Зміна кольору феєрверків
Нинішній рік видався для чемпіонів невдалим. Не змогли утримати свої титули чемпіони Італії, Іспанії, Англії, Франції, Німеччини; полетіли з тронів такі всесвітньо визнані футбольні авторитети, як «Манчестер Юнайтед» та «Баварія»(Мюнхен). Та й чемпіон світу — національна команда Франції — завчасно пакує валізи, вибувши із розіграшу Кубка світу. В цьому контексті Україна йде в руслі світових тенденцій — у нас теж новий чемпіон — донецький «Шахтар».
Як і слід було чекати після перемоги над київським «Динамо», у передостанньому турі донеччани не втратили переваги в одне очко і оформили чемпіонство у вівторок, обігравши в Ужгороді місцеве «Закарпаття» з мінімальним рахунком 1:0. Динамівці Києва теж обіграли про всяк випадок «Поліграфтехніку» із Олександрії, хоча розрахунок на невдачу «Шахтаря» був, скоріше, із галузі фантастики. І взагалі, фантастам чи просто любителям сенсацій не було чого робити в останньому турі чемпіонату України. Сім матчів 11 червня плюс дві відкладені гри 7 червня не принесли жодного (!) несподіваного результату. Хочеться замислитись, а чемпіоном чого став донецький «Шахтар»?
Почнемо власне із чемпіона. Дякувати керівникам донецького клубу за створення інтриги в чемпіонаті та за порушення багаторічної гегемонії київського «Динамо» сьогодні є кому, і вставляти свій голос у цей різноголосий ансамбль було б зайвим. Справді, у Донецьку було поставлено завдання будь-що виграти чемпіонат Украіни з футболу, задля цієї мети було задіяно небачені в історії вітчизняного спорту ресурси. За ціною не постоїмо — відверто говорили у Донецьку і нарешті досягли свого. Про те, що на кошти, вкладені у здобуття футбольного титулу командою «Шахтар», можна було б кілька років фінансувати масовий спорт усієї країни, говорити не прийнято. Про те, що перегони між «Динамо» і «Шахтарем» спотворили врешті національний футбольний чемпіонат, теж ніхто нині не скаже. Що ж ми маємо сьогодні за феєрверками з нагоди нового чемпіона?
Почнемо із спортивного боку проблеми. Окрім двох лідерів, решта учасників чемпіонату країни боролася невідомо за що. Точніше, відомо — за неофіційними даними, щонайменше десять із чотирнадцяти команд вищої ліги мали проблеми із виплатою обумовленої зарплати гравцям і тренерам. Розміри цих зарплат, як ведеться, охороняються у нас від розголосу суворіше, ніж схеми розміщення бойових точок протиповітряної оборони. Не зачіпаючи суворих таємниць, звернемо увагу на загальновизнане — обидва претенденти на чемпіонство «стимулювали» суперників конкурента, простіше, пропонували премію за відібрані очки у «Шахтаря» чи «Динамо». Через це матчі лідерів з рештою команд виглядали або як відверта гра в одні ворота, або як подолання міцної оборони до першого голу. Відігратися, тобто забити лідерам гол у відповідь, вдалося лише один (!) раз, коли харківський «Металіст» зрівняв рахунок у грі із «Шахтарем». Чи можна назвати футбол, в якому одна команда думає лише про те, як не пропустити, справжнім спортивним видовищем, якого ми так прагнемо?
Існує також і навколоспортивний бік суперництва вітчизняних футбольних грандів. Після того як Професійну футбольну лігу, яка проводить чемпіонат країни, очолив колишній віце-президент «Шахтаря» Равіль Сафіуллін, а на чолі Національної футбольної федерації став почесний президент «Динамо» Григорій Суркіс, дві футбольні організації співіснують, як кіт з собакою. Чи не в кожному рішенні ПФЛ вбачається «допомога» Донецьку, чи не кожна ухвала органів ФФУ сприямається донецькою стороною як випад проти себе. Оскільки ФФУ Григорія Суркіса за рангом вища за ПФЛ Равіля Сафіулліна, прийняті рішення по кілька разів переглядаються і скасовуються, вносячи нервозність у дію і без цього нестабільного футбольного організму країни.
У підсумку ми досі не знаємо, чи буде у наступному чемпіонаті країни, який має стартувати за три тижні, турнір дублерів; чи збережеться спільна заявка перших, других та третіх команд, і взагалі невiдомо, хто саме проводитиме новий чемпіонат. Частина президентів футбольних клубів пропонує утворити для елітних команд окрему «суперлігу», яка б не була підпорядкована ПФЛ.
Непосвячений у глибини вітчизняного футбольного болота читач може не зрозуміти, навіщо так відчайдушно боротися за футбольну владу, коли все ніби вирішується на футбольному полі? Аби відповісти, повернемось до фінішних матчів чемпіонату країни. Окрім «золота», за яке боролися дві команди-лідери, в останньому турі визначалися володар бронзових нагород, а також команда, яка виступатиме разом із третім призером у Кубку УЄФА. Окремі справи були у аутсайдерів. З них і почнемо.
