Чи поділиться Москва з Києвом ключами від арсеналів ЧФ РФ?
На території України Росія утримує своє найбільше «закордонне» військове угруповання — Чорноморський флот. Щонайменше
20-річний термін базування ЧФ у Криму — занадто великий строк для того, аби вже сьогодні можна було спрогнозувати усі наслідки такого сусідства. Проте саме нині, з огляду на розгляд в парламенті пакету базових Чорноморських угод, варто з’ясувати принципові деталі як подальшого російського базування, так і військових перспектив Чорноморського регіону. В розмові з кореспондентом «Дня» на це погодився начальник Управління контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва МЗС Олексій РИБАК.
— Олексію Миколайовичу, донедавна наш Генеральний штаб виступав за необхідність укладання міжурядової угоди з РФ, яка надала б Україні можливість у разі потреби контролювати, яка зброя зберігається на її території в арсеналах ЧФ. Проте нині це питання більше не порушується, а від досить високих осіб у погонах мені довелося почути про те, що ініціативи військових без особливого ентузіазму зустріли в Міністерстві закордонних справ. Позаяк, мовляв, обговорення подібних питань є не дуже доречним і вчасним. Спочатку через очікування ратифікації загальнополітичного договору між Україною та Росією, а потім — базового пакету Чорноморських угод. Тож чи є нині у Києва реальна можливість контролювати звичайні арсенали російських військ у Криму, і якою з цього приводу є позиція МЗС країни?
— Якщо я правильно зрозумів, мова йде про бойову броньовану техніку та авіацію у складі військових формувань ЧФ на території України, яка підлягає обмеженню за Договором про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЄ). Зокрема, на озброєнні морської піхоти ЧФ РФ може бути 132 бойові броньовані машини, 24 артилерійськi системи калібру понад 100 мм, а в морській авіації наземного базування ЧФ РФ 22 бойовi літаки. Щороку країни-учасниці ДЗЗСЄ обмінюються даними про загальну кількість своїх звичайних озброєнь, місця їхнього розташування та базування. Цією обмінною інформацією, в тому числі і стосовно російських озброєнь у Криму, користується й Україна. До того ж, ДЗЗСЄ передбачає i проведення інспекцій заради перевірки даних, які надаються державами-учасницями. Таким чином, кількість та стан звичайних озброєнь ЧФ РФ може бути перевірено в ході інспекцій, зокрема так званих «інспекцій на вимогу в межах району». І крім того, сьогодні в рамках Підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України триває діалог щодо узгодження порядку інспектування місць дислокації військових формувань ЧФ РФ як у дво-, так і багатосторонньому форматі.
— Але, як мені відомо, з огляду на певні тонкощі цього договору, який укладався ще за часів існування Варшавського пакту, нині Україні досить проблематично організувати перевірку російських військових об’єктів. Цим правом користуються лише західні перевіряючі...
— Оскільки інспекційна група перевіряючої держави має супроводжуватися з боку України, то й українські представники мають під час інспекцій безпосередній доступ до озброєнь ЧФ РФ. До речі, не так давно інспекційна група ФРН інспектувала 264 окремий полк морської піхоти ЧФ РФ. Супроводження цієї групи здійснювали представники Міноборони України. На сьогодні дані про результати цієї інспекції обробляються Управлінням верифікації Міноборони.
Таким чином, верифікаційні механізми, створені за ДЗЗСЄ, з одного боку, дозволяють Україні та іншим учасникам договору стежити за кількістю та станом озброєнь ЧФ РФ, з іншого — зобов’язують Росію надавати достовірну інформацію та приймати інспекції з метою її перевірки. Виходячи з аналізу цієї інформації, можу запевнити, що зараз бойовий склад ЧФ РФ значно менший за той, що Росія могла б мати за «чорноморськими» угодами.
— Але учасники отієї німецької інспекції, про яку ви згадали, здається, побачили у російських морських піхотинців більшу кількість бронетехніки, ніж очікували, хоча на «зайвих» машинах були намальовані червоні хрести. Чи може це вважатися порушенням угод у галузі контролю за озброєннями?
