Перейти до основного вмісту

«Чорний вівторок»: невже винні всі?

02 жовтня, 00:00
У газеті «День» від 25 вересня 1999 року надруковано матеріал «Могилу Патріарха перетворено на символ розбрату», в якому йшлося про те, що в розпалі політичної боротьби деякі наші високі політики діють під гаслом «мета виправдовує всі засоби». Зокрема, вдалися до експлуатації подій «Чорного вівторка», коли прямо на Софійському майдані було поховано Патріарха Володимира. На прес-конференції у Львові Президент повідомив журналістам, що всі події 18 липня 1995 року (тобто блюзнірське нехтування домовини Патріарха, побиття невинних людей, протистояння міліції та православних) були спрямовані, виключно, проти нього, Президента. А всю вину за те, що сталося, Леонід Кучма беззастережно переклав з себе, з Президента країни, на прем'єр-міністра Євгена Марчука, який тоді перебував у поїздці Київською областю. У згаданому газетному матеріалі Євген Марчук спростував «версію» Кучми, розповівши, що ж насправді сталося чотири роки тому 18 липня. Серед іншого йшлося й про участь у драмі «Чорного вівторка» інших політиків країни, зокрема, екс-президента Леоніда Кравчука. Сьогодні ми друкуємо його відгук на нашу публікацію, де він висловлює своє тлумачення подій на Софійському майдані.

«Я був би гордий, якби очолював процесію поховання Патріарха Володимира. Але цього не було»

У відповідь на публікацію «Могилу Патріарха перетворено на символ розбрату» вважаю за необхідне уточнити для історії деякі наведені там моменти.

Почну з того, що напередодні дня похорон мене дуже здивувало те, що Патріарха Володимира збираються ховати на світському цвинтарі, як простого мирянина. Я вважав це вельми недоречним і навіть несправедливим. Але розумів, що це питання не моє, що то проблема церкви й влади.

18 липня я прийшов на панахиду до Володимирського собору, щоб попрощатися з Патріархом Володимиром, цією непересічною людиною, яку щиро й глибоко поважав. Після панахиди до мене підійшли митрополит Філарет, п. Павличко та ще кілька осіб, аби порадитися. Митрополит Філарет розповів, як його запрошували до Кабінету Міністрів, де він мав погодитися на поховання Патріарха на Байковому кладовищі. Однак, за словами митрополита Філарета, ієрархи церкви, що з'їхалися до Києва, а також світський церковний актив, сказали цьому рішуче: «Ні!». Вони законно вважали, що поховання на світському цвинтарі — то провокація проти молодої незалежної української церкви. «Що маємо робити?» — запитували в мене всі. Я порадив ще раз з'їздити до Кабінету Міністрів і розповісти про одностайно прийняте ієрархами рішення — ховати Патріарха на території Софії Київської. Як потім стало відомо, переговори не дали ніяких наслідків.

Невдовзі я вимушений був залишити Володимирський собор у якійсь службовій справі. А після повернення через певний час, побачив, що траурна процесія вже йшла бульваром Шевченка й повернула в бік Софійського майдану. Я став десь у середині процесії, приєднавшись до кількох депутатів. І раптом хтось перелякано повідомив: «Там попереду б'ються!». Зразу сприйняв це дуже серйозно. Тому — разом з п. Головатим вийшов з натовпу й зайшов до жовтого корпусу університету, щоб звідти зателефонувати Роману Шпеку. Ми розповіли йому про початок гранично небезпечних подій. Як відомо, в той день у місті не було ні Президента, ні прем'єр-міністра, ні п. Кураса. Коли ми згодом підійшли ближче до епіцентру подій і впевнилися, що ситуація дійсно вкрай загострилася, то я і п. Драч знову намагалися зв'язатися із Романом Шпеком з мого офісу на Десятинній, аби були вжиті адекватні заходи для припинення того, що відбувалося на площі. Втім, у Кабміні на цей раз не знайшли ні п. Шпека, ні іншої впливової особи.

Після другої спроби додзвонитися до Кабміну я на площу вже не повернувся, пішов додому, бо мав зранку від'їжджати з Києва. Оце точний і детальний звіт про мою участь у подіях «Чорного вівторка». Як бачимо, ні за яких обставин я не міг «повернути процесію» на Софійський майдан. Скоріше за все, п. Марчук має у своєму розпорядженні неякісну інформацію й поганих інформаторів.

Вважаю, що в той день склалася ситуація, в якій були винні всі. Ховали видатну людину нашого народу, її треба було проводжати з почестями, на державному рівні; на церемонії мали бути присутні високі посадові особи. Так не сталося. Переконаний, що 18 липня 1995 року була написана не найкраща сторінка історії України. Вчинки ж високих посадових осіб вважаю аморальними, тим більш — незграбні спроби перекласти вину одне на одного. Стався реальний факт, а точніше моральний злочин — побиття похоронної процесії, яка проводжала в останню путь Патріарха Української православної церкви. Такого в цивілізованому суспільстві не повинно траплятися. І винні в цьому не провокатори, а влада, яка мала повну інформацію про розгортання небезпечних подій і нічого не зробила для їх відвернення. А все інше — деталі, хоч їх пересмикувати — зле. Якщо всього не знаєш — краще промовчати.

З повагою, Леонід КРАВЧУК

ВIД РЕДАКЦIЇ

З того часу минуло більш ніж чотири роки, за які чинна влада не зробила найменшої спроби виправити ситуацію та покарати тих, хто віддав злочинний наказ, загладити тодішні помилки, зокрема, перенести останки Патріарха в належне місце. Згадали цю історію тільки заради того, щоб дошкулити суперникам-кандидатам.

І характерно, що Леонід Кравчук нині дбає про те, наскільки точно описано, де він був. Згодні, це суттєво. Але далі... Всі винні? Хто й чому не розслідував цю справу, а тепер вирішив підняти її на щит передвиборної боротьби?

У запалі політичних баталій начебто зовсім забуто про те, що могила Патріарха все ще покоїться на Софійському майдані й давно перетворилася на сумнозвісний «атракціон» для гостей столиці, своїх та іноземних. Ті, хто бачить її вперше, довго не можуть збагнути, як подібне могло статися. Теперішня влада, за правління якої все це сталося, давно б мала схаменутися й — замість «проливання світла у мемуарах» — домовитися з Церквою про перепоховання Патріарха Володимира. Скажімо, у святій землі древнього Видубицького монастиря. А на тому місці, де він лежить сьогодні, поставити Патріарху виразний, достойний пам'ятник у бронзі. Пам'ятник Людині. Не все ж увічнювати паніковських та голохвастових.

Клара ГУДЗИК, «День»
Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати