«Зійде зоря, настане воля...»

22 лютого у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна відбулася культурна подія — гурт «ВВ» представив кліп «Катерина», відзнятий на тему визвольних змагань доби УНР. Фактично це чи не перша помітна спроба зробити історичну реконструкцію тих часів. Події, відтворені у кліпі, відбувалися з вересня 1919-го по січень 1920-го. Тоді Перший кінний полк Чорних запорожців, або чорношличників, який є однією із найбільш легендарних частин Української армії, боровся проти військ генерала Денікіна. Власне, Чорних запорожців грають музиканти гурту «Воплі Відоплясова», а білогвардійців — члени Київського військово-історичного клубу. У роботі також використано популярні сюжети з українського фольклору й живопису, що вже стали канонічними: дівчина проводжає коханого на війну, материнське благословення сина, падіння вершника з коня, кінь над вбитим козаком... До їхнього відтворення, окрім головних героїв, залучено скрипаля-віртуоза Сергія Охрімчука, Сергія Постольникова з «Гуляйгорода», Віктора Компаниченка, батька кобзаря Тараса Компаниченка, Наталку Сидь, дружину Олега Скрипки... «Я вважаю, що у цій роковій композиції вдалося гармонійно поєднати героїку з елементами бурлеску, — розповідає Тарас Компаниченко, який був одним із консультантів знімальної групи. — Таке поєднання особливо характерне для пісень Січових стрільців. На жаль, про це мало відомо, адже по українському радіо здебільшого звучать романтичні твори Білої гвардії, зокрема знаний «Не падайте духом, поручик Голицын»... Натомість існує величезний пласт української військової пісні, який чомусь залишився поза нашою реальністю».

Олега Скрипку, який виступив сценаристом «Катерини», також консультував історик Ярослав Тинченко. Таким чином, вбрання головних дійових осіб було максимально наближене до уніформи Чорних запорожців: шапки із шпиками чорного й червоного кольорів зі сріблястими китицями, жупани та чорні традиційні шаровари з грубого сукна. До речі, лише в одному зі львівських музеїв представлені оригінали мундирів кількох полків армії УНР.

Олег завжди невтомний на вигадки. І цього разу він разом зі своїми музикантами одягнули однострої й приїхали верхи на конях, що додало дійству характеру. Важливо, що перед прем'єрою на широкоформатному екрані демонструвались унікальні документальні фото з Симоном Петлюрою, генералами Безручком і Ганзюком, полковником Болбачаном, хорунжим Шандруком, з титрами під кожним: «героїчно загинув», «розстріляний» або «помер в еміграції». Я відразу пригадала, як була на могилі Симона Петлюри в Парижі. Очевидно, багато хто цих героїв бачив уперше. А вони, між іншим, в архетипі українців складали те сильне чоловіче начало, якого, на мій погляд, зараз не вистачає.

Тарас Компаниченко, носій унікальних знань і вмінь, під бандуру виконав ліричні пісні Січових стрільців. Треба сказати, що коли він зробив зауваження ліцеїстам, з яких, можливо, не всі були готові до сприйняття цiєї теми, ми побачили іншого Тараса — палкого й нетерпимого до невігластва.

Після показу кліпу «Катерина» виступив сам Олег: «Коли у 1992 році я писав цю пісню, що починалася зі слів «Зійде зоря, настане воля...», то про УНР нічого не знав, хіба дещо чув про Симона Петлюру, й то це була інформація з радянських джерел. Тоді тільки десь інтуїтивно відчував, що в радянських військових піснях присутня українська мелодика. Аж потім Тарас розповів мені, яким чином відбувалася трансформація наших пісень у радянські, навівши чимало прикладів, зокрема «Ой, там їдуть стрільці, червонії (замість Січових) стрільці до бою...». Після наших розмов виникла ідея відзняти кліп на історичну тематику. Ним ми вкотре хочемо наголосити, що не займаємося шоу-бізнесом, а належимо до сучасного культурного процесу й сподіваємося, що ця робота матиме культурний резонанс».

Це, безумовно, прецедент. «ВВ» піднімає маловідомий історичний пласт. В історії УНР були героїчні сторінки — бій під Крутами, трагічні — поразка під Базаром, переможні — Акт злуки УНР та ЗУНР, за інтерпретацію яких також іншим варто братися.

«ВВ» зробили не просто кліп як рекламний ролик пісні, вони показали приклад, як можна популяризувати історію, — підсумовує музичний оглядач Юрко Зелений. — Адже у нас немає жодного блокбастеру, наприклад, про боротьбу ОУН- УПА. Судячи з того, який ажіотаж викликала презентація, це — найоптимальніший спосіб донести правду про нашу звитягу молодим поколінням. Крім того, саме представлення кліпу було дещо епатажним. Отже, все зроблено за допомогою комерційних методів, але не для отримання зиску. А те, що Олег Скрипка творчо співпрацює з Тарасом Компаниченком і гуртом «Гуляйгород», є однодумцем з Фомою і Сашком Положинським, свідчить про явище, яке можна охарактеризувати народною приказкою — свій до свого по своє. Те коло однодумців, яке, очевидно, збільшуватиметься, впливає й навіть виправляє ті перекоси в нашому інформаційному просторі, що їх не можуть виправити політики».