Знаки і значення
Учора перед відльотом до Москви Президент України Віктор Ющенко підписав перші укази про кадрові призначення. Виконуючим обов’язки прем’єр-міністра стала Юлія Тимошенко. Ще одним указом Президент скасував структуру адміністрації президента України у її нинішньому вигляді й затвердив Положення про створення секретаріату Президента України. Державним секретарем Президента України призначено Олександра Зінченка. Секретарем Ради національної безпеки і оборони призначено Петра Порошенка.
Досить симптоматично, що укази були підписані перед (а не під час чи після) візитом до Москви. Зволікати далі було неможливо і вийшло, що у такий спосіб Ющенко продемонстрував самостійність у прийнятті кадрових рішень. Учора в мас-медіа бурхливо обговорювалася тема, що, мовляв, Президент України поїхав до Кремля узгоджувати кандидатуру на прем’єрське крісло. Сталося навпаки. При цьому Віктор Ющенко зробив ставку на політика, якого досi, м’яко кажучи, не дуже сприймали у Москві. Чому? Чому, знову-таки, Ющенко підписав указ про «в. о.», а не просто запропонував кандидатуру лідера партії «Батьківщина» для розгляду у Верховній Раді? Як реагуватимуть у Росії на рішення Ющенка — із повагою, як до рішення керівника суверенної держави чи й надалі нагнітатимуть ситуацію і в без того непростих відносинах? На жаль, на момент здачі номера не були відомі як відповіді на ці запитання, так і результати переговорів Віктора Ющенка та Володимира Путіна. Крім того, що президент Росії заявив, що Москва розраховує на спадкоємність у своїх відносинах із Україною.
Однак бесіда навряд чи відбувалася без напруження. І не лише тому, що президенти мали обговорювати надзвичайно гострі проблеми у відносинах, але й через те що обидва політики мають чимало підстав для несприйняття одне одного... Один — через очевидне розчарування підсумками виборчого процесу в Україні, а інший — через доволі недвозначну поведінку під час виборчого періоду Росії, яка відверто підтримувала конкурента Ющенка. Неприємного фону вчорашньому візиту нового Президента до Москви додавав і PR-витік інформації про те, що нібито напередодні з Володимиром Путіним уже зустрівся екс-учасник передвиборної кампанії Віктор Янукович. Російські мас-медіа з посиланням на таємниче джерело повідомили, що, мовляв, колишній прем’єр намагався заручитися підтримкою Москви на наступних парламентських виборах. Народний депутат Тарас Чорновіл, який очолював виборчу кампанію Віктора Януковича, повідомив учора, що ознайомлений з інформацією про візит Януковича до Москви, однак не може її ні підтвердити, ні спростувати.
Дискусія з приводу доцільності відвідин Ющенком Москви як перший візит в Україні була доволі гострою. Із одного боку, експерти радили новій владі відмежуватися і не повторювати багатовекторної практики колишнього керівництва. До слова, як повідомляє Інститут Євро-Атлантичного спiвробiтництва, торік екс-президент Леонід Кучма із майже двох десятків своїх закордонних візитів половину здійснив до Росії. І це не рахуючи доволі частих телефонних бесід... Під питанням стоїть також логічність першої, а тому більш ніж символічної зустрічі з людьми, які виявляли явне несприйняття персони Віктора Ющенка. До того ж, яким чином відповідає поїздка до Москви задекларованому новим Президентом наміру приєднати Україну до Євросоюзу. Звісно, співпрацю з Москвою і Брюсселем не варто вважати як повне взаємовиключення, але, знову ж таки, йдеться про знаки і значення... Про робочу результативність поїздки навряд чи доводиться говорити: перед тим, як вирішувати проблеми державного рівня, перед двома президентами стоїть завдання порозумітися на особистому рівні. «Персональний фактор» завжди відігравав значну роль у відносинах між Україною і Росією — проте, на жаль, не завжди позитивну. Із огляду на євроінтеграційні плани Вікторові Ющенку потрібно було б робити ставку на те, аби перевести відносини з Росією на більш формалізовану і прозору договірну базу (про що вже чимало говорилося).
