«Багатовекторність»

Вчора представник Президента в парламенті Олександр ЗАДОРОЖНИЙ висловив досить знакові коментарі і прогнози щодо останніх подій в парламенті і виконавчій владі.

— На вашу думку, чи буде проведена політична реформа до президентських виборів?

— Зараз зроблено все, щоб створити ситуацію, коли політична воля основних акторів буде сприяти швидкому проведенню реформи.

— Але чим ближче до президентських виборів, тим менше сенсу в проведенні реформи, принаймні, із боку основних претендентів.

— Зараз на провладному полі створена та ситуація, що основні актори настільки потужні і мають настільки серйозну політичну волю, що вони просто будуть змушені працювати над конституційною реформою.

Багатовекторна ситуація, де главою АП є сильна постать, прем’єром є суперсильна фігура, головою Верховної Ради є сильна фігура, доповнення цього главою Податкової адміністрації призведе до того, що ми отримаємо з багатовекторної орієнтації один вектор — провести політичну реформу.

— І над цим буде працювати навіть Податкова адміністрація?

— Цьому буде сприяти і така фігура глави Податкової адміністрації. Російський досвід показує, що з 1993 року створена комісія щодо реформування Конституції. І та політична сила, яка має реального претендента на посаду президента, вона категорично проти будь-яких розмов про парламентсько-президентську республіку. Та сила, яка не має такого кандидата, вона виступає «за».

Мудрість Президента України в тому, що він таким чином розмістив можливих учасників гонки, що вони будуть змушені, щоб домовитися, знайти політичне облаштування цієї ситуації через політичну реформу.

І повірте мені, ситуація буде розвиватися тільки таким чином. Оскільки наявність чи відсутність свого власного кандидата (на президентські вибори) впливає лише деструктивно на проведення політичної реформи. Президент це зрозумів. До того часу, поки не буде виписана інтегральна модель взаємодії у трикутнику «президент- парламент — уряд», і поки не буде створено конгломерат осіб, які будуть реально зацікавлені у проведенні цієї реформи, її не буде.

Як тільки така ситуація створюється — існує підтримка уряду в парламенті, вона не безумовна, але вона є — то з’являється можливість працювати далі над політичною реформою. На мій погляд, зроблено все, щоб швидко опрацювати і протягом двох сесій вирішити це питання.

— На ваш погляд, створення коаліційного уряду є прообразом цієї реформи?

— Це створення реальних можливостей для цього.

— Тобто після реформи уряди будуть формуватися інакше?

— Обов’язково. На законних підставах. Але за політичною домовленістю. Можна критикувати, що ця конфігурація не передбачена Конституцією. Але Президент 7 грудня у Маріїнському палаці висловився неточно: «Парламентська більшість сформувала уряд». Ні. 24 серпня у Президента була зрозуміла конституційна конструкція: створюйте більшість — пропонуйте в уряд. І створене відбувається в рамках Конституції. Наступний уряд, я сподіваюся, буде створюватися на законодавчій основі. Будуть прийняті Закони «Про Кабінет Міністрів», «Про більшість», і внесені зміни до Конституції. Але без зміни мандата Президента. Він повинен мати прямий мандат, тобто обиратися народом.

— Чи відбуватиметься й далі переділ посад — тепер перерозподіл комітетів?

— Я не думаю, що це є нагальним питанням. Сама більшість має прийняти рішення. З одного боку, дуже багато позитивних моментів, але і багато негативних. Перш за все — загострення ситуації. Проста арифметика показує: для прийняття рішень необхідно 226 голосів, які дуже складно знайти, а щоб блокувати роботу парламенту, досить 10-20 депутатів, а то й навіть одного.

Друге, що треба враховувати: існує більшість, 236 депутатів, але вони тихі. Песимісти кажуть, що це «мовчуни» та «задньоскамійочники», оптимісти — що це «більш висококультурні люди, які працюють парламентськими засобами». Але більшість не має таких просунутих депутатів, які здатні учинити тиск на зал, як це роблять від соціалістів Рудьковський або Луценко, у комуністів — Гмиря, або два Тараси з ПРП (Чорновіл та Стецьків), або БЮТ у повному складі. І навіть якщо б у більшості було 300 депутатів, така ситуація, як трапилося в четвер при голосуванні за зняття Стельмаха, все одно була б.

