Європейська мозаїка

Все ж таки цікава це річ — закономірності людського сприйняття навколишнього світу! Іноді, здавалося б, украй хаотичні, «клаптикові», уривчасті, вимушено — через обставини — обмежені враження якимось дивним чином примудряються складатися в певну (звичайно, мозаїчну, невпорядковану) картину. А трапляється і таке: величезний обсяг зовнішньої інформації осмислюється, здавалося б, системно, спокійно, неквапливо, немає того нещадного тиску часу та подій, що є справжньою карою небесною для сучасної людини — проте цілісна картина чомусь не складається. Що тут важить? Випадковий збіг непередбачуваних факторів? Можливо, багато що визначає близькість, сердечна важливість, усвідомлена глобальність теми, навколо якої, власне, і групуються враження людини-мандрівника.

Лише п’ять днів — мізерна кількість часу — було відведено нашій туристичній групі на блискавичне, «спринтерське» відвідання кількох куточків території Польщі та Німеччини —двох країн, що репрезентують суперечливу, грандіозну, таємничу для занадто багатьох українців і при цьому таку привабливу Європу (попри вражаючу кількість взаємно спростовних характеристик: Європа для нас і бездоганний еталон, й історична вітчизна рідної нації, і конкретне втілення отого ненависного деяким нашим співгромадянам ситого «золотого мільярда», який існує, на їхню думку, винятково за рахунок пограбування інших континентів, і осередок найвищого світового рівня високих технологій, і багато чого іншого — безмежно багато...). Чи багато вражень може вмістити пам’ять за ці п’ять днів? І тим не менше — спробуймо, бодай коротко, розповісти.

Різноманітні краєвиди, панорами, реалії Кракова (символічного «міста дракона», адже, як розповідає старовинна легенда, давня столиця Польщі виникла тоді, коли був переможений і вбитий цей потворний хижак, що тероризував краків’ян); соляних копалень міста Величка (про них необхідно бодай коротко розповісти); однієї зі світових столиць — Берліна; Потсдама, уславленого своїми палацами й пам’ятками; Майсена — батьківщини європейської порцеляни; Дрездена — перлини Саксонії та цілої Німеччини... Яким може бути спільний знаменник усього побаченого? Можливо, варто піти ось яким шляхом: спочатку коротко розповісти про деякі деталі побаченого, а потім (теж — вимушено — дуже коротко) торкнутися цього «спільного знаменника».

Побутові деталі — їхнє значення багато хто з нас схильний применшувати, а дарма: йдеться про реальну, живу, якщо не єдину «тканину» життя, яку це життя багато в чому цементує й визначає. Так ось, що характерно: суворі, жорсткі вимоги до впорядкованості життя (зовнішньої: діють реальні, а не декларативні заборони на куріння в будь-яких громадських місцях — штрафи вражаючі; на «хвацьке» розпиття алкогольних напоїв, до числа яких, між іншим, однозначно зараховується й пиво; на «розкішну» вечірку на лоні природи, приміром, десь у приміському лісі — бо за неприбрані «плоди» вечірки неминуче отримаєш такий штраф, що декілька років розраховуватимешся з рідною державою; але й внутрішньої: вражає історична спадковість шляху нації, матеріалізована в усіх цих славетних соборах, будинках, вузеньких вуличках, матеріалізована не в останню чергу ще й тим, що недільне відвідання Служби Божої для того ж поляка є органічною, як дихання, традицією, а не зовнішньою спонукою). Можна зробити й більш категоричний висновок: раціоналістичний устрій життя для європейців став, причому вже досить давно, не примхою, не сумнівною забаганкою, а неминучою максимою — хай далеко не завжди приємною. Цей устрій можна коротко сформулювати так: громадянин є абсолютно і цілком вільним доти й тією мірою, доки ця його свобода не обмежує права та свободи інших людей. Отут вже набувають чинності обмеження (або заборони!), яких, на відміну від нашої практики, реально дотримуються.

Реалії народовладдя. Бундестаг — найвищий законодавчий орган могутньої Німеччини — з повною підставою називають «відкритим домом». За вхід у парламент нічого сплачувати не треба, людей пропускають у будівлю абсолютно вільно, якщо немає якихось загальнодержавних заходів. Коли будь-який відвідувач проходить повз будинок Бундестагу, він — завдяки сучасним скляним фасадам — може побачити, що робиться за письмовим столом того чи іншого депутата або його співробітника. «Публічність — така ж невід’ємна складова демократії, як повітря для дихання», — постійно стверджують німецькі офіційні особи. Відвідувачі та журналісти, перебуваючи на розділеній на шість частин трибуні для глядачів у пленарному залі, можуть у безпосередній близькості спостерігати за парламентськими дебатами.