Із іншого боку, поїздка до Москви Віктора Ющенка могла би допомогти зрозуміти як керівництву сусідньої держави (з цим складніше), так і пересічному росіянину (це особливо важливо), що не така страшна «помаранчева» Україна, як її «малюють» російські ЗМІ... Цю точку зору, наприклад, поділяє нинішній виконувач обов’язки міністра закордонних справ України Костянтин ГРИЩЕНКО. В коментарі кореспонденту «Дня» він наголосив, що «для зняття проблем у відносинах треба зняти нашарування підозр, нашарування стереотипів, які, на жаль, певні політичні сили намагаються нав’язати суспільству як у Росії, так і в Україні». Саме тому, вважає дипломат, «візит Ющенка до Москви є виправданим». «Мета цього візиту — проведення відвертого діалогу, спрямованого на позитив, але такого, який не намагається десь відставити проблемні питання», — переконаний Грищенко. «Треба їхати туди, де є проблеми. А потім рухатися там, де є можливості», — підсумував він, натякаючи на пріоритетність європейського та євроатлантичного напрямку зовнішньої політики України. Схвально з приводу візиту Ющенка до Москви висловився «Дню» дипломат Посольства РФ у Києві, радник-посланник Всеволод ЛОСКУТОВ. Він вважає, що відносини між двома країнами мають «хороші перспективи; ми налаштовані на діловий, конструктивний, дружній діалог, і впевнені, що новий етап співпраці принесе конкретні успіхи»... Із приводу того, як Кремль реагуватиме на втілення Україною європейського вектора, російський дипломат зазначив, що Москва «ніколи не ставила питання — або-або». «Ми розвиваємо з ЄС активні відносини. І ми можемо навіть тут обговорити питання, як разом співпрацювати. До речі, проект ЄЕП спрямований на те, аби підвищити конкурентоспроможність наших товарів на європейському, світовому ринках», — наголосив російський дипломат (без урахування, вочевидь, неодноразових заяв як експертів із України, так і ЄС про те, що дві інтеграції суперечать одна одній). На запитання «Дня», як Росія реагуватиме на інтенсифікацію співпраці з НАТО, Лоскутов відповів, що позиція його країни з приводу розширення Альянсу відома (тобто — повна незгода). При цьому він додав: «Ми ці питання будемо обговорювати. Врешті- решт ми поважаємо вибір України, її політику. Україна — самостійна, незалежна держава. Вона сама визначає, як їй будувати відносини». Щоправда, дипломат так і не дав відповіді на пряме запитання про те, з чим пов’язаний неприїзд Володимира Путіна на інавгурацію Віктора Ющенка. Лоскутов лише відзначив, що «Росія була представлена на дуже високому рівні: у заходах з приводу інавгурації брав участь голова Ради Федерації Сергій Миронов».
На додаткове запитання, чи слід розглядати неприїзд Путіна як реакцію на обрання Ющенка Президентом, російський дипломат однозначно заявив: «У жодному разі... Урешті-решт таке ж запитання ви можете поставити а іншим вашим стратегічним партнерам». «Камінь» полетів явно у бік американців, які направили до Києва фактично колишнього держсекретаря... У дипломатичному світі певна увага надається символічним діям, знакам, оскільки прямота може бути інтерпретована як втручання. Як можна потрактувати приїзд людини, яка фактично вже не є представником команди Буша? Цілком імовірно, що на Заході не хочуть у черговий раз дратувати Росію: Вашингтон і без того звинувачують у всіх «помаранчевих» гріхах... Проте такий аргумент грає не зовсім на прийнятну оцінку дій США в Україні: якраз останні події в Києві мали ще більш укріпити американську еліту в думці, що українська складова зовнішньої політики Білого дому, можливо, в чомусь і перетинаються з російською, однак не настільки, щоб робити співпрацю з Києвом заручницею поганого настрою у Кремлі.
Кореспонденту «Дня» доводилося чути в останні дні чимало доволі «проросійських» думок від британських і американських дипломатів, які представляють штаб-квартиру НАТО. На запитання, чи готовий Альянс нарешті підвищити формат співпраці з Україною до рівня Плану дій щодо членства, найчастіше лунала думка: потрібно спочатку владнати проблеми з Росією... Це при тому, що досі цей пасаж не «фігурував» серед умов Альянсу. Для «реанімації» того, яким чином бралися зобов’язання Києвом, перерахуємо: втілення військової реформи (для цього розроблена і схвалена необхідна законодавча база), вирішення економічних проблем (зростання ВВП найкращий доказ позитивної економічної динаміки в Україні), обрання Президента з дотриманням демократичних стандартів (підозри щодо цього, здається, залишаються неспростованими лише в провладних політиків країн СНД)...
