Жертви тарифа

Після всіх і всіляких зусиль держави підняти житлово-комунальну сферу Україна отримала явно негативний результат: галузь і сьогодні можна назвати каменем, який тягне всіх нас на дно. З одного боку, їй потрібні величезні й просто непідйомні для держбюджету інвестиції, щоб зупинити руйнування будинків, інженерних систем і мереж, а з другого — це ще значною мірою державне (муніципальне) господарство, дедалі більше потопає в боргах.

Вихід тут очевидний: слід запустити в цю сферу приватного інвестора. З цим уже майже всі згодні. А якщо так, то чого ж ми чекаємо?

І тут нам доведеться в черговий раз паплюжити політику й політиків, які постійно порушують своїми перманентними виборами звичну для демократичних країн низку подій, коли праві уряди змінюються лівими й навпаки. Праві, захищені законом і непорушним порядком, рішуче й незважаючи на вибори проводять у життя непопулярні структурні реформи, зокрема й у житлово-комунальному господарстві, пояснюючи людям, як корисно час від часу затягнути паски й скинути зайвий жирок. Тим часом видужує економіка, зростають інвестиції й капіталовкладення, а країна загалом багатіє. Нерідко народ не може оцінити ефективність цих реформ, йому здається, що його обманюють, обкрадають, ведуть не вперед, а назад або, скажімо, вбік. І тоді до влади приходять ліві або квазіліві сили. І країна потихеньку проїдає накопичений капітал, поки громадяни не зрозуміють, що далі так не можна. І знову приходять ті, хто заробляє.

У нас же в цьому плані суцільна каша. Політики, навіть абсолютно насправді праві, вдягаються в ліве «вбрання» й доводять усім, що носять не діаманти, а всього лише річкові перли, та й ті штучні. І всі вони будь-якої миті готові до виборів, бо переживали за народ і завжди й усім доводили, наприклад, що газ власного видобутку слід продавати дешевше собівартості, що неплатників не можна відключати від тих або інших благ. При цьому вони ще й відчайдушно змагаються, хто й чого більше народу дасть. Виборець, мовляв, спитає...

Ось тому й відсиджується наш приватний інвестор. Проте смільчаки ще не перевелися. У середу Асоціація приватних інвесторів житлово-комунального господарства провела в Києві свою першу конференцію «Взаємодія влади й бізнесу в реформуванні житлово- комунального господарства». Уся взаємодія на практиці звелася в основному до тарифів (працівники відповідного міністерства цей захід чомусь проігнорували). Якщо вирішити це питання, для чого певний час країною мусить управляти правий уряд, то зникнуть усі інші, бо в цьому разі спонукою інвестора буде вигода, і його вже не треба буде заманювати — його нічим і нікому не стримати...

А що ж відбувається зараз? Якісь потенційні інвестори, мабуть, у країні є, тому що зал, де проводилася конференція, був порожній або, якщо хочете, повний лише наполовину. Але як їм працюється? Про це розповів директор ТОВ «Водне господарство» (Кіровоград) Андрій Карауш, виступ якого мав заголовок «Історія конфлікту підприємства «Водне господарство» з міською владою як узагальнюючий приклад головних проблем, з якими стикаються приватні інвестори у вітчизняному ЖКГ». Це ТОВ — типовий інвестор і, до того ж, орендар (на 49 років) державної власності. Зрозуміло, що запустили його на колишній Кіровоградський водоканал лише тому, що це муніципальне підприємство було доведене, як то кажуть, до ручки. Воду жителям подавали не постійно, а за графіком. Кількість проривів у мережі досягала неймовірної цифри — 100 на добу. І всюди були борги: за електроенергію, за куповану воду, до бюджету, у зарплаті... Інвестор вважав, що прийшов надовго, й тому взявся за справу серйозно. З власних грошей погасив заборгованість у зарплаті. Замінив діряві труби на пластмасові. Комп’ютеризував і автоматизував розрахунки зі споживачами й виписування відповідних квитанцій, впровадив автоматичну телефонну систему нагадування споживачам про їхні борги. Проводив акції, що стимулювали добросовісних платників. А несумлінних, не входячи до квартири, відключав. Налагодив так звану претензійну роботу. І при цьому ліквідував графік — водою тепер у Кіровограді можна було користуватися постійно, хоча всі проблеми ще, звісно, не були вирішені.

Але спочатку в місті панувало безвладдя (рік воно було без мера). Потім були проведені місцеві вибори, й до влади пришли популісти. У березні 2007 року вони знизили й без того збиткові тарифи на воду та водовідведення (тепер вони лише на 50% покривають витрати), а орендаря оголосили злочинцем, мовляв, задарма отримав таке потужне підприємство, та ще й звинуватили в тому, що це з його вини в місті криза платежів.

Дозвольте поставити запитання на «засипку». Якщо в цьому залі було, наприклад, 50 потенційних інвесторів, які хоча б подеколи розмірковують, «а чому б і не увійти до вітчизняного ЖКГ?», то скільки їх залишилося після виступу Карауша?