«Бути українцем у Криму заборонено»

В анексованому Криму відбувається «тихий» геноцид українського населення. Кремль і його маріонетки послідовно знищують освіту українською мовою, забороняють діяльність громадських організацій і насаджують міф про те, що українці та росіяни, нібито, є «одним народом».

«БУТИ УКРАЇНЦЕМ ЗАБОРОНЕНО»

Російська влада, утискуючи кримських українців, порушує норми міжнародного права, кілька конвенцій і резолюцій міжнародних організацій, а також власне законодавство. У Кремлі вважають, що сам факт існування окремої української нації загрожує безпеці нинішнього чекістського режиму.

«Дню» вдалося поспілкуватися з деякими кримськими українцями. Як із тими, хто покинув півострів після анексії, так і з тими, хто з різних причин залишився на окупованій території. Як зазначають експерти, утиски українців на півострові є комплексом заходів із залякування, силового тиску і поширення дезінформації. До процесу активно залучена окупаційна «влада» півострова, але головними гнобителями виступають Кремль і російські спецслужби. Після анексії влада передусім зайнялася знищенням української символіки. В Криму діє сувора заборона на український прапор, герб, гімн, дорожні знаки та вивіски українською мовою.

Публічна демонстрація української ідентичності в Криму де-факто є кримінальним злочином. Історія кримчанина Володимира Балуха — яскраве свідчення свавілля російських спецслужб. Вся його «провина» полягає в тому, що він — українець, який зважився публічно заявити про свою національність. Ще восени 2013 року чоловік вивісив над будинком прапор України. Після «референдуму» він відмовився його знімати, заявивши, що не визнає «приєднання» півострова до Росії. ФСБ сфабрикувала проти нього кримінальну справу, звинувативши його у нібито зберіганні боєприпасів. Чоловіка кинули в СІЗО, погрожуючи посадити його на 5 років. У грудні цього року «суд» змінив йому запобіжний захід і перевів під домашній арешт. Але російські силовики порушили проти Балуха чергову кримінальну справу за іншою статтею. Вони стверджують, що чоловік, перебуваючи в СІЗО, побив співробітника ізолятора. Хоча захисник Балуха стверджує, що саме він є постраждалим, бо начальник ізолятора Валерій Ткаченко знущався над затриманим активістом. Ця особа з українським прізвищем (!) нецензурно ображала, била та принижувала Володимира Балуха через його національність.

Справа кримчанина Балуха — лише верхівка айсберга. Більшість фактів утиску українців в Криму так і залишаються у тіні через страх самих постраждалих. Кримчанка Ірина С. розповіла «Дню», що до анексії викладала українську мову та літературу в одній зі шкіл Джанкойського району. Навесні 2014 року учні старших класів неодноразово цікавилися у неї, що саме відбувається в Криму, чому раптом всі навколо почали стверджувати, що півострів «йде в Росію». «Я кілька разів прямо сказала дітям, що це не «референдум» і не «возз’єднання», а справжня російська окупація; що влада в Криму не має ніякого права проводити «референдуми» в обхід законів України. Через декілька місяців після анексії я дізналася, що на мене написали донос, і ФСБ вже «шиє» на мене справу. Просто бути українцем в Криму тепер заборонено», — розповідає Ірина. Їй довелося спішно виїхати з Криму і поселитись у родичів на материковій частині України. Жінка просила не називати її прізвище, щоб не наражати на ризик родичів, які залишилися на півострові.

КРЕМЛЬ БОЇТЬСЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На півострові діє заборона на вивчення української мови та літератури. Формально в окупаційній «конституції» Криму зазначено, що українська, російська та кримськотатарська є «державними мовами», але на практиці домінує тільки російська мова. Українську та кримськотатарську формально можна вивчати у рамках факультативів, але керівництво шкіл робить усе, щоб діти вчили лише російську. «Міністерство» освіти Криму розповсюдило усний наказ серед директорів шкіл — під будь-яким приводом не приймати заяви від батьків, які хочуть, щоб їхні діти вивчали українську або кримськотатарську мову.

Більш того, під забороною опинилися книги й підручники українською. Мешканка Сімферополя Галина П., котра працює завучем однієї із шкіл міста, розповіла «Дню», що відразу після анексії з усіма педагогами, особливо — викладачами української мови, начальство провело «роз’яснювальну роботу». «Нам дали зрозуміти, що ніякої української мови в Криму більше не буде. Далі, в наказовому порядку змусили вилучити зі шкільної бібліотеки книги українською та скласти їх в окремій кімнаті під замок. В ході однієї з перевірок у колеги знайшли в робочій шафі кілька українських підручників. Директор влаштувала скандал з приводу «бандерівських книг» і змусила вчительку писати пояснювальну», — розповіла завуч.

