Жадоба паперових підпірок
Про сумну долю другого «парламентсько-урядового» витвору знали заздалегідь багато хто як у парламенті, так і в уряді. Знали ті фракції, які до останнього моменту намагалися провалити урядову програму, знали ті, хто цю програму підтримував, але не мав наміру підписувати меморандум, а також ті, хто підтримував і програму, і ідею підписання меморандуму. Знав і Віктор Ющенко. Після прийняття програми він сказав у кулуарах, що найважчий етап у підготовці меморандуму позаду і його підписання відбудеться буквально наступного дня, як і було намічено заздалегідь. Потім, уточнивши у свого прес- секретаря, виправив себе — відбудеться сьогодні, буквально через три години. Чи варто казати, що через три години нічого подібного не сталося. Утім провиною цього є не забудькуватість прем’єра, який цілком міг переплутати те, чого не передбачалося заздалегідь.
Формальним мотивом «непідписання» стало те, що під текстом меморандуму не було підписів депутатських груп «Відродження регіонів», «Яблуко» і фракції СДПУ(о). Згідно з однією інформацію (Інтерфакс-Україна), ці підписи були відкликані. Що стосується СДПУ(о), то, за словами члена цієї фракції Віктора Суслова, її підпису спочатку не було під текстом меморандуму. Хоч би як там було, але очевидно те, що із двох квітневих зайців Кабмінові вдалося піймати тільки одного. Що стосується меморандуму, то одна з зацікавлених сторін оголосила про закінчення весняного мисливського сезону з наміром повернутися до розгляду питання про меморандум уже влітку: за словами лідера фракції СДПУ(о) Олександра Зінченка, об’єднані соціал-демократи не збираються повертатися до питання про меморандум раніше як 6 липня, коли Кабінет Міністрів звітуватиме про реалізацію програми уряду за квартал. «Якщо програма матиме практичні результати, тоді можна повертатися до питання про спільну відповідальність», — сказав він.
Аргумент «неякісної програми» в тих, котрі не хотіли підписувати меморандум, був не єдиним (до речі, його розділяли і групи «Солідарність», і «Трудова Україна», які підтримують програму). Другий аргумент стосувався правового боку меморандуму. Проблема в тому, що уряд, за Конституцією, є підзвітним і підконтрольним Верховній Раді (ст. 85, 87, 113). Тому багато які депутати заперечували саму ідею підписання договору з підзвітним їм органом. На їхню думку, чинну ієрархію не можна відміняти меморандумом. Зокрема Олександр Волков заявив, що в Конституції України визначено функції парламенту і функції уряду. «Нехай виконують Конституцію», — побажав він урядові.
У такому разі напрошується логічне запитання: якщо меморандум суперечить Конституції, то навіщо було вести навколо нього стільки розмов, готувати документ, проводити консультації? Спробуймо розібратися. Уряду цей меморандум потрібен для того, щоб забезпечити більш-менш безпроблемне проходження через парламент потрібних йому законопроектів. Без меморандуму сама по собі прийнята програма уряду означає небагато — образно кажучи, благі наміри. Важко сказати, куди приведуть ці наміри Кабміну без забезпеченої законодавчої підтримки з боку парламенту. Доки в депутатів руки не зв’язані «солідарним договором», вони цілком зможуть дозволяти собі дуже вибірково ухвалювати запропоновані урядом законопроекти. «Законопроекти ухвалюватимуться тоді, коли депутати вважатимуть їх нормально підготовленими, а якщо вони будуть підготовлені слабо, голосувати за них ніхто не буде», — зазначає В. Суслов. Іншими словами, неприйнятні для певних фракцій пропозиції уряду просто провалюватимуться.