З іншого боку, більшість повинна взяти на себе відповідальність, оскільки вона запропонувала коаліційний уряд і несе за нього відповідальність. Досвід парламентських республік говорить: не може такого бути, щоб парламентські комітети не відповідали конфігурації в уряді.

— Добре, чи більшість схильна перерозподілити комітети?

— Це буде рішення більшості. Я, як член більшості, буду голосувати «за», оскільки вважаю, що це питання треба вирішити. Але мені відомі й інші настрої у більшості, в тому числі серед значної кількості депутатів, які начебто підкоряються рішенню більшості. На жаль, ситуація в четвер призвела до поновлення дискусії щодо цього.

— Чи не іде рішення перерозподілити комітети у розріз із рішенням Конституційного суду, який залишив для опозиції три комітети: з питань бюджету, свободи слова та регламенту?

— Ніякий Конституційний суд не міг нічого ні за ким залишити. Це висновок до проекту закону щодо змін у Конституції. На сьогодні загалом таких проектів є 11. І якщо ви говорите про проект закону Мороза-Головатого, то Конституційний суд зробив висновок щодо його відповідності закону статтям 157 та 158 Конституції. І все. Жодного висновку, що опозиції треба залишати ті чи інші комітети, немає. Це внутрішньопарламентське рішення.

— Наскільки правильним є включення до пакету розподілу посади голови Національного банку, яка в Україні була аполітичною?

— Оскільки це є політична домовленість, то вона може сягати будь-якого питання.

— Таким чином можна домовитися про призначення і голови Конституційного суду…

— А чому б і ні?

— Але це втручання другої гілки влади у третю.

— У мене одна відповідь: я не бачу жодних пересторог включенню тієї чи іншої посади до пакету перерозподілу, оскільки це не заборонено законодавством. Для того, щоб це було законним або незаконним, то треба, щоб з цього питання був ухвалений закон.

— Тоді можна і голову СБУ включити у перерозподіл…

— А чому б і ні?

— Чому ж більшість так не зробила?

— Мова іде про політичну домовленість, учасниками якої є трикутник «Президент-уряд-парламент». І вони домовляються, що включати, а що ні.

— Яким, на ваш погляд, буде розгляд питання по Нацбанку у вівторок?

— Зрозуміло, що ситуація, яка склалася в четвер у Верховній Раді, ні до чого, окрім поламаних мікрофонів, не призводить. І більшість, яка має 236 голосів, так чи інакше прийме рішення, яке влаштовує більшість. Є досить засобів і існує прецедент з земельним кодексом. І парламентські механізми та методи, які є в нашому розпорядженні, дають таку можливість.

— Ваш прогноз про склад більшості на наступні місяці?

— Я думаю, вона буде збільшуватися до 250 осіб.

— Звідки будуть ці люди?

— З «Нашої України». Звідки їм ще братися? Процеси, які відбуваються в цій фракції, досить складні. Але по-іншому не буде. Може, ще двоє-троє з інших фракцій, але в основному з «Нашої України».

— Чому звідти підуть депутати?

— Тому що програма, яку запропонує більшість, буде привабливiшою. Ви могли припустити, що Стоян піде з «Нашої України»?

— Його змусили обставини…

— Так само змусять обставини й усіх інших.

— Але хіба це демократично?

— Під обставинами ми розуміємо інше. Так само, як пан Стоян пояснює, що для того, щоб готувати закони і щоб вони проходили у парламенті, він має вступити до більшості, так само й щодо інших осіб ситуація може розвиватися. Я не передбачаю тиску. Всі розмови, що їх хтось змусив — все це виправдання тих рішень, які вони приймають.

— На ваш погляд, чому не відбулося створення більшості разом з «Нашою Україною»?

— Це помилки керівництва «Нашої України». Треба було претендувати на парламентську владу з самого початку. А не говорити: ось ми хочемо, але дайте нам прем’єра. Якщо це найбільша парламентська сила, то вона бере, очолює, створює, і об’єднує.

Треба було претендувати на посаду спікера, треба було очолювати процес формування, об’єднувати навколо себе, а не роз’єднуватися. Треба було не брати постійно участь у акціях протесту, не маючи ніякої перспективи створення більшості. Це просто несерйозно.

— Чи можливо, що Ющенко після цього вже ніколи не буде розглядатися президентом як кандидат на посаду прем’єра?

— Все це дуже гіпотетично. Все залежить від поведінки учасників процесу. Але на сьогодні це нереально, і так показало обрання іншого прем’єра.