Братський зашморг

Росія запускає свої імперські щупальця в сусідню Білорусь дедалі більше й глибше. Так звана «союзна держава» народилася ще в 1990-х за часів Бориса Єльцина і передбачала інтеграцію двох країн з поетапно організовуваним єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним та культурним простором. На практиці ж все рухалося з великим скрипом, бо всі ці роки Олександр Лукашенко пручався повноцінному об’єднанню, розглядаючи суверенітет Білорусі як власну страховку від зовнішньої залежності і право на безкарне владарювання у своїй країні.

Ситуація змінилася рік тому, коли білоруси масово вийшли на вулицю, щоб висловити протест проти фіктивних виборів, на яких у черговий раз переможцем призначили Лукашенка. За допомогою силовиків та репресій режиму вдалося не просто втриматися, а й придушити спротив громадян, але ставлення до режиму з боку цивілізованих країн остаточно зіпсувалося. Захід запровадив додаткові економічні санкції, посиливши їх ще більше після того, як спецслужби режиму почали полювання за представниками опозиції, розправляючись з ними різними способами (знищення, викрадення, запроторення в тюрми тощо).

В цей час партнер по диктаторському клубу — сусідня Росія поспішила підставити плече, бо, по-перше, падіння Лукашенка могло стати негативним прикладом для путінського режиму, а по-друге, ізоляція «бацька» грала на руку Москві, ще більше штовхаючи його в обійми окупанта. Бажання Лукашенка й надалі залишатися максимально незалежним нікуди не ділося — перспектива генерал-губернатора російської провінції його не дуже тішить, але своїми діями він сам себе загнав у глухий московський кут. Західні санкції працюють, а отже, для функціонування режиму потрібні гроші. А де їх брати? В Москві. Той же Китай, який раніше давав кредити Лукашенку, наразі не дуже поспішає це робити, бо є, наприклад, важливіший для них Афганістан.

Тому візит Лукашенка до Москви минулого тижня став уже п’ятим за цей рік. Він знову поїхав просити гроші. Росіяни кредит дали — щоправда, не стільки, скільки просив «бацька» (замість 3 млрд отримав 630 млн дол.), і не просто так. Для Кремля це була чергова можливість примусити Лукашенка до поступок. І схоже, цього разу їм це вдалося. Після трьохгодинних переговорів президент РФ Владімір Путін заявив, що на зустрічі в Кремлі узгодили всі 28 так званих «дорожніх карт» з інтеграції Білорусі й Росії. Зокрема, за його словами, ціни на газ 2022 року залишаться на рівні поточного року, а до 2023-го буде підписано угоду про створення об’єднаного ринку газу в межах союзної держави. Також Лукашенко і Путін домовилися про створення об’єднаного ринку нафти, нафтопродуктів та електроенергії. Очільник Кремля зазначив, що в рамках угод «будуть вироблені єдині підходи до законодавства у сфері трудових відносин, охорони праці, зайнятості населення, соціального страхування та пенсійного забезпечення».

Можна припустити, що напередодні думських виборів 19 вересня Путіну потрібна була хоч якась перемога, яку він представив після переговорів з Лукашенком. Інша річ — як будуть реалізовуватися всі ці рамкові домовленості, адже їх потрібно буде втілити в життя через конкретні угоди в кожній сфері. А в цьому, як показали попередні роки, Лукашенко вміє тягнути час. Незважаючи на те, що до зустрічі Лукашенко повторив улюблену фразу Путіна (росіяни та білоруси — один народ), а після назвав переговори чесними та конструктивними, як досвідчений диктатор він розуміє, що як тільки підпише всі «дорожні карти», він більше нікому не буде потрібен. Росія отримає те, чого давно хоче — повний контроль над Білоруссю.

Лукашенко буде пручатися, от тільки простору для маневрів у нього не так багато. З одного боку, кредитно-фінансова залежність: рефінансування кредитів у вигляді фінансової допомоги Мінську в розмірі близько 630 мільйонів доларів до кінця 2022 року фактично занурює Білорусь у фінансову пастку, прострочення виплат яких передбачає виставлення всього рахунку. А з іншого — безпекова компонента: ті ж стратегічні російсько-білоруська навчання «Захід-2021», які наразі в самому розпалі, щоразу дедалі більше інтегрує росіян у білоруські структури. Наприклад, Міноборони РБ днями повідомило, що для спільного бойового чергування у складі нещодавно створеного навчально-бойового центру спільної підготовки ВПС та сил протиповітряної оборони Білорусі й Росії приступили зенітно-ракетні та авіаційні підрозділи двох держав. 9 вересня на аеродромі в Барановичах відбувся «урочистий ритуал» початку бойового чергування для охорони повітряних кордонів так званої «союзної держави». Водночас у Гродненській області заступили на бойове чергування фахівці зенітно-ракетних військ Російської Федерації.

