Чи потрібен Україні військовий парад 24 серпня?

В один голос бійці та командири добровольчих батальйонів останніми тижнями говорять: відчутні втрати є передусім наслідком фактичної відсутності у них бронетехніки та артилерійського озброєння. От і невдалий штурм Іловайська став наслідком цього: у передмісті терористи обладнали укріплений район: вкопана техніка, снайпери, кулеметні точки. А на них кинули легкі батальйони з кількома БТР, що не піддаються ремонту та глухнуть через кожну сотню метрів, і давно списаними за непридатністю мінометами. І Микола Березовий загинув через це. Як пише його бойовий побратим із батальйону «Азов» Ігор Луценко, «у бойової групи не було артилерійської підтримки, не було «броні», котра могла б миттєво собою закрити пораненого. БМП, котру дали групі, була швидко виведена з ладу. Була ще БРДМ, котру снайпер прошивав ледь не наскрізь». Останнє не дивно: новітня російська великокаліберна снайперська гвинтівка «Выхлоп», якою тепер озброєні терористи, забезпечує пробиття 16-міліметрової сталевої плити на дальності у 200 метрів. І БРДМ-1, і БРДМ-2 мають тоншу броню. А бронежилети ця гвинтівка пробиває з 600 метрів...

Про нестачу всього іншого, що, як говорять в армії, «потрібне для життя і бою», зараз ведуть мову менше. Адже волонтери та бізнесмени налагодили постачання не тільки Нацгвардії і спецбатальйонів МВС, а й армійських частин майже усім необхідним — від бронежилетів і касок до медикаментів і харчів. А стрілецьку зброю та боєприпаси «постачає» Росія — у терористів їх захопили і захоплюють чималу кількість. Але ж якось негарно виходить — держава з її фінансовими, матеріальними та організаційними ресурсами де-факто самоусунулася (принаймні, наполовину) від забезпечення необхідним своїх захисників, чи не так? Тих, які, попри все, вперто йдуть уперед...

Але за такої ситуації, яка набула чітких рис не сьогодні й не вчора, Президент Петро Порошенко підписав підготовлений його адміністрацією розлогий указ №608/2014 про відзначення 23-ї річниці незалежності України, де — поміж інших заходів — заплановано провести в Києві й Одесі військові паради. Браві «паркетні» генерали взяли під козирок і розпочали активну підготовку до цих парадів. У столиці, за повідомленнями ЗМІ, участь у параді братимуть курсанти військових училищ, інститутів, університетів і ліцеїв, барабанщиці. Всього буде задіяно близько 15 «коробок» піхотинців (у кожній — до 150 бійців), а також 49 одиниць військової техніки, серед якої — нові легкі бронемашини КрАЗ «Кугуар», БТР-3, військові тягачі, гармати та гаубиці. Яким стане цьогорічний парад в Одесі, з Інтернету довідатися не вдалося.

А тепер зіставте ці два інформаційні тренди. І зробіть висновки. Не емоційні, а раціональні. Як стосовно стилістики роботи очолюваної медіа-менеджером Борисом Ложкіним Адміністрації глави держави (показуха, яку можна показати по телебаченню...), так і щодо бездіяльності радників Президента, які б мали пояснити йому всю шкідливість такої показухи, ба більше — її політичну небезпечність і моральну ницість.

Так, я не обмовився, вживши таке різке оціночне судження — проведення параду за нинішніх обставин є морально ницим. Цю ницість посилює той факт, що заплановано завершити парад, за повідомленнями ЗМІ, «коробкою» з солдатів, які воювали в зоні АТО. Їм би відпочити, побути з рідними, а їх ганяють під пекучим сонцем на репетиції, де головне — «тягнути» ногу!

Але головне не в цьому. Як би мало не брало участі у параді військової техніки, вся вона потрібна на фронті. Якби всі ті бронемашини, БТР і гармати були зосереджені під Іловайськом, а не в Києві, то й місто було би вже взяте, і таких болісних утрат не було б. А якби виділені на парад кошти (скільки точно — невідомо, але подібні акції зазвичай реально обходяться в десятки мільйонів гривень) витратити на ремонт бронетехніки (на державних складах — понад три тисячі танків, тисячі БМП, тисячі БТР, переважна кількість яких вимагає ремонту, але не завжди тривалого), то ефективність АТО негайно б посилилася, і, знову-таки, втрат стало б відчутно менше — як серед наших вояків, так і серед цивільного населення. Але Президенту на стіл поклали указ із пунктом щодо проведення «параду військ на відзначення 23-ї річниці незалежності України у столиці України — місті-герої Києві та місті-герої Одесі». До речі, готували указ очевидні «совки» — і не тільки тому, що честі провести парад удостоєні тільки радянські «міста-герої», а й у силу наявності в ньому пунктів стосовно проведення 24 серпня «відповідних урочистостей (зібрань, віче тощо) в обласних та районних центрах, інших населених пунктах», «заходів з виховання у громадян патріотизму, поваги до державних символів України», «заходів патріотичного змісту, в тому числі й культурно-мистецьких акцій» тощо. Пане Президенте, ваші чиновники вас «підставили» — такі речі по всій Україні, окрім хіба що окупованих терористами регіонів, наразі проводяться не за наказами «згори», а за ініціативою «знизу»! Он мости у столиці майже всі вже розфарбовані волонтерами на зібрані ними ж кошти у кольори державного прапора, дівчата і хлопці носять синьо-жовті стрічки на сумках чи на одязі, у свята і в будні вбираються у вишиванки! А митці зі своєї ініціативи виступають по шпиталях та у військових частинах...

