Завершити об’єднання Європи

20 років тому впала Берлінська стіна. Ми, німці, відзначаємо цей день з радістю, але водночас і зі смиренням та вдячністю. Події того року навчили нас, що не можна втрачати надії, що треба боротися — за свою мету, ідеали та права. Після 1945 року люди в Німеччині безнадійно стояли посеред руїн Другої світової війни, країна була поділена, сім’ї розірвані, батьківщина втрачена. Чи прийде колись єдність? «Той, хто свідомо прожив усі роки після 1933-го, хто пережив повний занепад 1945 року, той із хвилюванням думає про те, що сьогодні, із завершенням дня, виникне нова Німеччина». Цими словами Конрад Аденауер, який згодом став Федеральним канцлером, розпочав 1949 року підписання західнонімецького Основного закону на Парламентській раді. Це була година народження Федеративної Республіки Німеччина, шістдесятиріччя якої ми також святкуємо цього року.

Проте ця Німеччина залишалася недовершеною і поділеною. Тому Основний закон 1949 року вважався тимчасовим. Його преамбула закликала «весь німецький народ» звершити єдність і свободу Німеччини у вільному самовизначенні. Проте спочатку сталося протилежне: побудовою Берлінської стіни 13 серпня 1961 року було зцементовано те, що вже було створено 1949 року заснуванням держав ФРН і НДР, а саме — поділ Німеччини та Європи. Мусили минути 40 років, поки великий заклик Основного закону до німецького народу став дійсністю. 9 листопада 1989 року без єдиного пострілу впала ця стіна, зруйнована мужніми громадянами НДР. Але нам відомо: без розвитку в наших східних сусідніх країнах, у Польщі, в Угорщині, це було б неможливо. Вся Європа була охоплена неповторним настроєм перемін, нестримним прагненням до свободи, яке й нині дає нам сили.

Але зародок мирної революції визрівав іще раніше до того — в Угорщині в 1956-му, під час Празької весни 1968-го, у «Хартії 77», міцнів у протестах «Солідарності» в Польщі, а потім розростався в часи перебудови та гласності. Всередині НДР ерозія влади також почалася ще раніше. Вже місцеві вибори 7 травня 1989 року стали початком кінця НДР. Кожному було зрозуміло, що вибори в НДР постійно фальшувалися на користь СЄПН. Але 7 травня 1989 року підрахунок голосів у НДР уперше контролювався громадськими групами, і фальсифікації були виявлені. Сьомого числа кожного місяця потому почали проводитися демонстрації в Східному Берліні та в інших місцях. «Ми все планували. Ми були готові до всього, тільки не до свічок і молитов». Так підсумував тодішній голова Народної палати НДР Горст Зіндерманн убивчий для СЄПН перебіг осені 1989 року. Насамкінець режим НДР не зміг уже нічого протиставити масовому руху. Ненасильницький опір тріумфував.

Німецька єдність, яка настала через рік, була можлива лише завдяки тому, що Німеччина була міцно інтегрована в європейські та атлантичні структури. Побудова Європи була «raison d’кtre» — смислом буття Федеративної Республіки Німеччина від самого першого дня її існування — і залишається ним і в нинішньому ювілейному році. Наші сусіди, наші партнери, як і наші колишні супротивники, повірили нам, очікуючи, що до нашого возз’єднання завдяки свободі ми поставимося відповідально. Заради цього дня десятиліттями тривала праця — крок за кроком. Німеччина вдячна за цю довіру.

Через двадцять років ми запитуємо, позираючи і на Україну: що залишилося? Перш за все: 1989 рік був роком переміни епох. Тоді йшлося про здійснення прав людини й громадянина, про демократію і громадянське суспільство в усій Європі. Йшлося про свободу в найширшому сенсі. І коли громадяни України 2004 року побачили загрозу цій свободі, вони вийшли на вулицю, щоб боронити її. Це викликало глибокі емоції та готовність допомогти по всій Європі. Проте свобода не приходить сама, її треба вимагати й захищати раз у раз щодня. Без дієвих структур правової держави та демократії вона залишається під загрозою. Британський історик Тоні Джадт одного разу сказав, що 1989 року для людей на Сході «моделлю, протилежною комунізму, став не капіталізм, а Європа». І нині правильно: ЄС залишається найважливішим фактором порядку на континенті, він є міцною спільнотою цінностей і дає наснагу своїм членам для конкуренції в глобалізованій світовій економіці. До цієї Європи належить розуміння того, що держава гарантує свободу, забезпечуючи принципи правової держави та демократію. До цієї Європи прагне Україна, і ми, наскільки в наших силах, підтримуватимемо її на цьому шляху. Часто забувають: уже своїм приєднанням до Ради Європи та Європейської конвенції прав людини 1995 року Україна визнала ці цінності.

Але нерідко чую я в Україні скарги розчарованих людей, що Берлінську стіну було просунуто трохи на схід і відновлено у вигляді «Шенгенського муру». Такі закиди помилкові, вони прикрашають трагіку поділу під час холодної війни. Біля Берлінської стіни втратили життя близько 200 людей, на прикордонній смузі поміж німецькими державами — ще більше; безліч родин була розділена протягом десятиліть. Стіна означала холодну війну і непереборний поділ. Європа ж не відгороджується. Навпаки: минулого року понад мільйон українців подорожувало до ЄС із Шенгенськими візами. Ми підтримуємо навчання молодих талановитих українців у Німеччині. Тисячі родичів відвідують без проблем своїх рідних. Крок за кроком іде робота над лібералізацією візового режиму. Причому обидві сторони єдині щодо мети візового діалогу. Вже зараз посольство Німеччини видає майже кожну другу візу безкоштовно, а кожна п’ята віза видається на рік або більше. Обмін між громадянами наших країн став активнішим, аніж будь-коли. Також переговори про Угоду щодо асоціювання з ЄС мають прогрес. І Україна стала країною-партнером заснованого в травні 2009 року Східного партнерства Євросоюзу. Це партнерство в жодному разі не виключає майбутнього членства. Навпаки, воно дає шанс іще прискорити процес наближення до Європейського Союзу. Україні слід скористатися з цього шансу.

Зрозуміло одне: 1989 рік означає не лише спадок, а й завдання. Тому 9 листопада ми думаємо не лише про щастя німецької єдності, а й про шанс, навіть про обов’язок по-новому формувати долю континенту разом з іншими державами Європи. І Україна є при цьому важливим наріжним каменем, бо Європа — в Україні, а Україна — в Європі. Шлях до єдиної Європи тривалий, Німеччина також іще не подолала наслідки сорокарічного поділу. Але якщо рушати в дорогу енергійно і мужньо, то вона приведе до мети. І це є наукою 1989 року.