Ганна ГОПКО: «Мають бути не нові партії, а нова якість»

Зустрічі ЛШЖ «Дня» із новими лекторами — це завжди цікава подія, яка дуже часто «розриває шаблони» у молодих журналістів й дарує нове розуміння подій та явищ у житті України та світу. Але цього разу у літньошколярів була унікальна зустріч. Це молодий і яскравий політик, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах і, найголовніше, як вона сама себе називає, «вихованка школи газети «День» Ганна Гопко. Ще минулого року за власною ініціативою вона започаткувала чудову традицію, яка може вважатися прецедентом в українській журналістиці: учасники ЛШЖ самі стали гостями пані Ганни — відвідали будівлю Верховної Ради, приміщення Комітету в закордонних справах, а також робочий кабінет народного депутата, зазирнувши за лаштунки парламентської роботи.

Ганна Гопко, яка за службовим обов’язком зустрічається не лише із українськими високопосадовцями, а й з іноземними політиками найвищого рівня, здивувала літньошколярів своєю відкритістю, легкістю та натхненністю, із якою розповідає про роботу та розбудову української держави. Серед іншого, народний депутат продемонструвала великий австралійський прапор із вітаннями від членів української діаспори, а також настінну карту планети. «Коли я тільки пришла в комітет, то казала: «Ми маємо відкрити Україну світу», — прокоментувала Ганна та продемонструвала набір українських книжок, які вона презентує іноземним політикам, щоб ті більше дізналися про нашу державу. Серед них і видання «Дня» — «Україна Incognita», яка вже є у віце-президента США Джо Байдена, Держсекретаря США Джона Керрі, сенатора Джона Маккейна, президента Литви Далі Грибаускайте, президента Фінляндії Саулі Нійністьо ..

ЗА ТРАДИЦІЄЮ ЛІТНЬОЇ ШКОЛИ, ПАНІ ГАННА ОТРИМАЛА ПОДАРУНОК ВІД «Дня» — ФІРМОВУ ФУТБОЛКУ, ЗНАЧОК, А ТАКОЖ АНГЛОМОВНУ ВЕРСІЮ КНИЖКИ «КОТЕЛ» — «A CASE WITHOUT A STATUTE OF LIMITATIONS». ПІСЛЯ ВБИВСТВА ПАВЛА ШЕРЕМЕТА ЦЯ КНИЖКА СТАЄ ОСОБЛИВО АКТУАЛЬНОЮ, АДЖЕ В НІЙ ЙДЕТЬСЯ ПРО РЕЗОНАСНУ СПРАВУ «ГОНГАДЗЕ—ПОДОЛЬСЬКОГО». «У МОЇХ ВАЛІЗАХ МАЛО ОДЯГУ І БАГАТО КНИЖОК. Я ПЛАНУЮ ДАРУВАТИ КНИЖКУ «КОТЕЛ»...», — ЗАЯВИЛА ГАННА ГОПКО ПІД ЧАС ІНТЕРВ’Ю ЗІ СТУДЕНТАМИ. ОТЖЕ, ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ПОЛІТИКІВ ЦЕ БУДЕ РЕАЛЬНОЮ МОЖЛИВІСТЮ ОЗНАЙОМИТИСЯ ІЗ СПРАВЖНЬОЮ НОВІТНЬОЮ ІСТОРІЄЮ УКРАЇНИ

«Від Ганни Гопко ми почули ґрунтовні відповіді на актуальні питання, пов’язані як із зовнішньою політикою, так і з внутрішніми процесами, що відбуваються в українському парламенті, — ділиться враженнями учасниця ЛШЖ Марина Сніжинська. — Надихає на активну роботу той факт, що Ганна Гопко — також «вихованка «Дня», тобто колись так само, як і ми сьогодні, вона готувала матеріали для газети, рефлексувала на тему українського державотворення, якісних зрушень у політиці. А зараз вона не просто має можливість творити реальні зміни у політиці, а й формує імідж країни на міжнародній арені. Хоч Ганна Гопко часто буває за кордоном і може оцінити, наскільки в Європі є кращі умови життя, вона прагне створити в Україні таке середовище, щоб ні в кого з молодих інтелектуалів не виникало бажання поїхати геть із Батьківщини»

А от інша студентка Літньої школи Христина Солтис ділиться, що вона «ставилася до політиків критично та з певним упередженням», але Ганна Гопко завжди вселяла надію на краще». «Зустріч із нею не зруйнувала цих сподівань, — розповідає Христина. —  Приємно вразила її тверда позиція щодо необхідної участі в змінах, які ми б хотіли. Мені сподобалося, що вона бажає розповісти світові про Україну і вживає активних кроків щодо цього, адже не кожен політик йде далі від своїх заяв. Пані Ганна робить неоціненний внесок у формування позитивного іміджу України в світі. Сподіваюся, подальша політична діяльність не змінить її принципів»

Розпочавши розмову із Літньою школою «Дня», Ганна Гопко відповіла на перше запитання стосовно нещодавнього Варшавського саміту НАТО, який проходив з 8 по 9 липня, а також розповіла про наслідки цієї події для України та світу.