І знову постає запитання: а де ж вони, радники глави держави, чого вони не пояснили Петру Порошенку, який часом справді працює по 18 годин на добу і світу білого не бачить, наскільки змінилася Україна і наскільки повинен змінитися за нових обставин президентський стиль керівництва? Бо ж зі знайомства з текстом указу, попри наявні у ньому загалом вірні положення (скажімо, пункт 3 — «ужити додаткових заходів щодо надання державної підтримки сім’ям громадян, що загинули, втратили здоров’я, виборюючи демократичний вибір та відстоюючи конституційні засади демократії, права і свободи людини під час Революції Гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України»), все ж складається враження, що в основу його покладено якийсь текст часів президентства Леоніда Кучми.

І, до речі, хіба Революція Гідності (як на мене, варто обидва слова писати з великої літери) закінчилася у лютому? Ні, вона триває і триватиме — до оновлення влади і докорінної перебудови механізмів керування державою, до реалізації реальних, а не фіскальних економічних реформ і законодавчого забезпечення свободи дій вільних та відповідальних громадян.

Повертаючись же безпосередньо до теми «парад й АТО», зауважу, що проведення показухи у Києві й Одесі матиме вкрай негативний вплив на настрої громадян (власне, «фізичних і юридичних осіб») ще й тому, що ніхто тепер не захоче платити «воєнні» податки або всіляко намагатиметься їх мінімізувати — бо ж якщо держава має зайві десятки мільйонів, чого я мушу відривати від себе кревні зароблені гривні?

Хтось, утім, може зауважити: он Сталін провів 7 листопада 1941 року парад на Красній площі — і це стало мобілізуючим, надихаючим чинником для Червоної армії та тилу. Так, це правда. Але ж ми живемо не у сталінські часи, коли мільйон життів туди — мільйон сюди було звичайною практикою. Та й парад цей проводився за умов тотальних катастрофічних поразок Червоної армії на всіх фронтах (зумовлених «геніальним» сталінським керівництвом і дурістю його провідних воєначальників, але це інша тема). У нас же, на щастя, таких поразок нема і бути не може — сталінська стилістика управління вже в минулому. Ба більше: фронт проходив під Москвою, німецькі офіцери дивилися в біноклі з церковних дзвіниць на Кремль, а мобільна розвідка нишпорила московськими околицями. Тож прямо з параду солдати й техніка рухалися просто на фронт — він був поруч, отож завжди цінне пальне даремно не витрачалося. У нашому ж випадку навіть півсотні одиниць бойової техніки під час репетицій і самого параду витратять чимало пального абсолютно даремно, більше того, на шкоду моральному стану не тільки тилу, а й фронту (адже бійці чудово розуміють, що показуха коштуватиме їм не одного життя, не одного важкого поранення й інвалідності...).

Відтак, як на мене, Верховний головнокомандувач повинен мати мужність скасувати деякі ним самим призначені святкові заходи, покарати бюрократів зі своєї Адміністрації за «совковий» стиль і прагнення до показухи, та вибити з рук різного роду політичних авантюристів саму можливість використати парад для провокацій і підвищення своїх рейтингів. Як зауважив один боєць АТО, «парад проведемо потім — після здобутої кров’ю та потом перемоги».

