37-й...

Порядковий номер — XXXVII — з’їзду КПУ, що відбувся у минулі вихідні, красномовно свідчить про те, що, ведучи відлік від першого з’їзду українських комуністів (Москва, 1918 рік), нинішня КПУ несе відповідальність за всі «досягнення» своїх попередників, включаючи голодомори та репресії. Вельми «конструктивна» позиція, особливо з урахуванням прагнення сьогоднішніх українських комуністів «запропонувати народу» не опозиційний, а «альтернативний» шлях розвитку». Проте про все по черзі.

Захід пройшов із розмахом. Принаймні, відчувалося, що господарі прагнуть такого ефекту. Анонси журналістам почали розсилати ще за два тижні. Місцем проведення було обрано Жовтневий палац — мабуть, «найкрутіше» місце, на яке реально могли розраховувати комуністи. Почалося дійство з досить тривалих привітань делегатам від вождя партії Петра Симоненка, який весь цей час сам був у президії. Потім на сцену запросили інших відомих членів партії, а також гостей. Останні заслуговують на особливу увагу. На з’їзд прибули майже три десятки іноземних делегацій. Причому не тільки дружньої КПРФ на чолі з Геннадієм Зюгановим. Приїхали «ліві» товариші з країн, де уявити комуністів при владі може тільки людина з дуже розвиненою фантазією. Наприклад, із Палестини та Японії.

Офіційно з’їзд було приурочено до 10-ї річниці відродження КПУ, діяльність якої заборонили в 1991 році. Згідно з порядком денним, з’їзд заслухав політичний звіт ЦК КПУ, вніс зміни і доповнення до статуту партії. Промова лідера КПУ Петра Симоненка була традиційно довгою. Виступаючи з трибуни, Петро Симоненко заявив, що КПУ є альтернативою правлячому режиму. Коментуючи це висловлювання на прес-конференції у перерві з’їзду, а також відповідаючи на запитання, чим відрізняється альтернатива від опозиції, П. Симоненко заявив: «Опозиція — це невизначена політична лінія тих чи інших політичних і громадських структур щодо курсу, який проводять у державі, опозиція до влади або представників влади, опозиція до конкретної людини». «Ми заявляємо, що КПУ є альтернативою, і ми пропонуємо альтернативний вибір для українського суспільства, для громадян», — сказав він. Щоправда, кому або чому саме є на даний момент альтернативою Компартія України, так і залишилося загадкою. Дивним на цьому тлі виглядало й висловлювання Петра Симоненка, що комуністи, загалом, не проти інтеграції України до СОТ і ЄС, — за умови, що це не суперечитиме зближенню України і Росії. (Парадокс у тому, що Україні навряд чи слід синхронизувати свої кроки у цьому напрямку із Росією, яка інтегруватися у названі структури явно не поспішає.) До речі, в інтерв’ю російській газеті «Время новостей» напередодні з’їзду Петро Симоненко «єдиним гарантом дружніх стосунків між Україною та Росією» назвав... «президента-комуніста». Що б це означало? Не може ж лідер КПУ на повному, як кажуть, серйозі, підозрювати президента РФ Володимира Путіна у прихованих симпатіях до комуністів? А може, це свідчення того, що і Компартії не чужі кон’юнктурні міркування?..

Завданням українських комуністів сьогодні Петро Симоненко назвав «організацію перемоги народно-демократичної революції». При цьому лідер КПУ підкреслив, що комуністи зацікавлені у мирному розвитку цього процесу. Щодо політреформи Петро Симоненко повідомив на з’їзді, що фракція КПУ голосуватиме за законопроект про зміни до Конституції, розроблений спеціальною парламентською комісією. На його думку, виробити єдиний законопроект щодо політреформи на основі президентського і парламентського неможливо, оскільки ці документи базуються «на різних ідеологічних основах». У перерві з’їзду Петро Симоненко і Геннадій Зюганов дали спільну прес-конференцію. До речі, останній поводився на форумі по-господарськи, часто давав українським колегам поради, а також від імені російських комуністів пообіцяв ділитися з ними «інтелектуальним» досвідом. Що стосується фінансової підтримки з боку КПРФ кандидата від КПУ на майбутніх президентських виборах, то про це, заявив, відповідаючи на «лобове» запитання одного з українських журналістів, Г. Зюганов, йтися не може.

Таким чином з’їзд Компартії дав цілу низку інформаційних мотивів. Однак їхня реальна суспільно-політична вага, як і вага прийнятих рішень, що полягають у незначних змінах до партійних документів і невеликих кадрових перестановках, різко дисонує з помпою, з якою проводили цей захід. Найважливіші проблеми, які стоять на даний момент перед КПУ, досить очевидні. А щодо питання про кандидата, то склалося враження, що його навмисно замовчували. Принаймні, спроби розговорити на цю тему в кулуарах з’їзду кількох депутатів-комуністів ні до чого не привели. Відповідь приблизно одна і та ж — не час ще про це говорити. Тим часом, стиль і місце проведення з’їзду, велика кількість важливих персон з-за кордону, кількість запрошеної преси, спільна прес-конференція Петра Симоненка з Геннадієм Зюгановим, урочисті реляції в дусі «Наша справа — права, перемога буде за нами!», які багаторазово звучали з вуст як самого лідера, так і інших промовців (щоправда, не всіх) тощо наводять на думку, що головна мета дійства — продемонструвати всім, у тому числі й власним партійцям, дві речі. По-перше: неправда, мовляв, що Компартія на ладан дише, є ще, так би мовити, порох в порохівницях. По-друге: до нових звершень нас веде товариш Симоненко, альтернативи якому на капітанському містку немає і бути не може. І те, що двічі він уже вибори програв, — не біда.

Щоправда, існують у КПУ й інші думки. Одним із небагатьох «альтернативщиків» (щоправда, зі своїх причин) у КПУ є Леонід Грач.

Підсумовуючи, можна сказати, що з’їзд не подав сигналів того, що КПУ готова стати проукраїнською сучасною партією. Статус політичного «рантьє», судячи з усього, влаштовує велику частину керівництва Компартії: бути одним із головних «дилерів» протестних і ностальгічних настроїв.