Реалії судочинства та незалежності судів. Розповідають таку легенду (багато німців вважають, що це — не міф, а найсправжнісінька бувальщина). Коли знаменитий пруський король Фрідріх ІІ почав будувати в Потсдамі елегантний палац Сан-Сусі у французькому стилі (це було 250 років тому), йому почав заважати... не дуже великий старовинний млин, який позбавляв монарха можливості улаштувати майбутню споруду на власний розсуд, бо займав украй потрібну територію. Фрідріх наказав власнику млина забиратися геть й очистити бажану землю, проте той категорично відмовився виконати королівський наказ навіть за вельми пристойну грошову компенсацію. Фрідріх збирався витурити підданого геть за допомогою сили, проте той нагадав йому, що має законне право звернутися до суду. Суддям же мірошник заявив буквально таке: «Цей млин належав ще моєму прадіду, він дістався мені у спадок, і дістався цілком законно. Крім того, спорудження королівського палацу виснажує землю й повітря, а це дуже погано впливає на роботу мого млина й позбавляє мене доходів. І, зрештою, сам король гарантував своїм підданим право на справедливий суд». Підсумок справи був більш ніж повчальним: порадившись, судді ухвалили рішення на користь «маленького німця», і його величність нічого тут не міг вдіяти.

Реалії трудових традицій та винахідництва. Величезне враження справило відвідання Майсена — середньовічного (хочеться сказати — «лялькового», «музейного») містечка, заснованого ще у ХІ сторіччі. Всеєвропейську славу Майсену здобула технологія виробництва порцеляни, розроблена і відтворена (вперше на Старому континенті) рівно 300 років тому. Йоганн Бітгер, порцелянових справ майстер, людина виняткової впертості, досвіду та сили волі, три роки був фактично замкненим у майсенському середньовічному замку «Альбрехтсбург» (тодішній курфюрст Саксонії Август Сильний поклявся не випускати його з-під арешту, поки Бітгер не створить промислові зразки порцеляни, не гірші за китайську, секрет якої в той час тримався у найсуворішій таємниці). І майстер виконав наказ свого володаря, досягнувши омріяної мети влітку 1710 року, після трьох років шалених напружених пошуків. Тепер у центрі Майсена — суперсучасна порцелянова мануфактура, і туристи мають можливість детально ознайомитися з усіма стадіями виробництва порцеляни — справи неймовірно копіткої, винятково штучної і трудомісткої (звідси — і відповідна якість виробів).

Соляні копальні «Величка» неподалік Кракова. Один з найвідоміших об’єктів соляної промисловості Європи, сіль тут видобували з XVI століття. Це — безцінний здобуток матеріальної культури Польщі і Східної Європи в цілому, єдиний у світі безперервно діючий (від доби Середньовіччя й дотепер) осередок видобутку солі. 1978 року копальні були включені до офіційного списку світової культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. Наша група спустилась на глибину 135 метрів, ми бачили унікальну каплицю святої Кінги (покровительки шахтарів — соледобувачів), де всі компоненти — від дивовижних скульптур і до вівтарів, підлога й стелі — споруджено винятково з солі. Глибина розташування каплиці — 103 метри під землею; вона вважається перлиною світового туризму. Важко забути і підземні соляні озера, на їхнє дно кидають монети на щастя...

А тепер (навівши декілька невеличких фрагментів з побаченої нами «європейської мозаїки») хотілося б бодай побіжно висловитися щодо вже згадуваного «спільного знаменника» європейськості. Адже, якщо брати на віру запевнення українських можновладців (минулих та теперішніх), що європейська інтеграція є основоположним, магістральним напрямком зовнішньої політики України, то тим більшого значення набуває момент ясної визначеності та чіткості критеріїв самої європейськості. Про що ж, власне, йдеться?

Наші політики, експерти, журналісти часто наголошують на тому, що мало не основною, фундаментальною ознакою «європейськості» є така риса, як толерантність. Чи вичерпується лише цим винятково складна суть справи? Особисте враження автора цих рядків: толерантність європейців має свої межі, ця толерантність завершується там, де вільний громадянин прямо або опосередковано зазіхає на свободу іншого вільного громадянина. Отут уже вступає в силу струнка система європейських «табу» та заборон, і заборони ці є дієвими та буквальними: курити в громадських місцях заборонено, і це справді серйозно... Отож, може, до критерію європейськості варто додати ще й відповідальність та законослухняність — у першу чергу стосовно чинної влади? В цьому зв’язку такі красиві карбовані гасла, як-от «побудувати Європу в Україні» (це проголошують ті, хто з давніх-давен вже її побудували, тільки для себе й далеко не завжди в Україні), є явно недостатніми — через свою підозрілу демагогічність й неприховане пустодзвонство (що або хто заважав цим добродіям ще 20, ну хоча б десять років тому реально почати цю роботу — з улаштування пристойних доріг та туалетів?).

А передісторія (і передумова!) європейської толерантності, так само як і професіоналізму, і чесності, й інших прекрасних чеснот є значно жорсткішою (і жорстокішою), аніж можна подумати при поверховому погляді. Нам розповідав гід у Берліні, як середньовічні королі й курфюрсти виховували чесність у своїх підданих: за будь-яку крадіжку, навіть дрібну крадіжку оселедця, винного прив’язували до ганебного стовпа, і кожен перехожий міг вчинити з ним на власний розсуд... Недемократично? Негуманно? Поза сумнівом! Але ж ось у чому річ: вулицями Берліна ви можете ходити зараз навіть уночі без найменшого остраху, якщо залишите свій велосипед (улюблений вид транспорту) без догляду на декілька годин — не сумнівайтесь, його не вкрадуть, загублені гаманці зазвичай повертають у поліцію в цілості, а дерева на вулицях ретельно пронумеровані. Догляд, розумієте...