Збій у планах?

Сьогодні у Відні відбудеться позапланова зустріч учасників переговорного процесу щодо придністровського урегулювання. У квітні нинішнього року Президент Віктор Ющенко виступив з ініціативою, яка передбачала вирішення «замороженого конфлікту». Вона носить назву «До врегулювання — через демократію». Згодом було оприлюднено план врегулювання давнього конфлікту. На першому етапі Молдова мала схвалити закон про основні положення статусу Придністровського регіону. Наприкінці минулого тижня молдовський лідер Володимир Воронін поставив під цим документом свій підпис. Однак побажання української сторони при підготовці важливого закону, схоже, не було враховано. Скидається на те, що «план Ющенка» із врегулювання — на межі зриву. Чи можливо знайти вихід? Про це в інтерв’ю з українським переговірником, послом із особливих доручень МЗС України Дмитром ТКАЧЕМ.

— Як просувається реалізація «плану Ющенка» і якими є головні труднощі?

— Формально можемо сказати, що, в принципі, все відбувається згідно з планом. Так, на першому етапі Молдова мала прийняти закон про основи статусу Придністров’я. Цей закон уже схвалено. Інша рiч, що він собою представляє і наскільки відповідає позиціям, які було закладено у «плані Ющенка». Текст цього закону ми отримали лише нещодавно. Зараз наші експерти працюють над його вивченням. Молдова — суверенна держава, і вона має право приймати ті закони, які вважає необхідними. Ми лише говорили про наше бачення вирішення проблем, що існують, проводили досить активні консультації із молдовською стороною, кажучи про те, що представлений Кишиневом проект закону не відповідає «плану Ющенка». Ми вказували, що це є забіганням вперед, до «другого етапу» плану врегулювання, коли буде поновлено переговорний процес, коли існуватиме легітимний переговірник iз придністровської сторони. На жаль, більшість наших побажань не було враховано. Я не готовий поки що офіційно коментувати цей закон, але навіть якщо звернути увагу на положення, зафіксоване в документі, про автономію, то воно є досить проблематичним. Тому що статус Придністров’я (із його повноваженнями, компетенцією) — це «другий етап». Не може бути так, аби під час переговорного процесу не враховувалася думка протилежної сторони.

— Яким чином це може позначитися на реалізації «плану Ющенка»? Чи не стане нинішня поведінка Молдови на заваді?

— У принципі те, що сталося, — досить значна перешкода. Усе буде залежати від позиції Придністров’я. Якщо Тирасполь розглядатиме це як стартову позицію молдован, то важко передбачити подальший розвиток. Придністровці вже заявили, що в такому випадку вони можуть вести мову лише про конфедерацію. Щоправда, вони такого закону не приймали, лише зробили відповідну заяву. Звісно, це звичайне явище, коли одна сторона займає крайню ліву позицію, а друга — крайню праву... Але ж якщо все йтиме по «крайніх» варіантах, то знайти компроміс буде надзвичайно важко. Ідея «плану Ющенка» якраз полягала в тому, щоб статус Придністров’я був визначений під час переговорного процесу. Коли існуватиме легітимний переговірник від Тирасполя після виборів до Верховної Ради, то тоді за столом переговорів сторони самі б визначали майбутній устрій — чи автономію, чи федерацію, чи конфедерацію, чи взагалі без жодних назв... Тому — це забігання наперед.

У законі є ще одна неприємна річ. На жаль, у мене поки що не було зустрічі з представниками Молдови. Однак важливо від них почути відповідь: як можна було прив’язувати до виборів у Придністров’ї, які є ключовим елементом «плану Ющенка», повне виведення російських військ і озброєнь? Як собі це уявляє Кишинів? Якщо йдеться про серйозні наміри, то треба виходити з реалій. Це надзвичайно ускладнило ситуацію. Представники Молдови вказують, що вибори в Придністров’ї відбудуться тоді, коли відбудеться повна демілітаризація регіону. Міністр оборони Сергій Іванов уже заявив, що Росія не виводитиме своїх миротворців із зони конфлікту, допоки там знаходяться склади озброєння.

Що це означає? Озброєння в Придністров’ї — десятки тисяч тонн. І самі придністровці не дозволяють його вивозити. Вони ж розглядають присутність російських військ чи не як єдину гарантію отримання безпеки. Тому спочатку треба відпрацювати механізм гарантій.