КОМЕНТАРІ

«РІШЕННЯ ПРО  СКАСУВАННЯ ПАРАДУ  СПРИЙМАЛОСЯ Б  ІЗ БІЛЬШИМ РОЗУМІННЯМ  У СУСПІЛЬСТВІ»

Олексій МЕЛЬНИК, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова:

— Моє ставлення абсолютно негативне, і я таку ідею не підтримую, зокрема тому, що йде війна, гинуть люди, а в українських бійців є серйозна необхідність у військовій техніці, яка б убезпечувала їх від поранень, смерті. По-друге, з досвіду підготовки парадів попередніх років, одна з причин, з якої було ухвалено рішення 2005 року відмовитися від масштабних парадів, — це те, що відволікаються величезні ресурси. Це і матеріальні ресурси — техніку заново фарбують, учасників одягають у нову форму, людські ресурси і, власне, значна частина Генштабу займається підготовкою заходу. Це абсолютно непріоритетно, і я згоден з експертами та громадськими діячами, які висловлюють застереження щодо підвищеного ризику диверсійних акцій та терактів під час параду. Адже це масовий захід, на якому буде присутня велика кількість військових та цивільних людей, і ймовірність того, що терористи намагатимуться зіпсувати його, надзвичайно висока.

Оцінити, скільки це коштуватиме, я не можу, але головний принцип, який має бути на сьогодні, — всі можливі засоби мають спрямовуватися на пріоритетні цілі. Якщо це буде коштувати навіть найменшу суму, все одно вона вимірюється мінімум сотнями тисяч гривень. Це при тому, що солдати на передовій гостро потребують елементарних засобів. Сьогодні стало звичайним, коли в супермаркеті щось купуєш і обов’язково допомагаєш волонтерам. І це парадокс, що армія не може бути нормально забезпеченою з держбюджету, а водночас знаходяться кошти на показуху.

Швидше за все, хтось зміг переконати Президента в необхідності цього параду — я не думаю, що це була його власна ініціатива. Мабуть, певним військовим керівникам хочеться сподобатися Верховному головнокомандувачу. Це починалося із заяви про «парад українських військ у Севастополі», за яку керівник повинен був одразу поплатитися своєю посадою і спростувати свої слова. А тепер, незважаючи на повню дурню, яку він сказав, в російському медіа-просторі активно використовують інформація про те, що Україна намагатиметься відвоювати Крим. І парад — це, очевидно, ініціатива тієї ж самої персони.

Думка про те, що цей захід може підняти бойовий дух та патріотичні настрої українців — неправильна. Вони зараз не цим підтримуються — проведення параду якраз навпаки зашкодить. Саме рішення про його скасування сприймалося б у суспільстві з більшим розумінням, ніж рішення про його проведення в період бойових дій. І чим раніше це відбудеться, тим краще, адже це нецільове витрачання коштів вже розпочалося.

«БОЙОВИЙ ДУХ  УКРАЇНЦІВ ТРЕБА ПІДНІМАТИ УВАГОЮ ДО СОЛДАТА З БОКУ ДЕРЖАВИ»

Володимир ПАРАСЮК, сотник Євромайдану, командир 4-ї роти батальйону «Дніпро»:

— Моє ставлення вкрай негативне до того, що ми проводимо якісь паради, коли в країні війна. Треба спочатку до кінця відстояти незалежність, а потім вже радіти тому, що ми вільні. Якщо влада та генерали хочуть демонструвати техніку, то хай поїдуть на схід та подивляться, на чому воюють хлопці. Моя їм порада — щоб цю техніку відправили саме туди, бо військовим вона потрібна набагато більше, ніж щоб просто тішити око Президентові та всій верхівці влади на центральних дорогах Києва.

Я не знаю, чим керувався Президент, видаючи такий Указ. Можливо, він погано проінформований про ситуацію на сході. Можливо, він це вирішив із якихось особистих міркувань або підказок радників.

Мені цікаво, хто братиме участь у тому параді? Там обов’язково будуть військовослужбовці, офіцери, які віддаватимуть честь. Та у мене питання: що вони роблять, коли в країні війна? Як можна веселитися та забавлятися, коли гинуть люди? Бойовий дух українців треба піднімати увагою до солдата з боку держави — що вона турбується про його форму, взуття, засоби захисту, про справну техніку, на якій він воює. Саме це піднімає бойовий дух та патріотизм. А в українській армії працює принцип «двох танків»: один їздить, другий — стріляє. Якщо порівняти допомогу української влади та допомогу громадян, то влада для простого солдата зробила дуже мало.

Це абсолютно радянська традиція парадів та демонстрації сили, і нам треба відірватися від неї та дійсно розпочати жити по-новому. Треба ідентифікувати себе як незалежну державу. А незалежна держава — це та, яка керується власними традиціями, цінностями та поглядами. Нам необхідно вирватися з імперії, яка нас весь час гнобила та нав’язувала свої ідеї.

Але як би нам не було тяжко воювати на сході, ми перемагаємо. Кожен день українські солдат перемагає. Не генерали, не влада — перемагає простий солдат і офіцер, який зараз стоїть на передовій. І перемагає він лише через те, що взяв ініціативу у власні руки та йде до цієї перемоги.

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День»