«День» мандрував правобережжям Дніпра на Херсонщині

Скориставшись жовтневим бабиним літом, кореспондент «Дня» проїхав давніми стежками Херсонщини, які пам’ятають скіфів, сарматів, печенігів, половців, турків і запорозьких козаків. І хоча надзвичайних знахідок минувшини тут лишилося небагато, родзинки краю ми знайшли.

Наш маршрут пролягає на північний схід від Херсона автомагістраллю Одеса — Мелітополь — Новоазовськ. До речі, подорожувати можна як власним транспортом, так і рейсовим автобусом (підійде будь-який, що курсує з Херсона до Нової Каховки).

Залишивши межі міста, ми в’їжджаємо на територію Білозерського району. Перша зупинка на шляху — село Дар’ївка, що розкинулось на правому березі найбільш звивистої притоки Дніпра — річці Інгулець. Село засновано 1780 року графом Федором Комстадіусом — нащадком відомого шведського роду. До речі, його син Август 1821—1828 рр. був губернатором Херсонської губернії. Зробивши кілька знімків широких інгулецьких плавнів, вирушаємо далі.

ПЕРША ЗУПИНКА, ЯКА НАДИХАЄ НА ПОДАЛЬШУ МАНДРІВКУ, — ХРАМ СВЯТОЇ КНЯГИНІ ОЛЬГИ В СЕЛІ ТОКАРІВКА. НОВОБУДОВУ ВИДНО З УСІХ КУТОЧКІВ СЕЛА, ТОЖ ОМИНУТИ ТАКУ КРАСУ ДУЖЕ ВАЖКО

Подолавши десяток кілометрів, завертаємо праворуч до Токарівки. Як і Дар’ївка, це поселення засновано 1780 року. Його родоначальник — колишній хорунжий польської армії Антон Токарівський. Незадовго після закладення поселення Токарівський програв ці землі сім’ї Ерделі, яка володіла ними аж до радянських часів. У Токарівці до сьогодні зберігся головний будинок маєтку Ерделі і монументальна водонапірна башта кінця XVIIІ ст. Обидві споруди в задовільному стані, лише в підвалі будинку, до якого відкрито вхід, назбиралося чимало сміття... А над усім селом височіє найкрасивіша споруда селища — церква святої княгині Ольги. Її зведено у 1994—2001 роках за проектом херсонського архітектора Михайла Вустянського.

Повернувшись на автомагістраль, продовжуємо подорож на північний схід. Незабаром перед нами відкривається краєвид на село Тягинка. У цьому краї варто відвідати кілька пам’яток, що нагадують про звитяги запорозьких вольників. У праву (стару) частину села можна заїхати не лише асфальтованою дорогою, а й непримітною вузькою стежкою, що ховається від автомобільного потоку одразу перед вказівником назви населеного пункту. Стежка переходить у бруківку, яка веде до старого залізничного мосту, збудованого ще 1901 року. З моста бачимо пам’ятник Богданові Хмельницькому.

ЗА ТЯГИНКОЮ, НА ОСТРОВІ ВЕЛИКЕ ГОРОДИЩЕ, ВАС ЗУСТРІНЕ МЕМОРІАЛ ПОКРОВИТЕЛЮ ПРАВОСЛАВНОГО ВОЇНСТВА АРХИСТРАТИГУ МИХАЇЛУ. ЗА ДАНИМИ ІСТОРИКІВ, 1492 РОКУ НА ЦЬОМУ МІСЦІ ВІДБУЛИСЯ ПЕРШІ БОЇ УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ ІЗ ТУРКАМИ

Одразу за Тягинкою повертаємо праворуч. Звивиста ґрунтова дорога тягнеться до острова Велике Городище, що за пару кілометрів від села. «Маяком», що веде мандрівника, тут є красивий пам’ятник-колона, з якого височіє скульптура покровителя православного воїнства Архістратига Михаїла. Меморіал встановлено 1992 року на честь 500-річчя українського козацтва. «1492 року українські козаки біля Тягині дали перший бій туркам», свідчить один із написів біля підніжжя колони. За даними істориків, на цьому острові ще в XIV ст. з’явився замок. «Існує поширена думка, що 1491 року кримський хан Менглі-Гірей дав йому назву Тягин. Разом з іншими фортецями Нижнього Дніпра Тягин став одним із опорних пунктів під час набігів кримсько-турецьких орд на українські землі. Однак уже 1492 року козаки з Києва і Черкас захопили під Тягином турецький корабель. І з цією подією пов’язують першу документовану згадку про українське козацтво. У наступних століттях козаки продовжували тривожити турецький гарнізон. 1628 року на Тягин ходив корсунський полковник Філоненко, 1673-го — кошовий отаман Іван Сірко, 1693-го — фастівський полковник Семен Палій. Утім, останні археологічні дослідження не мають точних доказів цієї версії, тож питання про засновників фортеці Тягин залишається відкритим», — розповів «Дню» краєзнавець Сергій Дяченко. Водночас походи запорожців до Тягині знайшли свої відгуки в народній думі про Iвана Коновченка.

При виїзді з Тягинки сріблястими куполами притягує погляд православна церква, зведена на місці масового поховання жертв Голодомору 1932—1933 років. За пару кілометрів від неї — ще один пам’ятник Богданові Хмельницькому.

Від «города Тягині» прямуємо в бік села Козацьке, яке отримало назву від річки Козак, що впадає тут у Дніпро. По дорозі нас зустрічає кам’яна баба, встановлена на вершині скіфського кургану. У XVI—XVII століттях ці землі контролювали козаки, а 1782 року граф Іван Остерман заселив сюди селян із Могильовської, Курської і Тамбовської губерній. Згодом селом володів граф Василь Орлов-Денисов, а в ХІХ ст. його викупив князь Петро Трубецький. Виноградники, якими почав займатися князь, незабаром підняли економіку Козацького, а вина Трубецького вибороли гран-прі на всесвітній виставці в Парижі 1900 року. Сьогодні в Козацькому лишилися лише руїни колись багато оздобленого палацу і прибудинкових споруд, що звисають з крутого берега. Кілька років тому місцева влада і меценати планували відновити первозданний вигляд маєтку, але далі розмов справа поки не дійшла. Будинок огороджено бетонними плитами, за які можна потрапити лише з дозволу охорони — кажуть, приватна власність... А традиції виноробства тут розвивають і сьогодні.

Остання зупинка в нашому маршруті — село Веселе, що через дорогу від Козацького. Тут височіє одна з найдавніших архітектурних пам’яток Херсонщини — сторожова вежа, зведена, вірогідно, за часів панування князя Вітовта (кінець XІV ст.) Великого князівства Литовського. Башта має чотири яруси, останній з яких відрізняється характером кладки каменю. Його було зведено у XIX ст. На жаль, за пам’яткою, яка могла б стати туристичною візитівкою села, не слідкують місцеві мешканці. Всередині споруди брудно і багато сміття.

Але за кільканадцять метрів від башти можна помилуватися чарівним краєвидом широкого Дніпра. Осіння пора помережила його береги жовтим і багряним. Тут можна перепочити, підкріпитися і... вирушати додому. Вже у Херсоні відзначаю, що на спідометрі мого залізного коня — 150 кілометрів задоволення від краєзнавчої мандрівки.

За консультацію з історії сіл автор вдячний Сергію Дяченку.

Більше фото — на сайті «Дня» «Україна Incognita».