Подібні факти виглядають загрозливо не лише щодо білоруської державності, а й щодо країн усього регіону. Головним чином — України, яка має тисячі кілометрів спільного кордону з РФ та РБ і якій уже восьмий рік доводиться оборонятися від російських військ. Існує також загроза для країн Балтії та Польщі. Якраз днями міністри закордонних справ та оборони цих чотирьох країн зібралися в столиці Латвії, щоби обговорити спільну реакцію на конвенційні та гібридні загрози. На тлі військових навчань «Захід-2021» вони закликали Євросоюз і НАТО до єдності та дій. Ще одна тема, яку обговорили, — потік мігрантів через кордон Білорусі з Польщею, Латвією та Литвою, яким режим Лукашенка відповів на чергові санкції і який використовує як інструмент тиску на європейські країни.

Якою має бути відповідь? Україні потрібно нарощувати власну потугу і бути готовою до розвитку будь-якого сценарію. Остаточно поглинувши Білорусь, Росії нічого не заважатиме загрожувати нам і з півночі. Цю небезпеку мають розуміти не тільки країни Балтії та Польща, а й уся Європа, весь колективний Захід. Адже Москва воює не лише проти України, вона воює і проти Заходу.

«ЦЕ ДЗВІНОК ДЛЯ УКРАЇНИ ЩЕ БІЛЬШЕ КАЧАТИ М’ЯЗИ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, волонтер, громадський діяч:

— Я думаю, що у Лукашенка стрижень власних амбіцій і він завжди хотів бути максимально самостійним. Але він сам себе переграв з реакцією на минулорічні протести, яка була явно непропорційною, неадекватною, істеричною. Не знаю жодного керівника, навіть у Росії, який бігав би з автоматом і особисто вів в «атаку». В цивілізованому світі часи таких «героїв» відійшли у минуле. Відповідно Лукашенко зробив себе абсолютно токсичним для Заходу, і вся його гра між Росією та ЄС розлетілася на друзки.

Є держави без особливих ресурсів, але економічно вони доволі успішні. Лукашенку самодостатню економіку збудувати не вдалося. Вся його політика в цьому плані більше схожа на шантаж: мовляв, якщо не дасте гроші — піду до іншого. Так-от, у Лукашенка іншого не залишилося. Таким чином йому залишилося або збанкрутувати, або піти у прийми. Отже, бачимо, що незважаючи на його бажання бути самостійним, Лукашенко сам себе загнав у безвихідь. Тепер у нього залишився єдиний адекватний шлях — піти на пенсію під гарантії. Але, вочевидь, у його свідомості такий варіант просто не вміщується. Залишається інкорпорація в РФ, що для України є поганою новиною.

Певна річ, загроза є і для країн Балтії, і для Польщі (бачимо, наприклад, як Лукашенко останнім часом використовує мігрантів). Але у згаданих країн є жорсткі зобов’язання країн НАТО, в тому числі США, щодо захисту союзників по Альянсу. Ми не знаємо, чи спрацює відома 5-та стаття, бо не було жодного прецеденту. Хіба що, коли довелось ввести війська до Афганістану, але Росія і Талібан — це абсолютно різні вагові категорії. Україні Захід допоможе, але воювати точно не буде. Якщо Росія розв’яже в країнах Балтії щось подібне до того, що вона розв’язала в Україні, то, зрозуміло, НАТО за них вступиться. Вільнюсу не варто спати спокійно, але підстав для занепокоєння у України набагато більше.

Треба також розуміти, що Кремль доволі прагматичний. Просто ця прагматика належить до зовсім іншої системи цінностей, яка не властива ні нам, ні Заходу. Ми колись сподівалися, що міст до Криму ніколи не добудують, а вони добудували. Ми очікували, що санкції змусять Росію вийти із Донбасу, але вона не вийшла. Історія з «Північним потоком-2» — це взагалі крапка. Ми зараз перебуваємо в періоді, коли за часів холодної війни системи з різними цінностями вчилися співіснувати. І це дзвінок для України ще більше качати м’язи, якщо ми не хочемо потрапити в реалії «русского мира».

