Чи правильно спланували оборону?

Другого червня було ухвалено закон про внесення змін до Закону України «Про організацію оборонного планування». Як йдеться у пояснювальній записці, метою прийняття цього Закону є вдосконалення наявної системи оборонного планування у Збройних силах України та інших військових формуваннях. Простіше кажучи, в умовах, які поставила перед нами війна, держава намагається не просто оптимізувати (закон не призведе до додаткових фінансових та матеріальних витрат), а й окреслити основні напрямки еволюції сил оборони — від озброєння до інших складових сектору безпеки.

Оптимізація і конкретизація — це основні моменти, якими характеризується намагання підпорядкувати чітким векторам воєнну політику. Це стосується як короткострокового, так і довгострокового планування. Варто відмітити, що останні п’ять років до початку війни політика держави була спрямована на скидання військового баласту і акцентувалась на розвиток внутрішніх сил, тобто міліції. Це було пов’язано з формуванням поліцейської держави, де першочергову роль приділяли обороні не самої держави, а її влади. Наразі ми маємо наступну тенденцію: регулярні війська відчувають явний дефіцит озброєння та обмундирування, внутрішні війська, в тому числі Нацгвардія, навпаки досить оснащені, а про добровольчі батальйони взагалі не йдеться. Добровольчі батальйони, які поступово підпорядковуються загальній військовій вертикалі, перебувають у дуже неоднозначному стані. Цей розподіл на своїх, майже своїх і чужих потребує окремого дослідження і висвітлення. Як бути з підводними стратегіями, коли добровольців зацькували певні служби, що ті, щоб уникнути буцегарні, просто залишають лінію фронту? І це в час невпинного наступу ворога.

Нагадаю, що після активізації бойовиків 2 червня (в день чергової зустрічі контактних груп у Мінську) бойовики обстріляли наші війська з артилерії в селах Мар’їнка та Красногорівка. Прес-секретар 28-ї бригади уточнив, що саме під Мар’їнкою було поранено 10 осіб і 10 під Красногорівкою (і це данні лише на початок доби). «Працює артилерія (120, 152, РСЗО), міномети, танки. Наші тримаються, позицій не залишали», — додав він. Командир батальйону Київ-1 в мережі Facebook повідомив, що по всій лінії тривають жорстокі близькі бої. «Бойовики ідуть на прорив», — резюмував комбат. Що таке прорив бойовиків, ми знаємо ще з Дебальцевого. Ворог буде воювати м’ясом, обкуреними найманцями, яких ватажки бандитів женуть під кулі й обстріли. Такий натиск, що ворог розвиває за будь-яку ціну, втримати важко. Донеччани в Інтернеті повідомляють, що в Донецьку пожвавлено рух військової техніки сепаратистів. Зафіксовані великокаліберні САУ «Гвоздика», гармати «Гіацинт», танки, «Гради» та «Урали». Терористи ведуть вогонь зі шкіл і дитячих садочків.

Крім того, бойовики 14 разів із гранатометів і зенітних установок обстрілювали блокпости й територію Новоайдарського, Попаснянського і Станично-Луганського районів. Все говорить про те, що бойовики не просто шантажують Мінську групу, а й переходять до активних дій — до захоплення чергових територій. Ті «філософи», які роздумують про блокаду окупованих територій, давно мали б зрозуміти, що така стратегія призводить до одного — передачі ініціативи окупанту. Окупант вирішує, коли і де починати бойові дії, а це значить, що ми завжди перебуваємо на крок позаду. Ми хронічно не встигаємо.

Оборонятись, атакувати чи чекати. Ось ще три аспекти реальної, а не паперової стратегії. І на жаль, поки ми бачимо, що керівництво країни обрало саме третій, заздалегідь програшний варіант. Формула складається невтішна — влада з одного боку піднімає питання через певних своїх представників відокремлення окупованих територій (Юрій Луценко взагалі запропонував провести з цього приводу референдум, а Арсен Аваков відверто висловився про те, що він (Аваков) є «хунтою» і треба Донбас заблокувати, наче наступ ворога буде залежати від волі самого міністра МВС чи референдуму), тобто обирає пасивну стратегію, а з другого — робить ставку на внутрішні війська, які є перш за все опорою влади. В такому разі виникає закономірне запитання — чого під час війни влада боїться більше? Наступу ворога чи своїх громадян? Ось стратегічне питання, яке хвилює пересічних українців і яке не пропишеш у жодному законі.