«ЧЛЕНСТВО В НАТО ? ЦЕ ТЕ, ЩО МАЄ ОБ’ЄДНАТИ ВСІХ ПОЛІТИКІВ»

Ганна ГОПКО: — В День Конституції голова ВРУ Андрій Парубій висловив сподівання, що Україна стане членом НАТО. У виступі ж Президента таких слів не прозвучало. Тому потрібно, щоб ми узгодили між собою, що членство в НАТО ? це топ-пріоритет; це — те, що має об’єднати всіх політиків, щоб не допустити повторення ситуації 2008 року. Тоді на саміті в Бухаресті нам обіцяли політику «відчинених дверей», але всередині нашої країни не було консолідації й тривали дискусії щодо євроатлантичної інтеграції. Тому одне з найперших домашніх завдань до наступного саміту — всередині країни працювати над «національною збірною», про яку йшлося на сторінках «Дня». Також слід поглибити інформування, роз’яснення політичної ситуації, особливо на сході України. Люди не розуміють до кінця, що таке НАТО, але бачать, що це — можливість, нарешті, отримати мир і безпеку. 

У той же час необхідно проводити реформи в Міністерстві оборони, Генштабі, Збройних силах України. Потрібно, щоб запрацювали «соціальні ліфти» для людей, які мають колосальний досвід захисту держави, щоб вони відчували, що «просуваються вперед». Україна для НАТО є дуже цінною тим досвідом, який ми здобули в умовах «гібридної війни». Ми повинні виступати не з позиції «жертви», а з позиції сили, яка в нас є. А в нас  унікальна воля людей і непоборне прагнення захищати себе до того, як прийде перемога. Тож, з одного боку, Україна має офіційно говорити, що вона хоче стати членом НАТО, і готуватися до цього. Але має бути певна адекватність. Люди хочуть бачити Україну членом НАТО, тому що це — один із механізмів захисту й одночасно — рух до реформ.

НА ЗАПРОШЕННЯ ГАННИ ГОПКО СТУДЕНТАМ ЛШЖ БУЛО ПРОВЕДЕНО ЕКСКУРСІЮ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ. НА ЖАЛЬ, ПАРЛАМЕНТ НЕПРИЄМНО ЗДИВУВАВ «НЕПІДГОТОВЛЕНИХ» МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ РАДЯНСЬКИМИ АТАВІЗМАМИ, А ДЕПУТАТИ — РІВНЕМ ПРИСУТНОСТІ: У ЗАЛІ ЗАСІДАНЬ БУЛО НЕ БІЛЬШЕ 60 «СЛУГ НАРОДУ»

Марина СНІЖИНСЬКА, Національний університет «Києво-Могилянська академія»: — Україні досить довго обіцяють надання безвізового режиму, а наш уряд стверджує, що виконав усі умови для цього. Чому це досі не відбулося?

Г. Г.: — Гадаю, потрібно дочекатися вересня, максимум — жовтня, коли ухвалюватимуться ключові рішення Європейського парламенту. Очевидно, є ряд причин, які змушують європейців непокоїтися через власну безпеку всередині країни: зростання кількості мігрантів, поява додаткових ризиків, збільшення пограбувань тощо. Але деякі європейські політики хотіли б, щоб українська громадськість сама критикувала Україну за її недосконалість, з метою використовувати це як аргумент, щоб не надавати нам безвізового режиму. Тому дуже важливо не дати нікому в ЄС можливості використовувати якісь наші внутрішні протиріччя для того, щоб мати додаткову причину для відмови.

«БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ ЗАЛУЧАТИ ІНВЕСТИЦІЇ»

Оксана КОВАЛЬ, Львівський національний університет імені Івана Франка: — Чи однозначно позитивний для України безвізовий режим із ЄС? Звісно, для суспільства буде багато плюсів, але для держави будуть певні мінуси, зокрема, «відтік мізків». Чи вжито заходів, щоб такої «масової втечі» не відбулось?

Г.Г: — Мені здається, «масова втеча» вже відбулася. Згадати хоча б хвилі міграції у важкі 1990-ті, коли фактично еліта держави — вчителі, вчені — спочатку стояли на ринках, а потім не витримали й виїхали. Плюс, багато інтелігенції виїхало через різні міжнародні програми: спершу — на навчання, а потім залишалися в різних науково-дослідних інститутах, і зараз працюють там в ключових секторах.

