Апатія та... активізація

Карикатура намальована геніальним художником Анатолієм Казанським дуже точно відображає нинішній стан речей. Головним чином, доречну сьогодні виборчу тему. Взагалі більшістю карикатур Казанського можна сміливо ілюструвати сучасні тексти — вони не втратили актуальності. Чому? А тому що закладена ще 90-ті система й досі не демонтована. Сьогоднішня ситуація — лише похідна з минулого.

Вибори 1994 року були останніми демократичними виборами в країні, на які добровільно погодився Кравчук, а виграв Кучма. Але вже через п’ять років в Україні були проведені найбрудніші вибори за всю незалежну історію. Як відомо, в 1999-му Кучма переобрався на другий термін — були застосовані небачувані до цього адміністративний ресурс та чорні технології. Головною з яких стало повернення на політичну авансцену комуністів. З лідера червоних — Петра Симоненка зробили головного конкурента Кучми і останній прогнозовано переміг. Саме під час першої каденції другого президента було закладено основи нинішньої політичної системи: клановість, олігархізація, поширення корупції...

В політику прийшли не просто гроші, а великі гроші. Інтереси, примноження і збереження яких стало визначати вітчизняну політику.

«Багато з того, що відбувається сьогодні було закладено ще в 90-ті роки, — коментує ситуацію політолог Сергій Жижко. — Ще тоді навчилися використовувати технології, коли начебто виконується закон, але думки людей приватизуються, спотворюються голоси виборців. Аналогічно приватизації заводів і фабрик, відбувалося захоплення влади. Вибори 1990 і 1994 рр. були більш-менш чистими, не було так багато маніпуляцій та фальсифікацій. А от вже президентські вибори 1999 року були дуже брудними. Наприклад, за часів Кучми була традиція, коли голова дільничної комісії (так підбирали людей) заїжджав в районну адміністрацію, де йому могли дати інший протокол, навіть дати інші пачки з бюлетенями. Це все ми проходили. Ще тоді влада була малолегітимна, тому що формувала себе за рахунок спекуляцій та фальшування виборів».

«Була започаткована система, коли влада, правоохоронні органи, навіть спецслужби працювали на те, щоб дати запланований результат, — підкреслює Жижко. — Ще тоді люди, які відчули, що можна приватизувати власність, крупні підприємства за допомогою хабарів, адмінресурсу і махінацій, також зрозуміли, що так само можна приватизувати і виборчі кампанії, партії, створювати нові фракції, маніпулювати політичними силами на виборах. Вони відчули, що народ ніби все розуміє, але він не встигає так швидко змінити свою думку, щоб успішно боротися на виборах з своїми суб’єктами. Тим більше, ці суб’єкти потім скуповуються. Результат виборів спотворюються через перекуповування тушок тощо. Кучма активно цим займався. Тоді вони зрозуміли, що можна тримати народ в стані постійного обману».

Протягом наступних п’яти років правління Кучми (1999—2004 рр.) ця система лише закріпилася та розширилася. Безкарність та вседозволеність призвели до того, що відбувалися страшні речі: вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, викрадення та побиття громадського діяча Олексія Подольського, напад на народного депутата Олександра Єльяшкевича, смерть Юрія Кравченка, Георгія Кірпи... Всі ці жахливі сторінки сучасної історії й досі не перегорнуті. А все тому, що стара система процвітає...

Як результат ми отримали помаранчеву революцію. «В 2004-му народ мобілізувався разом з опозицією, але змінити систему не вдалося, — говорить Жижко. — Система лише закріпилася, вона стала більше досконалою. Сьогодні політичний режим навіть більш централізований, цинічний, агресивніший, досвідчений в своїй псевдодемократичній демагогії. Нинішня влада вже використовує покращені технології. Навчилися фальсифікувати на кількох етапах. Перший — публічне представлення кандидата від влади, коли за рік-два ведеться цілеспрямована агітаційна кампанія заради представлення людини. Опозиція в цей час фактично немає можливості представити свого кандидата. Другий — це формування округів, комісій тощо. Тут також відбувається маніпуляції і підтасовування. Третій — це передвиборча кампанія, коли здійснюється адміністративний тиск на опозиційних кандидатів. Четвертий етап — сам процес голосування в рамках якого також відбуваються маніпуляції. П’ятий — фальшування під час підрахунку голосів».

Тим часом, Надя Дюк, віце-президент Національного фонду демократії на Радіо Свобода зазначає: «Українці технічно вміють проводити вибори, щоб міжнародні спостерігачі не побачили масових порушень на своїх очах. Але загальний фон не був добрим».

Як приклад сучасних фальсифікацій та махінацій результатами волевиявлення, можна навести ситуацію з округами. Але ці вибори показали, що гроші втрачають свою всемогутність.

Наразі вже остаточно зрозуміло, що «битва» за столицю Партією регіонів програна в чисту. Немає жодного виборчого округу, де б представник партії влади взяв більшість. Для того, щоб хоч якось зберегти обличчя, «регіоналами» робиться все, аби протягнути хоча б кількох прихильних до влади самовисуванців. Символом протистояння став округ №215, де розгорнулася гостра боротьба між представником «Свободи» Андрієм Іллєнком та самовисуванцем, секретарем Київської міської ради Галиною Герегою. Подібна ситуація і в інших округах, причому, не тільки київських. Не дивлячись на те, що згаданими псевдосамовисуванцями і іншими протеже влади були витрачені величезні гроші на свої округи, на їх боці також був адмінресурс, головним методом фальсифікації підрахунку голосів стало затримка роботи окружних виборчих комісій. Були такі округи, як наприклад №223, де розгорнулося боротьба між самовисуванцем Віктором Пилипишиним та ще одним свободівцем Юрієм Левченком, в яких на обід вчорашнього дня, було пораховано лише чверть бюлетенів.

Не змінивши цю систему антиправил (зі стажем) докорінно... ми ще довго повертатимемося до карикатур Анатолія Казанського.