«Будинок № 75»

30 вересня журналістів Києва зібрали на прес-конференцію для обговорення ситуації навколо костьолу Св. Миколая. Були присутні духовні особи і миряни Римо-католицької церкви в Україні (РКЦ), громадські діячі, вчені, представники Радіо «Свобода» та ін. Особливих сенсацій не очікувалося, якщо не вважати сенсацією той факт, що це далеко не перша прес- конференція, присвячена костьолу на Великій Васильківській вулиці. Проблема передачі цього католицького храму його законним власникам, тобто українським католикам, обговорюється майже стільки років, скільки існує незалежна Україна.

Після минулорічного указу Президента «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього СРСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков та релігійних організацій» католики, як і віруючі інших церков і конфесій, отримали надію на торжество справедливості і права. Цікаво, чи є в українському законодавстві хоча один закон, який би дійсно виконувався?

Коротко нагадаємо проблему. Костьол Св. Миколая збудовано на початку ХХ століття відомим майстром Городецьким на замовлення і кошти київської католицької громади. Будівля добре вписалася в міський пейзаж, стала однією із визначних пам’яток Києва. Особливо вирізняє храм те, що це єдиний в Україні храм, побудований у неоготичному стилі. За Радянської влади костьол мав типову для храмів долю — його використовували як склад, потім перетворили на Національний будинок органної і камерної музики. Цей останній факт слугує сьогодні «солідним» аргументом проти повернення храму законній власниці — церкві. Собор ніколи капітально не ремонтувався, достатніх грошей на його реставрацію не виділялося. Між тим, гілка метрополітену, прокладена прямо під будівлею, стала постійним джерелом вібрації костьолу, що вже привело до нахилу однієї з його двох фасадних веж.

Останнім часом з’явилася ще одна загроза храму. За рішенням Київської державної міської адміністрації (КДМА), розпочалося зведення комерційної восьмиповерхової будівлі впритул з костьолом, що, на думку спеціалістів, може привести до його пошкодження. Не менш серйозною є й естетична проблема — запроектований еклектичний модерновий стиль нової будівлі аж ніяк не буде гармонувати з готикою костьолу.

Єпископ Станіслав Широкорадюк, Генеральний вікарій Києво-Житомирської дієцезії РКЦ, виступаючи на прес-конференції, сказав: «За роки незалежності України відбулося багато позитивних змін у церковному житті країни; католики отримали можливість вільно сповідувати віру, розвивати свої структури. Однак, ситуація із костьолом Св. Миколая — вельми драматична, складна і затяжна. Віруючі люди ніяк не можуть зрозуміти, у чому справа і що тут діється. А коїться несправедливість — нам не повертають нашу власність, насильно експропрійовану радянською владою. Причина, на мою думку, одна і чисто комерційна — бажаючих привласнити земельну ділянку навколо храму, що розташований у центрі міста, як відомо, немало. Але ж це гріх, це не нормально — користуватися сьогодні злочинами минулої влади».

Владика Станіслав зупинився також на демагогічних звинуваченнях РКЦ у тому, що вона хоче позбавити «бідних киян Будинку органної музики». Церква ні в якому разі не виступає проти концертів у храмах, доказом чого є храм Св. Олександра. Після його капітального ремонту та реставрації там постійно відбуваються органні, інструментальні та вокальні концерти. Те саме обов’язково буде і в костьолі Св. Миколая після відповідного ремонту. Київська адміністрація, однак, рішуче виступає за спільне використання костьолу Будинком органної музики і РКЦ — таким чином храм залишається «нічиїм» і з ним можна робити, що завгодно (окрім капітального ремонту, звичайно). У листуванні з церквою Київська адміністрація іменує костьол Св. Миколая «Будинком № 75» і «вважає за недоцільне передавати будівлю костьолу Св. Миколая ... у постійне користування Римсько- католицькій громаді». (Як же тоді із згаданим указом Президента?)

На закінчення владика Станіслав повідомив, що за останні 8 років римо-католицькій церкві не було повернуто майже нічого з її власності. «А все, що ми отримали раніше, ми отримали в руїнах і тільки після довготривалої драматичної тяганини. Попри всі закони і постанови, нас оточують нескінчені складнощі. Так, для прикладу, католики Оболоні протягом трьох років не можуть отримати ділянку під будівництво храму, а конче необхідна для Бердичівського монастиря будівля, що знаходиться на його території, передана під музей. Все це — кривда. Складається таке враження, що ситуація поступово погіршується. А щодо ВР, то вона як наче нічого не бачить і не чує.»

Лариса Скорик, професор Національної Академії образотворчого мистецтва, заступник Голови Товариства охорони пам’яток історії та культури, архітектор кількох українських храмів, у своєму виступі сказала: «Найбільше мені болить, коли бачу одночасне нехтування храмів і пам’яток архітектури загальнонаціонального значення. Впевнена, що в більшість храмів має бути передана їхнім законним власникам — церквам. Сьогодні ж в Україні йде лихоманковий процес передачі церковної власності у, так би мовити, псевдокультурне використання — для прикриття. Яскравим прикладом є «Будинок органної музики», який став знаряддям демагогії в руках чиновників.