В свою чергу депутат фракції «Народний фронт» і командир батальйону «Київ-1» Євген Дейдей повідомив, що бойовики зранку в середу розпочали обстріл згаданих населених пунктів, використовуючи озброєння, яке заборонено Мінськими угодами, а саме артилерію залпового вогню і танки, внаслідок чого було поранено кілька десятків українських бійців.

Насправді існує питання, чи варто пов’язувати чергові хвилі наступів бойовиків із тими чи іншими датами чи подіями, на які ті хочуть вплинути таким зухвалим шантажем. Варто не забувати, що бандити ніколи не приховували своїх намірів продовжувати наступ за будь-яких обставин. Війна має кормити себе, а отже, розширювати ареал окупації. Для притуплення пильності в медіа-середовище останнім часом поступово вкидали інформацію про начебто апатичність бойовиків до експансії і навіть готовність їх до перемовин щодо «включення» так званих ДНР і ЛНР на правах «республік» до складу України. Останній блеф в основі своїй не має жодних перспективних підстав, а отже, носить характер тактичного обману. Ворог буде наступати і саме це показово демонструє.

КОМЕНТАРІ

«У НАС ПОКИ ЩО НЕ ВИСТАЧАЄ СИЛ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ АКТИВНУ ОБОРОНУ»

Ігор РОМАНЕНКО, екс-заступник начальника генерального штабу ВСУ:

— Відбувається чергова активізація бойовиків, тому що Путін під час воєнно-дипломатичних подій, які тривали останнім часом, не досяг своєї мети в реалізації кроків щодо «Новоросії», «ЛНР» та «ДНР». Але він все рівно хоче бачити ситуацію в Україні кращою для себе, ніж, наприклад, в Придністров’ї. Він хоче пропустити через нашу Конституцію всі основи самостійності так званих республік. Для нього бажано розширити дані території до меж областей. До того ж економічно ці території Україна має утримувати. Таким чином Путін матиме більше можливостей впливати на Україну як таку, саме так, як це відбувається з впливом на Молдову через Придністров’я.

Це все відбувалося поетапно. Я можу пригадати зустріч Путіна і Порошенка, коли вони не досягли спільних поглядів, і через тиждень відбувся наступ. Так було восени, взимку і так далі. Пробивати коридор до Криму Путіну зараз, мабуть, невигідно, бо він отримав серйозні зауваження з боку в першу чергу США, які дали чітко зрозуміти: якщо це відбудеться, то в України з’явиться і летальна зброя, і західні фахівці, і буде впроваджено наступні санкції. Путін веде розмову про те, щоб у червні ці санкції зняти. На це Захід, і в першу чергу Америка, не іде. Тому Путін тисне, намагається здійснювати вплив у тому числі й у напрямку, який зараз активізувався. Луганськ-Донецьк-Маріуполь-Дебальцеве — це чотири позиції, щодо яких виконано лише останнє, тобто Дебальцеве. По першим трьом — ні.

Позиція України щодо цього така — організація оборони, яка має перейти в активну оборону. Але для цього потрібна техніка і військові, які б освоїли цю техніку. На жаль, у цьому ворог нас перевищує. Саме тому бойовики можуть свої сили зманеврувати у нових напрямках, як це відбувається зараз. У нас поки що не вистачає сил для того, щоб забезпечити активну оборону.

«ЯКЩО НЕМАЄ НОВОЇ ВОЄННОЇ ДОКТРИНИ, МИ НЕ МОЖЕМО ЗДІЙСНЮВАТИ РЕФОРМУВАННЯ ЗСУ»

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння:

— Щодо Закону «Про організацію оборонного планування». Для України спрощення оборонного планування є позитивним фактором. Інший момент, який я вважаю важливим, це необхідність прискорення прийняття головних документів, які дозволять реформування сектору безпеки. Сьогодні у нас склалася така ситуація, що немає нової Воєнної доктрини, тому ми не можемо фактично здійснювати реформування ЗСУ та інших збройних формувань, а також не можемо, покладаючись на нормативно-правову базу, здійснювати переозброєння всього силового сектору. Тому що на підставі Воєнної доктрини мають реалізовуватися державні програми будівництва та розвитку збройних сил і так само державна програма з розвитку озброєнь та військової техніки. Оскільки доктрини немає, то немає і цих програм. Час іде, і те, що від нас вимагають західні партнери і що начебто здійснює військове відомство — це по факту виходить реформування в ручному режимі. Це є бачення окремих людей або груп людей, але за це бачення потім ніхто ніяк не відповідає. Цим і відрізняється таке ручне реформування від реформування згідно з досконалою нормативною базою. Ухвалення згаданих поправок до Закону «Про оборонне планування» спростить цей процес і прискорить його.