В питанні підписання меморандуму чітко проявилося, що створена в парламенті більшість не проурядова, а пропрезидентська. Точніше кажучи, вона може підтримати й уряд, але тільки якщо Президент не буде проти. У випадку із програмою він був явно «за» — в результаті програму було прийнято. А меморандум?.. Питання поки що залишається відкритим. Очевидно лише, що частина парламентаріїв явно бажала зберегти «свободу рук» щодо уряду і їй це вдалося. Виходить, що неформально більшість розкололася: частина підтримує уряд у питанні підписання меморандуму (умовно цю частину можна назвати «проурядовою»); друга частина виступає проти під різними приводами, але при цьому орієнтується на Президента й погоджує свої дії, головним чином, із ним (умовно «пропрезидентська частина більшості). Останні іноді за президентського сприяння можуть і підтримати неприйнятні для них дії уряду, як це було із програмою. Однак, судячи з усього, поки що депутати-«критики» не мають наміру повторювати сцену «Освідчення в коханні урядові» вдруге. Можливо, їх надихає приклад Президента, який не став підписувати договір про солідарну відповідальність, вважаючи це порушенням ієрархії. «Проте, якщо Президент змінить свою точку зору щодо меморандуму, то й депутати цілком можуть змінити», — вважає В. Суслов. А поки що депутати з «ВР» та СДПУ(о), які зазнали невдачі у своїх планах щодо урядової програми, зайняли позицію сторонніх спостерігачів. «Нехай уряд працює, виконує свої обіцянки — ми їм не заважатимемо», — каже О. Зінченко. «Ми для себе зробили остаточний висновок: меморандум ми підписувати не будемо», — заявляє один із лідерів групи «ВР» О. Волков. На його думку, уряд має показати, на що він здатний. Сам-один. У «вільному плаванні» до липня. А ті депутати, які «не приєдналися», під девізом: «И хотя нам прошлого немного жаль, лучшее, конечно, впереди» — можуть спокійно спостерігати за цим плаванням. Утім, якщо сам прем’єр надумає відновити переговори про співпрацю, то йому можуть піти назустріч. О. Зінченко так і сказав: «Співпраця із практичних невідкладних питань можлива. Однак тільки в тому випадку, коли нам пропонуватимуть не заздалегідь підготовлені урядом рішення». Тим часом, за його словами, об’єднані соціал-демократи відмовилися від будь- яких кадрових претензій до уряду. Про це він неодноразово заявляв минулого тижня. Хоча після зустрічі прем’єра з лідером фракції віце-прем’єр Юля Тимошенко заявила, що Віктор Ющенка відкинув пропозиції фракції СДПУ(о) та групи «Відродження регіонів» звільнити її з уряду (Інтерфакс-Україна). Із iншого боку, як повідомив кореспондентові «Дня» один із лідерів більшості, принципову згоду В. Ющенка все ж було отримано. І тепер деякі спостерігачі сперечаються, хто кого «кине». У той же час не виключено, що такий механізм «вранці — кадри, увечері — згода» буде використано й під час розв’язання питання про підписання меморандуму.
А поки що складається враження, що підписання цього документа в найближчому майбутньому вельми проблематичне. Із другого боку, «програмн а» перемога В. Ющенка без чіткого механізму співпраці з парламентом, який визначає права та обов’язки сторін, цілком може виявитися пірровою. Тому можна передбачити, що в недалекому майбутньому питання про підписання цього документа знову постане на порядку денному. І навіть можливо, що набагато раніше, як у липні.
КОМЕНТАР
Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат:
Підписання між органами державної влади меморандумів, угод, комюніке, що мають свої, виписані в Конституції місце та функції, є надуманим. Такі документи мають тільки політичне значення, тому укладання угоди між ВР та урядом є абсолютно недоречним. Звичайно, позиції уряду та парламенту обов’язково мають узгоджуватись. Якщо в парламенті є політична більшість, то вона напряму причетна до того, який уряд створюється і яку програму цей уряд готує. Юридичний момент, який засвідчує однаковість векторів роботи парламенту та уряду, — схвалення програми Кабміну. Після цього всі, хто підтримав цю програму, беруть на себе політичну відповідальність за законодавче забезпечення діяльності Кабінету Міністрів і мають разом із членами Кабінету солідарну відповідальність. Проте кожен це робить на своїй ділянці, адже може бути добре законодавче забезпечення, але погане виконання або навпаки. Усе це може вирішуватися за умови використання механізмів, які передбачені чинним законодавством, — взаємні консультації, узгодження на рівні керівництва Кабміну та парламенту, міністерств і парламентських комітетів.
