«Золоті» ланцюги

Якщо ви плутаєте пролетарів із міноритаріями і навпаки, то в умовах України допускаєте не таку вже й велику помилку. Середній український міноритарій — це людина, яка навмання обміняла (найчастіше) свій приватизаційний сертифікат на акції якогось підприємства та продовжує їх зберігати з розрахунку на високі дивіденди або раптово виявлену можливість вигідно їх продати. Але нормальні дивіденди в нашій країні платять лише деякі підприємства, і це переважно на їхні акції полюють акули фондового ринку. Іншим міноритаріям судилася досить сумна доля, оскільки їм насправді, як і пролетарям, практично нічого втрачати, крім приписаних їм Марксом ланцюгів. Голос такої людини (згідно з нашим законодавством) у процесі управління підприємствами, як писав поет, тонший за (комариний. — Авт. ) писк...

Але є, виявляється, й інші так звані міноритарії, які вміло перетворюють — за допомогою судової системи та хитромудрих схем — ці свої «ланцюги» на станові переваги. Щось подібне могло б стати фактом і в ході надзвичайно вигідної угоди з продажу одного з відомих українських банків іноземному інвестору, а могло б і просто зірвати її. Але якісь «рештки» судової системи в Україні, мабуть, ще є, і процес цього продажу вже, схоже, безповоротний.

Як відомо, італійський Banca Intesa 15 лютого підписав угоду про купівлю 85,42% акцій «Укрсоцбанку» за $1,16 млрд. (абсолютний рекорд продажу в українській банківській системі) та про намір у перспективі (після повторної емісії акцій банку) сконцентрувати у своїх руках 88,1% акцій. На сьогодні капіталізація банку оцінена в $1,250 млрд., після реєстрації емісії вона становитиме $1,31 млрд.

А ось міноритарні акціонери «Укрсоцбанку», які намагалися перешкодити емісії та продажу італійцям, зарекомендували себе аж ніяк не «пролетарями» фондового ринку, а професійними гравцями, котрі намагаються багато заробити. Схоже, в їхніх намірах примусити покупця придбати їхні пакети за ціною, що перевищує ринкову, хоч і так звану стабілізовану ціну (сплачену італійцями) не можна назвати низькою. Та й в Україні тепер знайдеться чимало інвесторів, готових дуже дорого купити акції «Укрсоцбанку». Але українські суди, як відомо, нечувано дешеві та надають широкі можливості для реалізації найбільш хитромудрих схем. І розрахунок їхніх авторів полягає в тому, щоб примусити основних акціонерів гарненько понервувати і потім щедро сплатити «відступні».

Як сказав учора на прес-конференції голова правління «Укрсоцбанку» Борис Тимонькін, це був би вже «подвійний золотий дощ» на голови професійних міноритаріїв. Як розповів банкір, коментуючи нещодавні публікації в пресі про спростування правочинності зборів акціонерів банку двома міноритаріями — Павлом Клименком у Житомирському районному суді та Валентином Гончаром у Смілянському міжрайонному суді Черкаської області — в обох випадках судові рішення були прийняті на користь «Укрсоцбанку». Клименко подав позов до компаній «Вінко» й «Арт-Капітал», у яких він придбав свої акції, а сам банк не залучався до розгляду цієї справи. Але апеляційний суд Житомирської області 18 січня визнав рішення Житомирського суду про забезпечення цього позову у вигляді заборони на проведення зборів акціонерів «Укрсоцбанку» незаконним. І вже через п’ять днів Клименко відкликав позовну заяву, а судочинство у справі було закрите. Але інший позивач — Гончар, як розповів Тимонькін, у своєму позові до Смілянського відділення «Укрсоцбанку» (Тимонькін дуже здивувався, що суд прийняв цей позов до відділення, що навіть не має власного рахунку і є, за словами банкіра, практично «кіоском») посилався на вже скасоване на той час згадане рішення Житомирського райсуду... Але вся ця туфта одразу ж випливла на поверхню, і Смілянський міжрайонний суд 22 лютого скасував усі заборони щодо реєстрації результату емісії.

Отже, угода відбулася, і їй, здавалося б, ніщо не заважає. Немає жодних причин не реєструвати і додаткову емісію акцій. Країна загалом, а також банківська система зокрема з усіма своїми мажоритарними і мінаритарними акціонерами лише виграють, оскільки й інші великі українські банки, які ще не продалися іноземцям, незабаром відчують серйозну конкуренцію та будуть вимушені шукати зарубіжних інвесторів. Але чи можна стверджувати, що хепі- енд у цій повчальній банківській історії точно настане 24 березня, коли планується провести збори акціонерів цього банку? Адже є ще й інші, могутніші та досвідченіші в кляузництві професійні міноритарії. Думається, справжній край подібним історіям зможе покласти тільки наш парламент, ухваливши довгожданий закон про господарські товариства. Але голова наглядової ради «Укрсоцбанку» Ігор Юшко, відповідаючи на запитання «Дня», спрогнозував, що цим зможе зайнятися (і поки ще невідомо коли) лише нова Верховна Рада.