— Бойові бронемашини ЧФ РФ перебувають у складі морських сил, стосовно яких Росія успадкувала частину чинних на сьогодні юридичних зобов’язань колишнього СРСР в рамках ДЗЗСЄ щодо неперевищення їхньої певної кількості. Процедури, визначені договором, не передбачають обмежень кількості санітарних броньованих засобів.
Крім того, в рамках двосторонніх українсько-російських угод з питань ЧФ існують додаткові обмеження. Відповідно до них російська сторона зобов’язалася не перевищувати певної кількості звичайних озброєнь у складі Чорноморського флоту, чисельності особового складу, кількості кораблів та суден понад ті показники, які встановлені Угодою про параметри поділу ЧФ. Це означає, що на території України не може бути більше озброєнь ЧФ РФ, ніж передбачено угодами з ЧФ, незважаючи на те, чи є на них «червоні хрести», чи ні.
— Як відомо, нині у Відні тривають переговори щодо адаптації Договору про звичайні збройні сили до нових геополітичних реалій. Адже свого часу Договір був скерований на те, аби підтримувати рівновагу в арсеналах між країнами НАТО та Варшавського пакту. Нині в основу договору планується покласти індивідуальне членство, проте в окремих деталях для України зберігаються додаткові обмеження. Чи є за таких обставин в України сенс бути учасницею цього договору?
— Україна нині бере активну участь у переговорному процесі і прагне зробити все для того, аби в оновленому вигляді ДЗЗСЄ максимально відповідав потребам нашої держави і Європи — якраз у цьому полягає головний інтерес і мета України. Договір є однією з важливих складових загальноєвропейської безпеки, адже дозволяє забезпечити належну передбачуваність ситуації на континенті і рівень довіри, досягти більшої стабільності і прозорості у військовій сфері. Вихід будь-якої країни з договору матиме вкрай небажані наслідки, що чітко розуміють усі 30 країн, що нині є його учасниками.
— Дія договору про звичайні збройні сили не поширюється на морські озброєння. Проте минулого року за ініціативи України розпочалися консультації щодо поглиблення заходів довіри у військово-морській сфері в акваторії Чорного моря. Чи можна очікувати, що в перспективі це завершиться укладанням багатосторонньої угоди щодо контролю за силами військових флотів країн регіону?
— Розповсюдження заходів довіри на військово-морські сили і на їх діяльність є принципово новою сферою в міжнародних взаємовідносинах. У цьому контексті підходи до контролю над озброєнням флотів є, безперечно, новими. Вони передбачають визначення специфічних, притаманних саме військово-морським силам параметрів озброєнь та діяльності на морі.
Разом з тим, було б нелогічним не враховувати всі ті заходи й підходи до контролю над озброєннями, які протягом принаймні семи років застосовувалися щодо сухопутних військ та військово-повітряних сил і підтверджували свою ефективність. Отже, заходи довіри щодо військово-морських сил швидше за все будуть являти собою певне раціональне поєднання нових і вже випробуваних підходів. На сьогодні всі причорноморські держави висловилися на користь необхідності розвитку заходів довіри та безпеки у військово-морській галузі. При цьому було прийнято консенсусну ухвалу, що такі заходи не спрямовуватимуться проти третіх країн.
ДО РЕЧІ
17 лютого Рада федерації Росії нарешті ратифікувала Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, але за умови, що він набуде чинності лише після ратифікації Верховною Радою України угод щодо Чорноморського флоту. Чи вважаєте ви правомірними висунуті умови? (у %)
Так, бо договір готувався разом з угодами щодо Чорноморського флоту 21
Ні, висунення цих умов є порушенням практики укладання міжнародних договорів і спробою грубого тиску на український парламент 30
Важко відповісти 24
Нічого не чув про ці умови 26
За даними опитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПН України наприкінці лютого 1999 року. Опитано 1207 респондентів, які репрезентують основні соціально-демографічні категорії дорослого населення України.
