозорості, а не заперечувати її.

Євген ЗАХАРОВ , співголовуючий Харківської правозахисної групи:

— Це питання дискусійне. Я особисто ніколи не вносив би в Реєстр свою національність, віросповідання, політичні уподобання й антипатії. По- перше, тому що ця інформація суто особиста, а по-друге, тому що досвід свідчить — будь-яку державну базу даних хакери можуть легко зламати. Будучи ще й програмістом, я знаю, що в цій сфері інтелектуальні ресурси держструктур і приватних компаній не порівнянні (звичайно, не на користь держави). Якщо в США йдеться про те, щоб Пентагон відмовився від Інтернету, то що ж говорити про нас. Взагалі тут наявна колізія двох прав — права на приватне життя й права на громадський інтерес.