Кримська журналістка Анна Андрієвська, яка змушена була покинути півострів через російську окупацію, підтвердила, що «влада» Криму та керівництво шкіл цілеспрямовано занижують кількість учнів, які бажають вчити українську. «Мені достеменно відомі факти, коли в школі лише у батьків трьох учнів вистачило сміливості написати заяву, щоб діти вивчали українську», — повідомила Анна Андрієвська. У всіх інших випадках, розповідає журналістка, адміністрація шкіл тиснула на батьків, переконуючи їх у тому, що «українська мова дітям не потрібна». Тиск на батьків та учнів, відмова приймати заяви на вивчання української — розповсюджена практика в Криму. За словами Анни Андрієвської, окупаційна «влада» цілеспрямовано перетворює навчальні заклади в механізм по зміні свідомості юних кримчан, насадженню агресії до України та навколишнього світу взагалі.

Директор українського державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво», один із керівників «Евромайдан-Крим» Андрій Щекун зазначив у коментарі «Дню», що російська влада цілеспрямовано ліквідує українську освіту. «Що більше молодих кримчан вивчатимуть українську, то глибше вони будуть інтегровані в український культурний простір. У Кремлі, насправді, цього дуже бояться. Багато українців проживає в самій Росії. Влада цієї країни побоюється, що якщо вони дадуть «слабину», то по всій Росії незабаром з’являться українські школи, ЗМІ та бібліотеки. Вони настільки цього бояться, що навіть в Москві знищили останню українську бібліотеку», — розповів Андрій Щекун.

ПСЕВДОУКРАЇНСЬКІ ЗБІГОВИСЬКА

Москва послідовно ліквідовує українську освіту, знищує громадські об’єднання і проводить політику асиміляції кримських українців. ФСБ ліквідувала Український культурний центр, який проводив просвітницькі та культурні заходи. Його керівника Леоніда Кузьміна і деяких активістів змусили виїхати з Криму. При цьому Кремль намагається вводити в оману світову громадськість, створюючи кишенькові псевдоукраїнські організації. Однією з таких організацій є таке собі «українське суспільство Криму», яким керує член «Єдиної Росії» Олег Усик. У базі центру «Миротворець» він фігурує як колабораціоніст і українофоб. У кримській столиці окупанти створили міфічну «українську громаду Сімферополя». Спочатку кримські чиновники мали намір видавати газету українською мовою з метою прославлення «російського Криму» і нібито щасливого життя українців в умовах окупації, але незабаром  від цього відмовилися. Як відзначають наші експерти, російська «влада» побоюється друкувати такі газети, оскільки українське слово (навіть в окупаційній пресі) буде нагадувати читачам про їхню національну ідентичність.

Кишенькові організації використовують для проведення пропагандистських акцій і деморалізації українського населення півострова. У жовтні кримська «влада» заявила про проведення «з’їзду українських діаспор». До Криму завезли «професійних українців» із Росії та інших країн СНД. Учасники псевдофоруму захоплювалися російською анексією Криму і всіляко закликали жителів інших областей України припинити «громадянську війну» на Донбасі та приєднатися до «русского мира».

Також псевдонаціональні структури потрібні для насадження кремлівського міфу, відповідно до якого українці, росіяни і білоруси нібито є «одним народом». У Криму проживає, за різними оцінками, близько 600—650 тис. етнічних українців. Українську громадськість півострова можна розділити на три умовні групи. Перша — ті, хто вже асимілювалися і, можливо, навіть підтримували російську окупацію. Друга група — українці, які в радянські часи прибули до Криму з території Росії. Йдеться, насамперед, про вихідців з Західної України, яких у 1939 році більшовики депортували в північні райони СРСР, і їхніх дітей. Після смерті Сталіна їм дозволили виїхати з місць депортації, але тільки не до себе на малу батьківщину. «Ці люди та їхні нащадки себе в Криму не проявляють, тому що у них є негативний досвід взаємодії з кремлівським режимом. Після анексії вони або мовчать, або тихо збирають речі і їдуть з Криму», — розповів Андрій Щекун.

Третю групу складають молоді кримчани, які виросли та отримали освіту вже за незалежної України. Деякі з них можуть бути етнічними росіянами або народженими в змішаних сім’ях, але з проукраїнською позицією. Цих молодих людей нічого не пов’язує з нинішньою Росією, вони звикли до українських цінностей і норм поведінки. Передусім, до свободи слова і незалежності особи від влади. Найбільшу загрозу для «влади» Криму становлять саме вони. Цю частину кримчан «влада» хоче переконати в тому, що українці й росіяни, нібито, «одне й те ж саме».

Наразі тільки політичний тиск Заходу та жорсткі економічні санкції можуть стримати Москву від подальшого обмеження прав українців в Криму. В свою чергу, Україна як держава повинна допомогти родинам українців, яких переслідують на окупованому півострові та сусідній Росії.