«Заземлення» партій
У пояснювальній записці до законопроекту йдеться, що прийняття цього документа «викликане ускладненням у правовикористанні чинних положень частини шостої статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» та неоднозначним їх розумінням. Ця норма нечітко визначає кількість міських, районних організацій, які має створити і зареєструвати політична партія в більшості областей України, містах Києві, Севастополі й Автономній Республіці Крим». Нинішній законопроект, зазначається в документі, розроблено з метою усунення неоднозначного тлумачення вказаної статті закону, а також «із метою розвитку парламентаризму і будівництва партійної системи». Цей документ наказує політичним партіям створювати свої осередки не тільки в більшості областей України, містах Києвi, Севастополi та АР Крим, а й, відповідно, в більшості їхніх районів і міст.
Крім того, пропонується анулювати реєстраційне свідоцтво політичної партії в тому випадку, якщо її члени відсутні в складі Верховної Ради протягом двох скликань поспіль (тобто якщо партія не змогла провести до парламенту своїх членів). Себто якщо партія є хронічно непарламентською.
Нагадаємо, що в березні поточного року Міністерство юстиції розпочало перевірку партій на дотримання закону про політичні партії. На початок вересня було перевірено 95 партій, у 46 із яких виявили порушення. За рішенням Верховного Суду анульовано реєстраційні свідоцтва у 28 партій. Тепер, за даними Мін’юсту, в Україні зареєстровано 99 політичних партій.
Як вищезгадані поправки можуть позначитися на партійній системі? Чи зникнуть партії-фантоми та чи стануть партії реальними представниками інтересів громадян?
На ці запитання кореспондентів «Дня» відповідають вітчизняні політологи.
Віктор НЕБОЖЕНКО, президент Агентства корпоративної підтримки «Трайдент»:
— Проблема в тому, що влада й опозиція зіткнулися у своїх баченнях шляхів політичної реформи. Влада вважає, що реформа має бути цілісною й із неї не можна вичленити жодну з норм. Звідси таке негативне ставлення до спроби провести закон про пропорційні вибори. А опозиція вважає, що слід починати з малого — з пропорційного закону тощо. Ці поправки Президента розмивають чітку позицію влади. Отже, якщо можна прийняти поправки до закону про партії, то чому не можна ухвалити закон про пропорційні вибори? Але самі поправки абсолютно правильні, адже, з одного боку, закон про пропорційні вибори примушує електорат розподілятися за партіями, а з іншого, — рівень довіри до партій перебуває на рівні 5%.
Це фундаментальна суперечність, оскільки, з одного боку, ми повинні перейти до партійної відповідальності політичної влади, а з другого, — щось потрібно робити з цілковитою розмитістю та нерозвиненістю всіх цих партій. Тобто на якомусь етапі пропорційний закон стане «пустою демократією». Багато в чому українські партії — це фіктивні організації, які практично всі, крім Руху, СДПУ(О) та комуністів, ледь животіють або є віртуальними. І ці поправки Президента мають зробити їх реальнішими, сприяти переходу політичних партій на якісніший рівень. І з цього погляду вони дуже важливі. Інша річ, як в умовах переходу до політичної реформи можливе прийняття цих поправок. Адже тоді опозиція зажадає, щоб одночасно приймали і закон про пропорційні вибори.
Олексій КОРДУН, політолог:
— Чинний закон про політичні партії недостатньо чітко розглядає питання, пов’язані з всеукраїнським статусом політичних партій. Там йдеться, що політична партія просто повинна мати свої структурні підрозділи в більшості областей України. Проте практичне застосування даної норми на місцях розглядали по-різному, і в деяких відділеннях юстиції реєстрували місцеві структурні підрозділи партії, з огляду на те, що досить мати зареєстровані політичні осередки просто в більше ніж половині обласних центрів.
Однак останнім часом ці вимоги стали посилюватися, і Мін’юст пішов шляхом вимоги від політичних партій реєстрації осередків у більшості районних центрів і районах великих міст. Очевидно, що питання перереєстрації партій і розгляду їхнього всеукраїнського статусу чітко визначали перехідні положення закону про політичні партії. І після виборів 2002 року розпочалися масові перевірки політичних партій на предмет їхньої відповідності закону. Можливо, деякі політичні партії обурилися у відповідь на посилення вимог Мін’юсту, і колізію цю необхідно було вирішити на законодавчому рівні, тобто чітко визначити необхідність ширшого представництва партій у тексті самого закону. Безсумнівно, це ускладнює життя політичних партій, оскільки зареєструвати осередки в 14 обласних центрах набагато простіше, ніж у 700 районних центрах. Але, з іншого боку, якось необхідно боротися з так званими «диванними партіями», «партіями- фантомами» або партіями, які створюють виключно під одного лідера і які нерідко обмежуються за чисельністю лише центральним апаратом цієї партії. І оскільки в Україні спостерігається поступовий перехід до посилення ролі політичних партій, то зворотнім боком цього посилення має бути посилення вимог до цих партій.