Церкви нікого не позбавляють можливості насолоджуватися органною музикою, як це їм інкримінують. Взяти хоча б київську Лютеранську церкву св. Катерини, де систематично провадяться музичні концерти духовної, у тому числі й органної, музики за участю майстрів з усієї Європи. Те саме має місце у костьолі Св. Олександра. Хочу принагідно нагадати, що орган має стояти в храмі на певному місці, чого вимагає не тільки церковна традиція, але й церковна акустика. У храмі ж Св. Миколая орган стоїть зовсім не там, де треба, що безумовно шкодить його «голосу». Ще з цієї причини необхідно передати костьол його власникам — католикам.

Зараз власність безперешкодно передається тільки одній церкві — УПЦ Московського патріархату. Так, нещодавно у постійне користування цій церкві віддали одну з найстаріших наших церков — Кирилівську і її настоятель вже планує «переробити» інтер’єр церкви, вівтар, зробити все «канонічним» (нагадаємо, що в Кирилівській церкві збереглися стародавні фрески, а вівтар розписував молодий Врубель). Будівлі ж на територіях костьолів передаються комерційним структурам.

А щодо зведення поряд з костьолом восьмиповерхового офісу, то це просто ганьба. Палі вбиваються на відстані всього 10 метрів від костьолу. Надзвичайно важливо й те, що це будівництво руйнує костьол не тільки фізично, а й естетично — масштаб, стиль, загальний силует нового «мастодонта» аж ніяк не відповідають вишуканому костьолу Городецького. Що ж до «Будинку органної музики», то «отці міста», які розвернули навкруги таке масштабне, лихоманкове комерційне будівництво, давно могли б збудувати для киян новий такий Будинок, а не користуватися чужою власністю».

Тетяна Паладіна, професор, доктор біологічних наук, парафіянка храму Св. Олександра: «Питання не тільки у поверненні костьолу Св. Миколая церкві; мова йде про збереження архітектурної пам’ятки, яку знають і люблять всі кияни. Це один із загальновідомих орієнтирів міста. Зараз поряд із костьолом, у його охоронній зоні зводиться — попри обгрунтовані заперечення спеціалістів — офісний будинок з підземним паркінгом. Будівництво, разом із вібраціями від метрополітену, може порушити фундаменти унікального храму. Врятувати його може тільки РКЦ — вона звернеться до католиків всього світу, збере кошти, задіє авторитетних спеціалістів, зробить належний і такий необхідний капітальний ремонт всієї будівля — від фундаменту до найвищого шпилю веж».

На прес-конференції було оприлюднено «Відкритий лист» на ім’я Леоніда Кучми, Володимира Литвина, Віктора Януковича та Олександра Омельченка. В листі, зокрема, говориться: «Ми — віруючі громадяни своєї держави, постійно молимося за її керівників та добробут і в усьому прагнемо бути добрими громадянами. Однак справа виглядає так, що попри гарантовані нам Конституцією України права, на наші потреби та прохання влада не звертає уваги, хоча ці права небезпідставні, а базуються на високих урядових документах. Це саме відбувається із київським храмом Св. Миколая… І самі віруючі і духовне керівництва Київсько-Житомирської єпархії багаторазово зверталися до керівників міста і країни, до численних установ, але усі ці звернення не дали суттєвих результатів …

Навіть неспеціалістові зрозуміло, що будь-які будівельні роботи (поряд з храмом) викликають додаткові навантаження на грунти. Наше занепокоєння викликане ще й тим, що котлован та фундаменти під це будівництво будуть знаходитися на відстані 10 — 15 метрів від фундаментів храму. Як себе поведуть храмові фундаменти, стіни і вежі, які вже зараз з цілого ряду причин перебувають у аварійному стані?... До того споруда офісного центру буквально «задавить» своєю архітектонікою струнку композицію неоготичного храму, спотворить історичне середовище ...

Костел СВ. Миколая є однією з найбільших святинь для католицької спільноти Києва. Тут у 1917 році під час перебування у Києві відправляв Божі служби митрополит УГКЦ блаженнійший Андрій Шептицький; у цьому храмі під час візиту в Україні молився Святіший Отець Йоан Павло II. До речі, Папа і тепер принагідно цікавиться, чи повернуто цей храм вірним... Ми просимо вас не допустити знищення нашої святині, нашого спільного скарбу — чудового храму, однієї з перлин української столиці. Покладаємося на ваше розуміння та підтримку. З повагою, громадяни та вірні римо-католицьких парафій м. Києва». Підписали листа від імені своє пастви представники церковної ієрархії Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ.

Автор є оптимістом і вірить, що храм Св. Миколая буде зрештою повернено його законним власникам (Надіюсь, це буде зроблено ще до того, як храм почне таки розвалюватися). Вірю і в те, що «Костьол Городецького» — унікальну для України готичну споруду унікального будівничого — буде врятовано і він, як і раніше, гордо прикрашатиме місто і дивуватиме його гостей. Але скільки зусиль, змарнованого часу, акцій протесту, листів, заяв, обгрунтувань, контрдоказів, людських нервів і неблаговоління, аудієнцій у верхах (і прес-конференцій також) знадобиться для звершення такої простої, ясної, як Божий день, справи — повернення людям їхньої церкви!