У найгіршому стані були «Закарпаття» і «Поліграфтехніка», яким, аби залишитись у вищій лізі, слід було відбирати очки у «Динамо» і «Шахтаря». Чого дивуватися, що саме ці команди і опинилися врешті на останньому та передостанньому місцях? Інші претенденти на «виліт» спокійно взяли потрібні очки. І якщо акуратна перемога маріупольського «Металурга» над «Кривбасом» нікого не здивувала, то в грі київського «Арсенала» та харківського «Металіста» була драматургія, гідна якщо не Шекспіра, то принаймні авторів сучасних детективних серіалів.
Почалося з того, що тренер харків’ян Михайло Фоменко заявив перед останнім туром про свою відставку, повідомивши народ, що у Харкові футбол нікому не потрібен, грошей не платять, тому він залишає «Металіст» з високо піднятою головою і почуттям виконаного обовязку, а з київським «Арсеналом» нехай грають як хочуть. Знаючи, як потрібна в останньому турі перемога кволому поки що футбольному дітищу київської міської адміністрації, всі поспішили записати киянам три очки. Повірили в це інші учасники чемпіонату. В Донецьку місцевий «Металург» виборював із запорізькими одноклубниками бронзові нагороди. Заштовхавши врешті гол у ворота суперників, донецькі «металурги» дізналися, що у Києві «Металіст» програє «Арсеналу». В результаті захист господарів на десять хвилин перетворився у прохідний двір, що дозволило запоріжцям зрівняти рахунок. Нічия давала господарям третє місце, а гостям четверте, тобто обидва «Металурги» потрапляли до Кубка УЄФА. З цієї причини названі команди до кінця гри забули про ворота суперників.
А тим часом у Києві дізнались, що «Закарпаття» програє «Шахтарю», а «Поліграфтехніка» — київському «Динамо». Це означало, що перемога «Арсеналу» вже не потрібна, достатньо нічиєї, яка залишає киян у Вищій лізі і... виводить «Металіст» на четверте місце, тобто до Кубка УЄФА! І треба ж було такому статися, що саме у цей момент «металісти» забули про невиплачену зарплату, а їхній тренер — про власті амбіції! За п’ять хвилин до закінчення гри харків’яни зрівнюють рахунок, відправляючи відпочивати авторів дешевих детективів.
Шкода тільки, що за цими футбольними трагедіями і комедіями спостерігали, окрім тренерів та гравців, лише кількасот глядачів. Багатомільйонна футбольна аудиторія у цей час дивилась матчі Кубка світу, де боротьба справжня і немає місця підозрілим футбольним сенсаціям. Ми ж після феєричного фіналу Кубка України знову опинилися серед не дуже приємних вітчизняних футбольних реалій.
Втішати може лише одне. Завершивши суперечку за чемпіонство, обидва наших провідних футбольних клуби мають тепер зосередитися на вдалому виступі у європейській Лізі чемпіонів, де діють відмінні від наших спортивні стандарти. Ті ж самі два клуби мають до осені підготувати кращих гравців до виступів за національну збірну, яка стартує у відбірковому турнірі європейської першості. Отже, є всі передумови для того, аби обєднати зусилля щоб гідно представити український футбол на міжнародній арені. Зміна чемпіона, яка відбулася цього тижня, повинна додати сил новому тренерському колективу київського «Динамо», змусити шукати нові шляхи до посилення гри. Тому що все у футболі вирішується на футбольному полі. Рано чи пізно шкіряна куля, потрапивши до тих чи інших воріт, дає справедливу оцінку всім, хто працює у футболі. Не будемо нині роздавати оцінки і поспішати з висновками. Хоч і закінчився футбольний чемпіонат, футбольний сезон тільки набирає обертів. Великий футбол для наших команд тільки починається!
ДО РЕЧІ
Інавгурацію Українського католицького університету у Львові, заплановану на 30 червня, перенесено на день раніше через фінал Чемпіонату світу з футболу. Як повідомив журналістiв учора ректор Львівської богословської академії отець Борис Гудзяк, після того як стало відомо, що на цей день заплановано фінальний матч Чемпіонату світу з футболу, керівництво університету вирішило змістити інавгурацію на день раніше, повідомляє Інтерфакс-Україна. Представники університету самі є уболівальниками і хочуть подивитися матч. Орім того, вони сподіваються на те, що жителі Львова прийдуть на інавгурацію, і тому не хотіли би псувати обидва свята — спорту і науки. Зі слів Б. Гудзяка, на урочисте відкриття першого на території СНД католицького університету дали згоду прибути посол Великої Британії в Україні Роланд Сміт, вчені з України й інших країн, близько 40 єпископів. Зі слів Б. Гудзяка, підготовка до інавгурації почнеться за тиждень до самої події. 22 червня на випускному вечорі в богословській академії напутнє слово студентам скаже посол США в Україні Карлос Паскуаль, а протягом наступного тижня відбудеться ряд конференцій, у яких візьмуть участь відомі вчені.