Західні політики в цілому позитивно сприймають візит Віктора Ющенка до Москви. Польські дипломати, приміром, у неформальних бесідах зізнаються, що Варшава серйозно налаштувала проти себе Кремль під час участі у врегулюванні політичної кризи в Україні президента Олександра Квасневського. Можна згадати, що не соромився публічної критики російських дій і верховний представник ЄС із питань безпеки та зовнішньої політики Хав’єр Солана. Віктор Ющенко таким чином тепер ніби несе певну відповідальність за «відлигу» як у відносинах Києва і Москви, так і Заходу і Росії. Існують у західних структурах і інші думки. Так, один із функціонерів НАТО середньої ланки зазначив «Дню», що «Україна має виконувати в регіоні таку ж роль стосовно Росії, як Польща — зараз щодо України». Сама по собі така ідея, можливо, не несе нічого негативного для України. Якщо з цим погодиться, звичайно, Москва...
...Перші кроки Віктора Ющенка на посаді Президента справді не зовсім однозначні. Хоч би тому, що вони не змусять «нудьгувати» суспільну думку. Принаймні поки що інтерес до його дій як серед громадян України, так і за межами держави не зникає.
КОМЕНТАРI
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Я радий, що стосовно цих призначень здійснився мій прогноз, який я зробив в одній із останніх своїх статей для «Дня», де говорив про можливості функціонального розділення між провідними фігурами в оточенні Ющенка. Це схема функціонального балансу, коли кожен із фаворитів, які претендували на посаду прем’єра, отримав у своє управління одну з основних державних структур. Ця конфігурація формально знімає пов’язаний із боротьбою за ці кадрові позиції конфлікт в оточенні Ющенка. Але залишається питання: наскільки злагоджено діятиме ця команда, чи не виникне політична війна між Радою безпеки та Кабміном?
Що стосується найрезонанснішого призначення — Юлії Тимошенко в.о. прем’єр-міністра, то, зрозуміло, воно буде сприйняте дуже неоднозначно. Вона має шанс пройти через Верховну Раду, хоча для мене залишається відкритим запитання, скільки голосів вона зможе набрати в парламенті. Формально є більшість — близько 250 голосів, яка може підтримати Юлію Володимирівну. Але цей показник може бути й меншим, оскільки Тимошенко має чимало політичних противників у ВР. Водночас відомо, що Юлія Володимирівна вміє домовлятися, використовуючи при цьому найширший інструментарій. Тому вона може збільшити кількість своїх прихильників при голосуванні її кандидатури.
Та залишається проблема — ким буде новий прем’єр? Він може виявитися «прем’єром-камікадзе». Бо є серйозні соціально-економічні проблеми й серйозні протиріччя між поточною соціально-економічною ситуацією та стратегічними завданнями структурного реформування української економіки. І від того, наскільки новий прем’єр зуміє впоратися з цими завданнями та їхньою кореляцією, залежатиме його політичне майбутнє. Я не виключаю, що Юлія Володимирівна через півроку може стати такою собі жертвою непопулярних соціально-економічних рішень нової влади.
Йосип ВІНСЬКИЙ, фракція СПУ:
— Всі троє — нормальні люди на нормальних постах. Це право Президента — призначати, кого він хоче. Конкретніше щось сказати можна буде після того, як рішення глави держави буде офіційно опубліковане. А поки що я б не спішив з оцінкою персоналій.
Володимир ЗАЄЦЬ, фракція СДПУ(О):
— Ці призначення для мене — новина. Однак не така, яка б не піддавалася прогнозуванню. Відносно Олександра Зінченка можна було здогадатися ще по ходу інавгурації. Я думаю, що це те рішення, яке приймається з огляду на майбутні парламентські вибори. Переконаний, саме Зінченко буде координатором кампанії політичних сил, які підтримуватимуть Президента Ющенка.
Щодо Юлії Тимошенко, її призначення є свідченням, що Віктор Ющенко виконує свої передвиборні коаліційні зобов’язання. Серйозно критикувати подібне рішення я не буду, оскільки свого часу Тимошенко в ролі віце-прем’єра зарекомендувала себе як досить успішний менеджер, що визнають як друзі, так і вороги. Особливих проблем, які б унеможливлювали проходження Тимошенко через парламент, теж не бачу.
Стосовно ж Петра Порошенка, то важко сказати, наскільки така посада є для нього бажаною. Швидше за все, його призначення є досягненням певного компромісу і балансу між ключовими гравцями команди Ющенка. Однак з огляду на ті функції, які попередньо обумовлювалися для РНБО, на можливості їх розширення, на те, що цією інституцією при потребі може заслуховуватися прем’єр-міністр, я не думаю, що посада секретаря РНБО може бути менш значимою, аніж нові посади Зінченка і Тимошенко.
