Чи є альтернатива Майдану?

«День» публікував чимало матеріалів, присвячених людям, які стоять на майдані Незалежності в столиці, виходять на головні площі міст у різних регіонах, підтримуючи Євромайдан. Наразі — надаємо слово тим, хто залишився осторонь або ж не схвалює такої форми вияву громадянської позиції. Чому? — запитали ми експертів.

«РОЗГАНЯТИ ЄВРОМАЙДАН НЕ ВАРТО, УТІМ...»

Кирил ЧЕРКАШИН, керівник соціологічної служби «Центру політологічних досліджень», Донецьк:

— Євромайдан виник як протест проти непідписання Угоди про асоціацію. Для мене сумнівний європейський вектор — сам по собі, бо для прибуткових галузей нашої економіки він буде згубним. У Європі ми будемо провінцією, як Греція. Зовнішньополітичний курс нинішньої влади ризикований, це — спроба балансувати між Заходом і Сходом, торгуватися з обома сторонами, щоб отримати від них максимум преференцій. Ця невизначеність є згубною для України, так можна й себе перехитрити. Вважаю, що євроінтеграція принесе Україні більше проблем, ніж користі.

За великим рахунком, зараз нічого особливого робити не треба. Розганяти Євромайдан не варто, утім, прибічники євроінтеграції мають реалізовувати свій курс законно. Ющенко 2004 року переміг, і він мав впроваджувати проєвропейський курс, наскільки це було можливим. Нема підстав для дострокових президентських та парламентських виборів, бо одним із принципів демократичності виборів є принцип остаточності: обраний політичний інститут працює весь свій термін, далі — чергові вибори. Підстава для перевиборів Президента — імпічмент, але для цього мають бути серйозні причини, зараз їх нема.

Із моєї точки зору, Євромайдан уже не має ідей. Вимога підписати Угоду про асоціацію не дуже приваблива після вигідних домовленостей з Росією. Акції за євроінтеграцію пройшли пік свого розвитку, цей процес треба вводити в правове русло, налагоджувати інфраструктуру Києва.

КОМЕНТАР

«РЕАЛЬНІ ПРОФСПІЛКИ МОГЛИ Б ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЮ КРАЇНИ»

Микола ГОРДІЧЕНКО, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської консерваторії ім. М.Глінки:

— За час існування Євромайдану в Києві побували численні делегації з Євросоюзу, зокрема з Польщі, яку називають «адвокатом України в Європі». На підтримку Євромайдану висловлювалися й відомі польські політики. Вони дають поради, як нам прокласти шлях до європейського майбутнього. Усі ці рецепти часто зводяться  до того, щоб дистанціюватися від Росії. У цьому ж дусі нещодавно висловився й колишній президент Польщі Лех Валенса.

Але пригадаймо, як народжувалися зміни в самій Польщі. А почалося все з того, що з’явилася профспілка «Солідарність». Захід підтримав польський профспілковий і робочий рух, який надалі привів країну до демократичних виборів на багатопартійній основі й падіння тоталітарного режиму. І це не дивно, адже в багатьох країнах Євросоюзу при владі десятиліттями перебувають соціал-демократи, які спираються на власний профспілковий і робочий рух. У програмі Соціал-демократичної партії Німеччини, наприклад, записано, що профспілки є ефективним знаряддям демократизації суспільства. Що й довів досвід не лише Німеччини, а й Польщі.

Здавалося б, Україні слід іти саме цим шляхом — з Польщею ми близькі сусіди, нас об’єднує спільна історія, й ментально українці з поляками схожі. От і допомогли б польські друзі, спираючись на свій досвід, створити в Україні потужний профспілковий  рух. Адже страйк, а тим паче — загальнонаціональний політичний страйк, до якого закликали на початку Євромайдану, справді сильна зброя. Вона може змусити будь-який уряд виконувати вимоги народу. Таких прикладів в історії країн Європи, зокрема й сучасній історії, досить багато. Коли зупиняються підприємства, припиняються надходження до бюджету — жоден уряд не може довго чинити опір, і доводиться зважати на думку громадян. Організувати страйк може лише профспілка. Крім того, сильні профспілки можуть впливати як на правлячу партію, так і на опозицію, адже на виборах вони організовано підтримуватимуть лише ті політичні сили й політиків, які візьмуться виконати їхні вимоги. Словом, профспілки можуть забезпечити як економічну, так і політичну демократизацію країни. Маніпулювати виборцями правлячому режиму буде набагато складніше.

Проте наша біда полягає в тому, що профспілковий рух в Україні паралізований, а фіктивні профспілки підміняють профспілки реальні. Ще за часів президентства Кучми профспілкове законодавство постаралися «удосконалити» так, щоб справжній профспілковий рух не з’явився знизу, як в Америці або Європі. Нинішня профспілкова верхівка, що залишилася від радянських часів, отримує відрахування внесків від олігархів, здає в оренду нерухомість, що й дозволяє їй непогано жити. У той же час права найнятих робітників  не захищені, й профспілки залишаються всього лише декорацією.

Це дуже відрізняє Україну від Європи, де громадяни саме за допомогою профспілок змогли добитися високих зарплат і пенсій, високих стандартів освіти й медицини, в цілому високого рівня європейського  добробуту. Адже ніхто ці блага просто так не дає — їх треба взяти.  Тому само собою напрошується питання — невже європейські політики всього цього не бачать і не розуміють?  А якщо бачать і розуміють, то чому мовчать?

На мій погляд, Євромайдан — це всього лише «технологія», політичне шоу, а реальною демократією там не пахне. У жодній розвиненій європейській країні громадяни не вирішують серйозних питань за допомогою «євромайданів». Для цього потрібні стабільні демократичні суспільні інститути, перш за все профспілки, які вступають у переговори з бізнесом і державою. Ну й що з того, що черговий Майдан зі брали? Таке вже було — допомогли досягти влади Ющенку, але плодами перемоги скористалися ті, хто стояв за лаштунками. От і зараз треба придивитися, хто стоїть поряд або за спиною Кличка, Яценюка й Тягнибока. А що буде після Євромайдану, як люди зможуть далі впливати на події?

Гадаю, що й політики з Європи поводяться не дуже щиро по відношенню до українського народу, оскільки розуміють, що вирішувати свої стратегічні питання зручніше з підкупленою верхівкою. У той же час якщо в Україні буде сильний профспілковий рух, що впливає на події в країні, то навряд чи громадяни дозволять підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, яка зруйнує цілі галузі, призведе до закриття підприємств, втрати робочих місць і зарплат. Тоді Президентові й уряду доведеться не один раз порадитися з профспілками і врахувати думку народу, а не шоуменів з Євромайдану. Крім того, профспілковий рух здатен об’єднати людей з різних регіонів України на основі спільних економічних, а отже, й політичних інтересів. Адже жителі Донецька так само потребують захисту своїх  прав і високого рівня добробуту, як жителі Львова.