Зона складного сприйняття

Висадка «натовського десанту» відбувається в Донецьку не вперше — Північноатлантичний альянс помітно розширив діалог зі Східною і Центральною Україною, змістивши епіцентр взаємодії з Україною зі столиці в регіони. Причому співорганізаторами таких зустрічей все частіше виступають університети. Донбас не став виключенням: 17—19 травня діалог з НАТО вели переважно студенти й аспіранти Донецького Національного університету та ще кількох вищих навчальних закладів країни. Помітним прогресом самого формату діалогу став формат відеоконференції, коли участь беруть представники НАТО безпосередньо зі штаб-квартири в Брюсселі.

Без перебільшення, сприйняття НАТО громадянами стало головним каменем спотикання євроатлантичної інтеграції України. Як з’ясувалося, справа не завжди в присутності радянських стереотипів у свідомості українця. Для багатьох жителів, наприклад Черкас, НАТО і Північноатлантичний альянс — різні організації. Причому вступ України «до першої» вони переважно... не підтримують, а «до другої», навпаки, вітають. Тому директор Центру інформації й документації НАТО у Києві Мішель Дюре точно не лукавить, коли говорить, що його справою в регіонах є не пропаганда, а об’єктивний діалог про НАТО.

Проте, прихильникам Альянсу є над чим замислитися: воєнні кампанії в Югославії, Афганістані, й особливо в Іраку, помітно знизили рівень позитивного сприйняття НАТО в українській масовій свідомості. Якщо до війни в Югославії кількість прихильників вступу України до НАТО загалом по країні традиційно перевищувала 20%, то після війни в Іраку знизилося до 17%, і сьогодні, за даними різних соціологічних досліджень, становить 17 — 19%. Але, можливо, така ситуація створилася ще й тому, що внаслідок дисбалансу в інформаційному просторі багато українців сприймають війну в Іраку як акцію НАТО, а інформацію про тортури військовополонених американськими солдатами — як сплановані дії представників Альянсу. За дії американських військовослужбовців відповідальність несе уряд США, а не штаб-квартира Альянсу в Брюсселі. Крім того, як свідчать експерти, держава до останнього часу жодним чином не сприяла зміні вигляду НАТО в очах української громадськості. Цікавий факт: держава відмовилася профінансувати видання Національним інститутом стратегічних досліджень книги про НАТО та європейський вибір України, хоча дослідження для неї проводили державні експерти і службовці інституту. У результаті видання книги підтримав один з іноземних фондів.

Ще один цікавий штрих стосовно сприйняття Альянсу на Сході України. Як зазначив під час виступу на міжнародній конференції донецький експерт Ігор Тодоров, питання підтримки вступу до НАТО для жителів Донбасу тотожне національній самоідентифікації. При цьому понад 30% жителів регіону ідентифікують себе як «радянські», що автоматично визначає їхнє негативне ставлення до Альянсу.

Проте у прихильників є свої вагомі аргументи вступу до НАТО, про них найбільш детально розповів заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Григорій Перепелиця, зазначивши, що НАТО — це передусім цивілізаційний вибір. Ми, українці, маємо визначити, в якій цивілізації ми бачимо свій розвиток — в європейській, в азіатській чи, наприклад, в ісламській. А ще НАТО — це зона безпеки і розширення єдиної системи цінностей, домінування верховенства права і Закону для кожної людини. Саме тому студентська аудиторія — люди, які хочуть жити в Європі, в більшості своїй підтримують вступ до Північноатлантичного альянсу. Тим більше, що молоді люди чітко усвідомлюють: без вступу до НАТО і внеску України в нову архітектуру європейської безпеки не може бути і вступу до ЄС.

Безумовно, сприйняття отримання членства в Альянсі як способу несподіваного збагачення всіх українців є примітивним, і навіть небезпечним міфом. НАТО став елітним клубом, військово-політичним блоком, готовим спільно захищати демократичні цінності, створювати мобільні боєздатні армії. Але не армію для НАТО, а армію для України.

Саме з цим, а не з платою за вступ до НАТО будуть пов’язані витрати України. Що зовсім не означає закупівлі західних літаків, систем ППО та ракет. Стандарти НАТО — це, передусім, взаємосумісність: єдина мова спілкування, єдині підходи до засобів зв’язку, обробки інформації, цілевкази і розвідки. Хоч всередині НАТО розвивається тенденція до уніфікації озброєнь, там не існує військово-технічної ідентичності.

Україна, без сумніву, не відмовлятиметься від літаків і засобів ППО російського виробництва — особливо, якщо її підприємства братимуть участь у такому виробництві. Наприклад, одна з найбільш відомих у світі зенітних ракетних систем З-300 створюється в кооперації 103 підприємств, а найбільш масовий винищувач МіГ-29 — 568 підприємствами. Однак, незважаючи на декларації російських політиків і промисловців про кооперацію, українська частка участі неухильно падає. Так, у виробництві іншого літака Су 30 із44 українських підприємств учасниками залишаються лише два. Це не говорячи вже про те, що балістичні ракети «Тополь-М» створювалися Росією без участі України (12 із 20 найпотужніших МБР було розроблено і виготовлялися в Дніпропетровську). Тобто Москва сама, а зовсім не Київ, взяла курс на зниження рівня співпраці у цій сфері, поставивши українських колег перед пошуком нової альтернативи.

До речі, експерти давно намагаються розвіяти міф про те, що вступ України до НАТО неодмінно знищить вітчизняний ОПК. По-перше, у країнах, які знайшли членство у блоці, цього не трапилося. Навпаки, низка держав Центральної та Східної Європи, отримавши доступ до західних технологій, вийшли на ринки зброї нових держав. А Польща за результатами торгівлі зброєю в 2003 р. навіть обігнала Україну. Створення ж нормативно-правових умов для компенсаційних внесків західних держав в економіку країн-покупців забезпечує прихід іноземних інвестицій — в обсягах, витрачених на військову техніку. Наприклад, законодавство Польщі передбачає, що кожне оборонне замовлення іноземному виробнику на суму понад 5 млн має супроводжуватися зворотними інвестиціями, еквівалентними обсягу замовлення. Причому половина цих коштів направляється безпосередньо в польський оборонний сектор. Таким чином Польща вже отримала інвестицій на суму близько $20 млрд.

Одним iз колосальних дивідендів вступу в Альянс стає колективна оборона і розвиток у зв’язку з цим не всіх складових національної військової машини, а лише кількох спеціалізацій. Участь України в міжнародних місіях продемонструвала, що українським внеском у європейську структуру можуть стати військово-транспортні можливості і підготовка підрозділів РХБ-захисту.

Сьогодні спостерігачі констатують настання нового етапу співпраці України з НАТО. Західні фахівці додають при цьому, що український потенціал євроатлантичної інтеграції різко зріс. Правда, є і певна настороженість — результат сприйняття того, що відбувається на вершині української влади. Деякі західні експерти в неформальних бесідах відверто говорили про те, що на верхівці української влади вони бачать параліч у вигляді протистояння РНБОУ та уряду. Це ослабляє реформу сектора оборони і безпеки. «Цей параліч затягнувся, оскільки проблеми в сфері координації реформ можуть відчутно відсунути Україну від євроатлантичної інтеграції і помітно знизити її нинішній потенціал», — прямо сказав один із західних учасників донецької конференції.