Зміна партнера У рамках фестивалю «Луна «Молодості» відбулася прем’єра фільму «Бал монстрів»
Бал монстрів — це вечірка, що влаштовується тюремниками для засудженого до смерті напередодні виконання вироку. Але фільм — не постмодерністська головоломка навколо екзотичного ритуалу, а цілком традиційна драма на вікову тему ката й жертви.
Хенка, виконавця вироків у спеціальній в’язниці, грає Біллі Боб Торнтон, який здобув славу одного з найцікавіших акторів Голлівуда. Очевидно, саме на постать ката, за задумом режисера Марка Фостера, лягає основне смислове навантаження картини. На екрані з’являється ціле сімейство екзекуторів, три покоління: батько Хенка — кат у відставці, Хенк і син Хенка, Санні, який має вперше взяти участь у страті. Жертви — сам засуджений, його дружина, яка до того ж втрачає будинок через несплату оренди, та їхній гарненький товстун-синочок.
Найсильніші епізоди на початку картини. Це і є щось на зразок «балу монстрів». Глядачу детально показують приготування до екзекуції, майстерно доводячи напружене очікування залу до межі, за якою корчиться на електричному стільці безпорадне, покрите мішком тіло — страта показана у всіх її страшних подробицях...
Однак завершено тільки перший тур, бал триває, й кату потрібен новий партнер. Санні не витримав, вибув з танцю — спочатку не зміг провести засудженого останнім коридором, а потім вистрелив собі в серце. Новою парою для Хенка має стати вдова страченого, Летіція (Халлі Беррі, що минулого року отримала за цю роль «Оскара»).
Щоб зблизити жертву й ката, автори фільму вдаються до неймовірних сюжетних хитрувань. Хенк йде з роботи сам, Летіцію звільняють. Вона влаштовується в ту ж кав’ярню, куди заходить і Хенк. По черзі гинуть діти — спочатку Хенкові, а потім і Летіції — чорношкірого хлопчика збиває машина. Звичайно, саме герой Торнтона підбирає на дорозі Летіцію та її помираючого синочка. Ланцюжок невблаганних щодо персонажів, обставин, однак не має нічого спільного з трагічною попередньою визначеністю. Весь сюжет спрямований до одного — будь за що звести персонажів, які є, за всіма природними й людськими законами, антагоністами. Здається навіть, що такі жорсткі драматургічні рамки зумовлені прихованою недовірою до талантів виконавців — побоюванням, що вони не зможуть зіграти це неймовірне зближення як треба, в усіх тонкощах.
У результаті надто сильний сценарний «натиск» служить погану службу — виконавцям дійсно не залишається нічого робити, крім підкоритися відлагодженому перебігу обставин. Може, тому й надто статичний Торнтон. Адже в його героя безліч випробувань. Самогубство сина та розчарування в професії, він дуже швидко дізнається, що закохався в жінку, чоловіка якої нещодавно стратив, — але малюнок його ролі практично не змінюється від початку до кінця фільму, все та ж, дещо меланхолійна, незворушність. Він зізнається Летіції, що Санні був хорошим хлопцем — але ніяк не видно, що він змінив думку про сина, який, за його уявленнями, зганьбив професію точнісінько так само, як невидимою залишається його мотивація (на рівні характеру) інших крутих рішень, на кшталт звільненню з роботи. І ті ж ускладнення в роботі Халлі Беррі — але їй вдається подолати обмеження сюжету завдяки вибуховому темпераменту й багатій палітрі емоційних станів. Саме тому, коли, нарешті, й Летіція розуміє, з ким збирається зв’язати життя, прийняття цього факту нею виглядає природно — як вибір, неможливий, але необхідний.
Отож, усе в них буде добре, в чому не можна не погодитися з Хенком. І ще багато разів вони сидітимуть на ганочку, ласуючи шоколадним морозивом і дивлячись у зоряне небо.
Щоправда, фільм усе одно називається «Бал монстрів». Танець триває.