Якщо є частина амбітних молодих людей, які хочуть і бачать свою кар’єру за кордоном, ти їх візою не затримаєш. У мене є багато друзів, які живуть і працюють у Бразилії, Канаді, США, Німеччині. Вони свій вибір зробили.

За 25 років незалежності перед нами постало завдання: як створити гідні умови для людини, щоб цього «відтоку мізків» не було? Потрібно запустити соціальні ліфти, щоб молодь в Україні могла приходити й працювати. У нас в Комітеті ми проводимо стажування для кращих студентів із різних університетів, щоб вони заглибилися у те, як приймаються рішення, як просуваються справи і т. ін.

Безвізовий режим — це не лише можливість їздити в Європу, а й залучати сюди більше інвестицій, стимулювати розвиток економіки. Наприклад, через програму з фінансування науки та інновацій «Горизонт 2020», яку ми ратифікували минулого року, можна шукати можливості для наших студентів, щоби вони поверталися.

Зі свого боку, я завжди роздаю іноземцям книжку «50 винаходів України, які здивували світ», у якій продемонстровано, що українці — одні з розробників системи PayPal, WhatsApp та ін. Коли ми розмовляли з послом Ізраїлю, він розповідав про стартапи в ІТ-сфері та повідомив, що більшість їх роблять українці, які свого часу емігрували з України. Тому нам треба чітко розуміти, що одне з найважливіших завдань держави та влади — створювати механізми і підвищувати якість життя, щоб люди залишалися тут. Мені здається, що після Революції Гідності й того, що відбувається на сході, рівень патріотизму зріс, і бажання щось змінювати в країні, незважаючи на виснаження, у людей є.

Зміни не творяться дуже швидко — тепер я це розумію, бо раніше думала, що коли потраплю в парламент — зможу одразу змінити державу. Але тепер я відчуваю величезний спротив. Нещодавній провал законопроекту «Про єдиний енергорегулятор», над яким працювали так багато часу, говорить про те, наскільки система й досі олігархічна в багатьох питаннях. Тож у мене простий заклик до тих людей, які хочуть виїхати з України: хочете жити в гідній державі — долучайтеся до творення змін. А той, хто хоче виїхати з країни, нехай поставить собі питання: що він зробив для того, щоб йому жилося краще в рідній державі?

Треба чітко зрозуміти, що шлях до цивілізованої держави з верховенством права складний, але дорогу осилить той, хто йде.

«У ПАРТІЇ МАЮТЬ БУТИ СОЦІАЛЬНІ ЛІФТИ»

Анна ГОЛІШЕВСЬКА, Львівський національний університет імені Івана Франка: — Зараз молодь активно створює нові партії — згадати хоча б нещодавній з’їзд «ДемАльянсу». Бачите ви себе в нових політичних проектах чи плануєте створення власного?

Г.Г.: — Якщо ми проаналізуємо ті партійні проекти, які існували раніше, то вони себе давно вичерпали — підходами і внутрішнім управлінням. Ми бачили, як до їхніх списків потрапляли бізнесмени, представники олігархату, і скільки це потім створювало проблем як для самих партій, так і для держави. До того ж у нас — «партії одного лідера», які протягом багатьох років висувають одного й того ж кандидата у прем’єр-міністри. У партії мають бути соціальні ліфти, бо це посилює і їх, і державу.

Я підтримую те, що створюються нові політичні сили, оскільки це дає громадянам можливість вибору. Але хочеться, щоб усі думали про повернення довіри до політиків, про конкретні справи, побудову партій знизу, а не про піар-акції в столиці. Тобто мають бути не просто нові сили — має бути нова якість. Для того, щоб сприяти появі цієї нової якості, потрібно, по-перше, змінювати правила гри. Наприклад, обмежити зовнішню рекламу у виборчому законодавстві. Виборцям, які живуть в цьому жаху, коли всі бігборди обклеєні гаслами, важко робити усвідомлений вибір. Крім того, потрібно, щоб партії були максимально підзвітні перед виборцями і перед власними членами в тому числі й залежали фінансово від виборців, а не від олігархів.

Я була на з’їзді консерваторів у Британії минулого року, аналізувала його і робила матеріал про різницю між ідеологічними партіями й політичними проектами. В українських політичних проектах — гасла: «Візьми і зроби», «Голосуй за прем’єра», «Жити по-новому» і т. ін. А в ідеологічних партіях є програма, в якій бачиш конкретну візію, стратегічний напрям розвитку держави. Розумієш, чим відрізняються у своїх підходах, до прикладу, «республіканці» від «демократів». У наших молодих політичних партіях бачиш просто об’єднання облич, а не конкретику щодо дій із розвитку держави. Запитайте: яка ваша програма? — «Боротьба з корупцією». Це тактичне завдання, хоча й важливе.