— Чому молдавани так поводяться? Адже Кишинів таким чином «підставляє» і себе, демонструючи відсутність волі до пошуку компромісу, і Україну, чий план врегулювання через цю непоступливість може зазнати краху...

— У Молдові — дуже непроста внутрішньополітична ситуація. У молдовському парламенті немає єдності. За таких обставин приймався закон, який так би мовити максимально міг задовольнити побажання усіх політичних сторін (усередині країни. — Авт. ). Вони так і зробили. Інша справа, що це ускладнює просування нашого плану.

Хоча слід звернути увагу і на позитив, який є у схваленому законі. У цьому документі вперше чітко прописано, що існує Придністров’я. Для «плану Ющенка» було важливо, щоб у законодавстві Молдови були включені слова про Верховну Раду Придністров’я. Ми маємо цю тезу. Усе це дає підстави для проведення виборів, що для нас дуже важливо.

Ув’язка демократизації і демiлітаризації Придністров’я — це складність, тому посередники збираються 3— 4 серпня у Відні. Ми практично вже вийшли на початок переговорного процесу в форматі «5+2» (Росія, Україна, Молдова, Придністров’я, ОБСЄ, а також США і ЄС. — Авт.). Отримали згоду і молдаван, і придністровців (завдяки активній позиції України), аби до переговорного процесу в якості посередників приєдналися Євросоюз і Сполучені Штати.

— Як до цього поставилися росіяни?

— Росіяни сказали, що їхня позиція залежить від позиції Придністров’я. Тирасполь погодився. Однак в останній момент Молдова прийняла згаданий закон, і придністровці заявили, що поки що вони не готові давати запрошення ЄС і Штатам. Вони кажуть, що спочатку хочуть відпрацювати їхній мандат. У принципі Придністров’я не відмовилося від своїх зобов’язань. Консультації з росіянами показують наступне: Москва на цьому етапі поки що не хоче проводити зустріч у форматі «5+2», тому що вони бояться, що на переговорах не буде ніякого конструктиву, відбуватимуться суцільні суперечки між молдаванами і придністровцями, і на цьому все скінчиться. Тому ми вирішили зустрітися у Відні, аби все обговорити.

Для нас важливо поновити переговорний процес, аби зняти частину застережень з боку Молдови. Або, можливо, Кишинів надасть відповідні пояснення з приводу прийнятого закону. Що вони мають на увазі під демілітаризацією? Адже є чітка домовленість із Придністров’ям, що Тирасполю буде надане сприяння в утилізації озброєння. Якщо, наприклад, утилізація 2 тисяч тонн із 19 тисяч буде розглядатися як початок демілітаризації і це можна розглядати як стартову позицію для того, щоб розпочати підготовку до виборів, то все буде зрозуміло. Але якщо Молдова заявить, що все має бути знищено до останнього патрона, то виникне інша ситуація.

— Отож, стан справ поки що не безвихідний?

— Треба завжди бути оптимістами. Навіть у найскладніших ситуаціях потрібно шукати вихід. Над придністровською проблематикою працює потужна група — і в МЗС, і в РНБОУ, і в інших міністерствах і відомствах. Думаю, що вихід знайдемо.

— Як нині сприймає переговорні зусилля України Росія? Із самого початку відчувалося, що «план Ющенка» Москва зустріла прохолодно. Подальші заяви російських дипломатів свідчили, що Росія сприймає українську ініціативу або ревно (адже їхній «план Козака» зазнав краху), або скептично...

— Від російської сторони ми маємо двох головних переговірників — це посли з особливих доручень Ігор Савольський і Валерій Нестерушкін. Обидва — серйозні, професійні, з великим стажем дипломати. Не можна сказати, що вони налаштовані на якусь конфронтацію. Ми шукаємо компроміси, перебуваємо на постійному зв’язку. Українська ініціатива була сприйнята в Росії нормально. Після схвалення Молдовою останнього закону МЗС Росії оприлюднило досить жорстку заяву (молдовська законодавча поведінка була названа «контрпродуктивною». — Авт. ). Але в ній росіяни виходять саме з позиції української ініціативи, вони вказують, що прийнятий Молдовою закон не відповідає українському плану врегулювання. Таким чином, ми спостерігаємо роботу Росії ніби в руслі нашої ініціативи. Дуже багато проясниться на зустрічі посередників у Відні.

