Радомишль

Радомишль — маленьке спокійне містечко в Житомирській області. Уперше він згадується в Іпатіївському літописі 1150 року під назвою Мичеськ. Ймовірно, цю назву місто дістало від річки Мика, на березі якої воно розташоване. Далі Мика впадає в річку Тетерів, яка у свою чергу з’єднується з Дніпром. Історики припускають, що тут колись зупинялася княгиня Ольга.

У 1240—1241 рр. місто потерпіло від монголо-татарських орд — вони захопили і зруйнували його.  Але вже 1255 року король Данило Галицький відбив місто, і Микгород (ще одна давня назва Радомишля) став одним з перших міст Київської Русі, звільнених від монголо-татар.

Наприкінці XVI — на початку XVII століть за землі Радомишля (який у той час вже згадувався як Радомисль) і волості боролися прибічники і супротивники Брестської церковної унії. Але 1612 року ченці Києво-Печерської лаври побудували в місті «папірню» — фабрику, яка виготовляла папір для друку священних книжок. «Папірня» була дуже добре укріплена — її побудували на гранітній скелі, під яку не можна було зробити підкоп. Особливою була й архітектура будівлі: з товстими стінами  1,5 метра завтовшки, бійницями і спеціальними виносами для кращого кута обстрілу.  Такі стіни складно було пробити й важкими гарматами.

Але із середини XVII століття Радомишль пережив занепад: місто знелюділо, фабрику зруйнували. Наприкінці ХIХ — на початку ХХ століть у Радомишлі відбулася справжня промислова революція — запрацювали пошта і телеграф, почали будувати мости, дороги, запустили суконну фабрику, броварню. А на місці зруйнованої «папірні» побудували млин, який пропрацював до 1989 року. Потім його занедбали.

А 2007 року це місце ожило знову. Ольга Богомолець придбала залишки старого млина, щоб відкрити музей ікон, відреставрувала будівлю. І нині тут міститься історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» з єдиним у світі Музеєм української домашньої ікони, в якому понад 5 тис. екземплярів. У цій колекції є й великі домашні іконостаси, і маленькі дорожні зразки. Є ікони, писані на полотні, на склі, вирізьблені з дерева, відлиті з металу.

Окрім історичного замку, в Радомишлі є ще одне унікальне місце — Свято-Миколаївський храм. Його було закладено 1864-го, а побудовано 1882 року. Історія його спорудження тісно пов’язана з історією Володимирського собору в Києві. Храм розписували художники Павло Свєдомський і Вільгельм Котарбінський, послідовники Віктора Васнецова. Свято-Миколаївський храм був для молодих художників своєрідною майстернею, оскільки вони оформили його за ескізами розписів Володимирського собору.  Але деякі історики стверджують, що в розписуванні храму брали участь і сам Васнецов, і Михайло Нестеров. Під час Другої світової війни церкву було частково зруйновано, за радянських часів святиню використовували як склад для зерна. 1998 року її відновили, і тепер там регулярно правлять службу.

Нині Радомишль — тихе зелене містечко з привітними мешканцями і мальовничою природою. Основна вулиця міста — Велика Житомирська, поряд з якою розташовані основні пам’ятки —  Свято-Миколаївський храм, пам’ятник Тарасові Шевченку, Соборний майдан та центральний універмаг. Дорога, яка місцями зберегла півторастолітню бруківку, веде на берег річки Мики, а потім повз маленькі будиночки із садами й городами приведе до зеленого лісу з високими соснами і чудовим хвойним запахом. Тут легко дихається і нікуди не хочеться поспішати.