Час прямого ефіру

Дивовижна річ — прямий телевізійний ефір. Лише декілька хвилин прямого діалогу з журналістом або опонентом — і «герой» телевізійної передачі починає виглядати таким, яким він є насправді. Це добре для тих, хто є саме тими, за кого себе видають. Днями аудиторія Першого національного мала можливість побачити і почути в прямому ефірі Костянтина Григоришина, людину, яка стала знаменитою завдяки судовому прозову проти футбольного клубу «Динамо» (Київ).

ЗАГАДКОВИЙ АКЦІОНЕР

До виходу на телевізійну арену широке коло споживачів інформації знало про Григоришина не дуже багато. До певного часу цей український підприємець із російським паспортом не мав ніякого бажання «світитися» на публіці. Відомо було лише те, що Григоришин має відношення до енергетичного бізнесу. Про те, що цей бізнесмен є ще й акціонером футбольного клубу «Динамо», стало відомо лише в останні місяці. До цього часу бути присутнім хоча б на одній грі київського клубу пан Григоришин не вважав за необхідне.

Швидше за все, володіння 18 відсотками ЗАТ «Динамо» (Київ) через офшорну фірму, зареєстровану на островах Тихого океану, було для бізнесмена формальністю. Впродовж понад п’яти років, за словами самого Григоришина, він не брав жодної участі у діяльності футбольного клубу. На зібрання акціонерів, як він стверджує, його не запрошували. Про фінансування команди чи клубного господарства і говорити не доводиться.

Далі, якщо вірити Костянтину Григоришину, у його ставленні до футболу раптово сталися разючі зміни. Ще у серпні минулого року, коли зібрання акціонерів ЗАТ ФК «Динамо» (Київ), прийняло у присутності представників тихоокеанської фірми Григоришина рішення про емісію акцій, футбол нашого акціонера не цікавив. Окрім кількох заяв про бажання «помститися Суркісам» в період до лютого 2005 року інших заяв від володаря акцій з острова Маврикій не надходило. Все почалося після зміни влади в Україні.

ОБЛИЧЧЯМ НА АСФАЛЬТ

У той час, коли ні в чому не винних працівників українських енергогенеруючих компаній молодики з автоматами примушували лягати на холодний зимовий асфальт, «чесне телебачення» розважало народ повідомленнями про терористів у Чечні, Палестині та Іраку.

Окрім чесних новин, по ТБ показують новини звичайні. Із цих новин стало відомо, що обленерго намагалися захопити структури, підконтрольні... Костянтину Григоришину. Це робилося ніби на виконання судових рішень.

Як з’ясувалося пізніше, жодних підстав застосовувати силу і захоплювати підприємства не було. Справді: навіщо нападати на офіс зі зброєю, коли можна законно змінити керівництво через збори акціонерів. Тим більше, що Григоришин стверджував, що володіє 40 відсотками акцій обленерго у Чернігові, Полтаві. Львові. Сумах та Івано-Франківську. Якщо додати, що 25 відсотків акцій цих компаній належить державі, у структур Григоришина були підстави змінювати керівників без застосування сили.

Збори акціонерів, які відбулися в низці обленерго невдовзі після нападів, виявили, що твердження Григоришина про володіння 40 відсотками акцій дещо перебільшені. На сьогодні підконтрольні йому структури мають набагато менші пакети акцій, бо решта... продані.

Що цікаво, жодних слідчих дій з приводу нападів на обленерго поки не було. Нікого не притягли до відповідальності. Чому так? Натяк прозвучав від самого Григоришина у прямому ефірі УТ-1. «Востаннє ми спілкувались із Порошенком тижнів зо два тому, але про футбол не говорили», — сказав «новий динамівець» у прямому ефірі.

НАЗБИРАЮ ГРОШЕЙ І КУПЛЮ!

Головним у виступі Костянтина Григоришина по УТ-1 було чітко висловлене бажання купити футбольний клуб «Динамо» (Київ). Навіть і ціна була названа — близько 30 мільйонів доларів. Те, що у футболі взагалі і у справах «Динамо» зокрема Григоришин практично повний невіглас, проглядало чи не в кожній фразі ображеного акціонера. Він досі вважає, що до 1993 року «Динамо» було державною власністю, а також впевнений, що новозбудована база клубу, реконструйований стадіон та інша сучасна інфраструктура «дісталися нинішнім власникам за 20—30 тисяч гривень». Дарма ведучий прямого ефіру не запитав Григоришина, скільки гравців має на полі футбольна команда. Видається, що і тут би помилка вийшла.

Свою відверту некомпетентність у справах клубу, фінансових у тому числі, Григоришин пояснив «непрозорістю» динамівської структури. Мовляв, гроші до клубу невідомо звідки приходять і невідомо куди витрачаються. Коли ж у нього запитали, де він візьме кошти на купівлю клубу «Динамо» (якщо йому це хтось дозволить), Григоришин відповів, що це сувора комерційна таємниця. Хто ж тоді, запитується, «непрозорий»?

Коли ж «потенційний власник» київського «Динамо» заявив, що збирається зробити футбольний клуб прибутковим, питання про компетентність Григоришина у сучасному футболі зникли остаточно. Бо якщо він такий видатний футбольний бізнесмен, що заважає йому купити задешево (практично задарма) будь-який український футбольний клуб і заробити на ньому купу грошей? Заодно зробивши його «народним», «привабливим для інвесторів», «прозорим» і далі за текстом інтерв’ю? Не треба було б просити у таємних інвесторів десятки мільйонів доларів. Їх же потім віддавати доведеться!

У ЦЕ ВІРЯТЬ

Аби зрозуміти абсурдність більшості тверджень Костянтина Григоришина стосовно футбольного клубу «Динамо», слід мати реальне уявлення про структуру клубу і принципи його роботи, джерела фінансування і таке інше. На жаль, переважна більшість телеаудиторії про це не має ані найменшого поняття. Мабуть, якби Григоришин заявив, наприклад, що клуб «Динамо» може переїхати до Бразилії, дуже багато хто у це б повірив.