Що стосується другої групи змін, пов’язаних з успішністю політичних партій, тобто їхньою успішною участю в парламентських виборах, то це положення є досить спірним. У більшості європейських держав ця норма існує в дещо іншому вигляді. Як правило, питання анулювання політичної партії постає просто залежно від участі політичної партії у виборах будь-якого рівня — місцевих або загальнонаціональних. Я думаю, це положення викличе серйозну дискусію, зокрема в парламенті.
Вікторія ПОДГОРНА, Центр соціально-політичного проектування:
— Мені здається, що внесення поправок покликане гарантувати тій частині парламентської більшості, яка сумнівається в необхідності пропорційних виборів, що зміна передвиборного законодавства у бік пропорційної формули не перешкодить їм зайняти свої позиції в парламенті на наступних виборах. Для цього гарантуються підстави, які дозволяють партіям, котрі мають серйозну підтримку в структурах влади, грубо кажучи, партіям влади, зайняти провідну позицію в парламенті та сформувати чергову більшість.
Із погляду змісту поправок Президента, то я б сказала, що це — державна реформа політичних партій зверху. Не тільки Леонід Кучма, а й усі президенти перехідних держав, переважно з президентською формою правління, завжди виступають категорично проти розвитку політичних партій. Це стосується й України. Ми всі пам’ятаємо негативне ставлення нашого Президента протягом досить тривалого періоду часу до політичних партій. Він неодноразово заявляв, що вони не мають підтримки в суспільстві та є перешкодою для певних перетворень. Проте сьогодні Президент, через низку причин, пов’язаних із політичною реформою, став поборником політичних партій, але — з позиції зверху. Це раніше продемонстрував Путін у Росії: державна реформа партій, спрямована на їхній аудит та обмеження.
Зрозуміло, що тільки ті партії, які мають істотний резерв, фінансовий та адміністративний ресурси, можуть мати представництво не тільки на обласному, а й на районному, і на рівні невеликих провінційних міст. Інші партії, навіть ті, які мають високе представництво в ВР, за відсутності державного фінансування і не тільки в період виборів, а на момент діяльності в парламенті, не можуть дозволити собі розвивати таку регіональну мережу. Від президентських поправок виграють КПУ, що має розгалужену представницьку мережу в результаті того, що вона зберегла інфраструктуру ще з радянських часів, СДПУ(О) і Партія Регіонів. Очевидно, що це завдасть збитків опозиційним партіям, які не мають достатніх ресурсів для розвитку розгалуженої регіональної мережі представництв. Я погоджуюся з тим, що кількість партій має бути обмежена. Але не силовим методом, а внесенням поправок усіма партіями, які регулярно беруть участь у виборах.
Уляна КИРІЄНКО, завідувач департаменту політичної соціології, Інститут глобальних стратегій (ІГЛС):
— Завдання упорядкувати партійну систему можна вирішити тільки в комплексі законодавчих і політичних рішень. Першочерговим законодавчим рішенням може і повинна бути визначеність із виборчою системою та прийняття відповідного виборчого закону. Саме виборча система має максимальний вплив на поведінку і стратегії політичних партій. Політичні рішення на сучасному порядку денному пов’язані, звичайно, з «вислизаючою» політреформою. У головному питанні — чи буде посилена роль парламенту і чи стане він джерелом формування уряду, — крапку не поставлено. Адже це вагомий мотив для партійної еволюції.
Що стосується закону про політичні партії, то поправка, яка стосується можливості створення партійних осередків у дрібніших адміністративних одиницях (райони, селища і т.д.), мабуть, покликана «приземлити» партії до регіонів. Проте такі локальні представництва швидше залишаться формальними, оскільки партійне представництво не є географічним (на відміну від мажоритарного), а є політико-ідейним, навіть у випадках представництва релігійних, національних або інших груп суспільства.
Пропозиція щодо того, що політична партія після двох невдалих виборів, тобто якщо її представника не обрали до Верховної Ради, припиняє своє існування, також неоднозначна. У цьому випадку право на існування віддадуть лише партіям загальнонаціонального масштабу, що дискредитує права партій, які мають вплив на рівні окремих регіонів або які представляють інтереси окремих груп суспільства. Крім цього, у такому разі основна роль політичної партії — бути виборчою машиною, що бере участь у виборах, на шкоду функції представництва і захисту інтересів.