Тому, по-друге, потрібні не ситуативні об’єднання «гарних хлопців і дівчат», потрібна реальна ідеологічна платформа, яка стане альтернативою нинішнім квазі-партіям. І, по-третє, важливо, щоб ця платформа була достатньо широкою, щоб вона об’єднала всіх, хто сповідує цінності демократії (у т.ч. демократії всередині партії), розуміє складність творення власної держави в умовах війни. Власне, об’єднання навколо ідеології, програми, а не персоналій чи груп, — найкращі ліки від роздрібненості. Лише достатньо масове і потужне об’єднання, учасники якого подолають особисті амбіції й дрібні розбіжності заради реальних змін у країні, буде сприйнято суспільством як реальна альтернатива старим квазі-партіям. І я готова докласти всіх зусиль, щоб на ідеологічних засадах об’єдналися досвідчені, професійні, порядні та патріотичні люди, з баченням розвитку держави, зовнішньої політики, економічного зростання та вироблення маршруту  доби.

«ЗАХІД МАЄ РОЗДІЛЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ТИСНУТИ НА КОРУПЦІОНЕРІВ»

Олена КУРЕНКОВА, абітурієнтка КНУ ім. Тараса Шевченка: — Ви вже кілька років поспіль даруєте знаним світовим політикам книжку видання газети «День» «Україна Incognita». Це дуже цікава стратегія дипломатії, щоб донести українську історію світовій громадськості. Нещодавно вийшла англійською мовою ще одна книжка газети «День» — «Котел, або Справа без терміну давності». Чи плануєте ознайомлювати світових лідерів із цією книжкою також?

Г.Г.: — У моїх валізах мало одягу і багато книжок. Я планую роздавати «Котел», «50 винаходів, які здивували світ» англійською та українською, звіти про реформи, які ми зробили. Ззовні може здаватися, що за два роки в державі нічого не змінилося, але треба говорити про патрульну поліцію, антикорупційні інституції, які були утворені. Але в нас є один мінус — ми не вміємо комунікувати. Коли я тільки пришла в Комітет, то сказала: «Ми маємо відкрити Україну світу». Зараз у нас є така можливість.

Нещодавно у нас була делегація з Кувейту — їхній фонд вперше видав арабською мовою Тараса Шевченка. І весь арабський світ — Кувейт, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Катар — тепер зможе відкрити для себе Шевченка як поета. Через культурну дипломатію ми відкриваємо Україну світові.

Ми намагаємося вирішувати проблеми країн, за які відповідаємо. Під час зустрічі з послами Великої Сімки була дуже жорстка розмова, і нам озвучили основні проблеми держави: вимагання, корупція, рейдерство, СБУ, правоохоронні органи. Тож висновок такий: якщо ми хочемо, щоб в країну інвестували кошти, Україна повинна створити нормальні умови.

У нас навіть були суперечки з Комітетом із питань національної безпеки та оборони, адже ми перетягли на себе парламентський контроль над Міністерством оборони, так само запросили представників від різних посольств, міжнародних програм, які докладають зусиль до реформування українського сектора безпеки. Думаю, що Захід так само має розділяти відповідальність і тиснути на тих корупціонерів, які купують вілли за кордоном, питаючи їх про походження статків і майна, роблячи їх із сім’ями  нев’їзними. Потрібно, щоб вони чітко розуміли, що за практику розкрадання бюджету чи зловживання своїм службовим становищем їх чекатимуть жорстокі санкції.

КОМЕНТАР

Оксана ВОЙТКО, Львівський національний університет імені Івана Франка:

— Ганна Гопко позиціонує себе як професійний і активний політик, який водночас є не менш продуктивним та зі стійкою життєвою позицією й принципами. Приємно дізнаватися, що на Україну іноземні діячі починають дивитися не лише як на країну-жертву російської агресії, а й як на державу, що мріє про членство в ЄС, НАТО, торговельну співпрацю з Канадою тощо. Навіть переклад на арабську мову творів Шевченка — це яскравий показник того, як бути більш зрозумілими й для країн Близького Сходу.

На жаль, нещодавній теракт у Ніцці вкотре нагадує про небезпеку «вірусу» тероризму в світі. Можливо, це ще один сигнал, що варто прогресувати щодо оборони і захисту для безпеки миру. Залишається тільки сподіватися, що влада працюватиме над цими проблемами. Однак після візиту до Верховної Ради, куди прийшла «реально працювати», мабуть, третина парламенту, хотілося б бажати нашій країні кращого...

Цього року Літня школа журналістики проходить за підтримки Центру інформації та документації НАТО.