БЛIЦ-IНТЕРВ’Ю

Володимир ГОРБУЛІН: «Гальмуємо, гальмуємо…»

В кулуарах форуму лідер Демократичного союзу Володимир Горбулін відповів на декілька запитань кореспондента «Дня».

— Володимире Павловичу, ваші принципи вибору союзників, викладені в доповіді з’їзду, викликають повагу, однак, чи не боїтеся ви все-таки опинитися з цими принципами на, як кажуть, політичному маргінесі?

— Я взагалі нічого не боюся. Розумієте, життя на те і дається, щоб у ньому були зльоти і падіння. Падіння іноді просто необхідні для того, щоб зрозуміти про себе все. До того ж я б не розглядав проходження до парламенту як самоціль. Вважаю, важливіше буде створити у Верховній Раді більшість, без якої, як показує вся практика незалежної України, ніякого нормального діалогу з урядом бути не може. Без чіткого, законотворчого, я б сказав, співробітництва парламенту і уряду ми не можемо рухатися вперед. Ми постійно щось декларуємо, і в той же час гальмуємо, гальмуємо…

— Сьогодні і з трибуни, і в кулуарах багато йдеться про стосунки з іншими політичними силами, про можливих соратників з передвиборної боротьби. Скажіть, а спроби переговорів Демсоюзу з СДПУ(о) були?

— Ні.

— Чи виключаєте ви таку можливість?

— Я нічого не виключаю. Просто СДПУ(о) з самого початку заявила про те, що вона абсолютно самодостатня і не потребує союзників. Тому підписана свого часу соціал-демократами і Демсоюзом угода про взаємодію залишилася, так би мовити, нереалізованою. Однак нічого страшного в цьому немає, — все-таки за більшістю ознак соціал-демократи є для нас союзниками.

— А ви не думаєте, що сьогодні ситуація дещо інша, і певні кроки по зближенню все ж можливі? Вам не здається, що цим двом блокам, уже впевненим у своїй перемозі — «Нашій Україні» і «За єдину Україну», ще не пізно щось протиставити, і саме ви в союзі з тією ж СДПУ(о) могли б це зробити?

— Так, ми могли б, напевно, це зробити. Але чи потрібно це, — я не знаю... Я, як і раніше, сумніваюся в тому, що зосередження в одному блоці багатьох партійних лідерів може дати високий позитивний результат.

— У своєму виступі ви говорили і про необхідність «якомога швидше» повернути владі довіру народу. Як ви маєте намір цього досягти?

— Виключно за рахунок своєї власної роботи під час виборів — фактично на всіх рівнях. Я вважаю, що відсутність зворотного зв’язку між владою і суспільством — наша найбільша біда сьогодні. Так, суспільство не структуроване, але і влада не робить ніяких кроків назустріч суспільству, я вже не говорю — кожному окремо взятому громадянинові.

— На ваш погляд, прихід у публічну політику людей, які раніше нею не займалися, — це тенденція, чи у кожного на це суто свої причини?

— Не знаю, читали ви чи ні, але я в пресі давно вже висловлював певну думку щодо так званої «розбудови» нашої держави. Є немало речей, з якими я не погоджуюся, ми відчутно загальмували у своєму розвитку. Особисто я прийшов у публічну політику не стільки як людина, яка б хотіла бути в ній, бути на виду, скільки як той, кого хвилює все, що відбувається в країні. Що ж до інших, то це, мабуть, більше їхня особиста справа. Це складний момент для кожної людини — визначитися. Відверто кажучи, мені також, можливо, хотілося б займатися дещо іншими справами, але сьогоднішній мій вибір — це для мене, напевно, найбільш оптимальний шлях до тієї країни, якою я хотів би бачити Україну.

— Відомо ваше афористичне порівняння самого себе з тінню батька Гамлета. З ким із літературних героїв ви могли б порівняти себе сьогодні?

— Трохи було не сказав, та вчасно прикусив язик…

— То скажіть…

— Мабуть, не варто… В той час я був секретарем РНБОУ, і моя роль, як мені здавалося, співпадала з роллю тіні батька Гамлета, — вона, якщо пам’ятайте, завжди була для того, щоб попередити і Гамлета, і Офелію про те, що може статися в Датському королівстві. Напевно, те ж саме робив і я…