— Віденська зустріч — планова?

— Ні, вона не планова. Ми розраховували провести зустріч у форматі «5+2» в Одесі ще 27—28 липня. Згодом зрозуміли, що в кращому випадку така зустріч відбудеться в кінці серпня. Але ми руки не опускаємо. Нам потрібно знаходити шляхи вирішення, і я впевнений, що ми їх знайдемо.

— Спецпредставник Євросоюзу у Молдові Адріан Якобовіц де Шегед недавно заявив, що проведення демократичних виборів у Придністров’ї до кінця року є нереальним. Ви з цим згодні?

— Найголовніше для нас — створити міжнародну комісію з проведення виборів. Згідно з нашим планом, вибори має проводити міжнародна комісія під егідою ОБСЄ: я маю на увазі процес від схвалення закону про вибори до організації самих виборів. Закон має базуватися на мажоритарному принципі, тому що в Придністров’ї відсутнє розвинуте громадянське суспільство, відсутні незалежні політичні партії, відсутні незалежні ЗМІ в достатній кількості. Ми плануємо створити відповідні міждержавні групи саме для забезпечення демократизації. Є домовленість про це з Ігорем Смірновим (президент самопроголошеної Придністровської молдавської республіки. — Авт. ).

— Чи достатньо часу?

— Ми в плані зазначили приблизно, що вибори відбудуться восени. Якщо всі побачать, що не вистачає часу, то нам ніщо не заважатиме провести їх у грудні чи навіть у наступному році? Це все умовно. Будь-яка схема є метафізичною. Життя вносить у неї свої корективи. Я не згоден із тими, хто вже зараз каже: все, кінець!..

— У Придністров’ї деякі політики побоювалися перенесення на їхній «грунт» помаранчевої революції. Віктор Ющенко під час недавньої зустрічі з Ігорем Смірновим у Києві зміг розвіяти такі підозри?

— Ця тема досить активно мусувалася в придністровських ЗМІ, мовляв, Україна хоче помаранчеву революцію і т.д. Але логіка «плану Ющенка» — інша. Кожен, хто його прочитає, зрозуміє, що там ні про яку революцію не йдеться, навпаки мова йде про еволюцію, про пошук компромісу, який би задовольнив обидві сторони. Люди, які міркують не з позиції популізму, а з позиції розуму, розуміють логіку нашого плану. Стосовно зустрічі Віктора Ющенка і Ігоря Смірнова, то вона дійсно в багатьох моментах заспокоїла придністровців в тому, що Україна не збирається силовими методами вирішувати цей конфлікт. Ми ведемо мову про демократію, про право самих жителів Придністров’я обрати парламент, аби до влади прийшли такі люди, які б вирішували долю Придністров’я не з позиції кланів, а з позиції народного інтересу.

— Дивно, що Ігор Смірнов погодився на це. Все-таки він належить до тієї категорії політиків, які звикли діяти за принципом «сильної руки». Широкому загалу мало про нього відомо, однак за стилем керівництва він — авторитарний керівник...

— Він сьогодні поставлений в інші умови, до Придністров’я надзвичайно висока увага з боку світової спільноти. Гадаю, що він чітко розуміє, і ми йому про це не раз говорили: ситуація кардинально змінилася. Якщо Придністров’я не буде демонструвати свого бажання до демократії, то ніхто їм не дозволить існувати в центрі Європи анклавом. Придністровське керівництво чудово розуміє, що час, коли воно могло вести довгі переговори з Молдовою, закінчився. Сьогодні потрібно шукати варіанти, приймати компромісні рішення. Економіка Придністров’я дуже залежить від світових ринків. Якщо не помиляюся, то з Тирасполем ведуть торговельно-економічні відносини 11 країн Євросоюзу. Товарообмін між Україною і Придністров’ям становить приблизно $380 млн. на рік (такий показник ми маємо не з кожною країною ЄС). Придністровці це чудово розуміють, тому так схвально і поставилися до нашого плану. Вони бачать в ньому шляхи для того, щоб врешті- решт Придністров’я стало легітимним, аби воно стало разом із Молдовою частиною європейського демократичного простору. Інша справа, що це непросто досягнути...