«САНКЦІЇ, ЯКІ ЗАПРОВАДЖУЮТЬ ПРОТИ РЕЖИМУ ЛУКАШЕНКА, МАЮТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ НА ПАРУ З КРЕМЛЕМ»

Алєсь ФРАНЦЕВИЧ, білоруський опозиціонер, засновник проєкту «Білоруський кризовий центр» (Львів):

— Для того щоб бути диктатором у Білорусі, треба купувати лояльність. На сьогодні у Лукашенка немає інструментів оплачувати таку лояльність. Річ у тім, що в момент останніх подій 2020 року, коли відбулася нахабна фальсифікація президентських виборів, єдиною країною, яка підтримала цей кривавий режим, була Росія. Саме Росія стала донором арештів, побиття, всього того насилля, яке чинилося в Білорусі й за її межами. Росія — єдина держава, яка підтримує нелегітимний режим Лукашенка. Відповідно зараз триває планомірне поглинання Білорусі Росією. Все це дає час Лукашенку залишатися при владі. Реалізація поглинання, інтеграційних процесів не відбудеться за один день. Думаю, це може розтягнутись на два роки. Мета ж Лукашенка полягає в тому, щоб усіма правдами і неправдами залишатися при владі. При цьому ліміт довіри у нього вичерпаний. Його репресії та злочини вже не зійдуть йому з рук. Тому будь-що він буде чіплятись за владу.

Для України, на жаль, лінія фронту географічно розтягується аж до кордонів з Польщею. Зверніть увагу на навчання «Захід-2021» і те, що вони там відпрацьовують. Це типова манера Росії, іншої політики у неї ніколи не було. Якщо взяти вбивство Віталія Шишова в Києві... На мою думку, це очевидна акція білоруських спецслужб для залякування, щоб показати, що навіть за межами країни — Білорусі ваше життя не в безпеці. Все це робиться для того, щоб не ставилося питання збереження суверенітету. При цьому й надалі розкручуватимуть міф про «братські народи», про легітимність диктаторської влади.

Санкції проти режиму Лукашенка мають застосовуватись на пару з Кремлем. Тому що загроза походить не із Мінська, а із Москви. Не виключаю, що всі ці спецоперації з переслідування білоруських опозиціонерів за межами Білорусі розробляються, плануються і здійснюються не Мінськом, а Луб’янкою. Там джерело небезпеки. Але всі ці каральні операції можуть зіграти поганий жарт і з самим Лукашенком, і його буде чекати незавидна роль тирана за багатьма історичними аналогіями.

Щодо спротиву в самій Білорусі, то зверніть увагу на протестні акції в серпні 2020 року. Подивіться, скільки там було білоруської символіки, яка 26 років у Білорусі під забороною. Білоруська прокуратора оголосила цю символіку екстремістською. Днями трапився черговий ганебний факт, коли присудили штраф дівчині, котра пофарбувала волосся у кольори національного білоруського прапора. Із підручників історії прибрали ім’я Станіслава Шушкевича як першого керівника країни. Викреслено також ім’я письменниці Світлани Алєксієвич. Необхідно усвідомлювати, що 26 років при владі в Білорусі перебуває не зовсім здорова людина. Він сам собі вигадує реальність і сам в неї вірить. Він живе у своєму світі. Такі люди становлять загрозу не лише для свого народу, а й для всього світу.

Важливо, що сусідні з Білоруссю країни зробили великі кроки до розбудови громадянського суспільства. Польща допомагає білоруським біженцям, розуміючи, що відбувається у них на батьківщині, яка зіткнулася з репресіями, яких не було в Європі останні 70 років. Крім того, станом на сьогодні в Білорусі відбувається гуманітарна катастрофа. Це десятки вбитих, тисячі політв’язнів, сотні тисяч білорусів, які вимушені полишити свою країну внаслідок загрози життю. Лукашенко штучно створив міграційну кризу на кордоні з європейськими країнами: Литвою, Латвією, Польщею. Згадаймо сирійську кризу, коли Росія завозила мігрантів до Європи. Це все ті ж самі механізми.

Зараз Росія прикривається так званою «союзною державою» і поглинає Білорусь. Ні Кремль, ні Мінськ не грають за правилами. У них свої правила. Тому будь-який прийнятний цивілізований тиск на Лукашенка ламається, стикаючись з реаліями поза правил. З іншого боку, Білорусь для Москви — це свого роду полігон, на якому відпрацьовуються брудні технології, а потім впроваджуються в тій же Росії. Так само відпрацьовується реакція Заходу, як він це сприймає, якими будуть його дії.