Чим загрожує європейська ізоляція?

Те, що справа Тимошенко використовуватиметься європейцями в стосунках з українською владою, було зрозумілим ще до її арешту. Тепер Тимошенко, Луценко та інші колись високопоставлені урядовці (а тепер ув’язнені) стануть тими персонами, долею яких оперуватимуть у розмовах з Україною. І в разі, якщо їх справи не буде неупереджено переглянуто, а самих їх звільнено і допущено до виборів, Європа почне діяти ще жорсткіше — і застосує згадані «санкції». Але чи такі страшні ті «санкції», чи це лишень «енне європейське попередження» Україні?

ПАРЄ може зупинити повноваження української делегації. І то — станеться це не одразу, а за деякий час після візиту делегації ПАРЄ до України в березні. Євробюрократія повертається не швидше за українську. Виключення української делегації може чекати на Україну хіба що в травні, причому не факт, що доти наша влада не зробить якихось паліативних заходів для формального виконання вимог ПАРЄ. Наприклад, на волю можуть відпустити Валерія Іващенка, також названого серед основних «в’язнів режиму».

Слід нагадати, що ПАРЄ свій «останній аргумент» у вигляді зупинення повноважень делегації майже ніколи не застосовувала. Росія могла бути піддана такій санкції 1996 року за першу чеченську війну, але з сировинним монополістом, який живить ЄС газом, у Брюсселі вирішили не сваритися. Україна завжди цікавила Європу, оскільки європейці були впевнені в можливості впливати на нашу політику. Вони вже прекрасно розуміють міру упертості Віктора Януковича в справі Тимошенко. І тепер, сказавши «А», їм потрібно буде сказати «Б». Інакше наш гарант просто визнає Європу несерйозною і точно не надасть значення якимось формальним маніпуляціям із українською делегацією.

В свою чергу, українська владна верхівка слово «санкції» розуміє абсолютно конкретно — як блокаду своїх рахунків і свого бізнесу в західних країнах, а також заборону конкретним персонам із політичного і бізнесового бомонду в’їжджати до ЄС. Лише так і не інакше. Але європейці навряд чи вчинять з Україною таке. Ми ж не Білорусь.

Що ще може зробити Європа перед тим, як приймати остаточну ухвалу про запровадження фінансово-економічних санкцій? Може визнати вибори до Верховної Ради 28 жовтня недемократичними. Причому визнавати їх такими можна вже в тому випадку, якщо Тимошенко продовжуватиме перебувати у в’язниці.

У ПОШУКАХ ЛАЗІВОК

Наразі українська влада має можливості для маневрів щодо ЄС. У тому числі маневрів економічних. Серйозним аргументом для пом’якшення позицій європейців може бути обіцянка допустити іноземців до продажу української землі. Причому немає гарантій, що в результаті допустять. З України тікає іноземний бізнес, як заявляють наші опозиціонери? Ну й що? Якщо така тенденція й має місце, то явно не через можливі санкції ПАРЄ чи долю Тимошенко. Іноземцям просто набридла наша корупція. Так українські олігархи наразі особливо й не засмучені відходом конкурентів...

Інша річ — український великий капітал розуміє, що без закордонних вливань йому не модернізувати своїх підприємств. А вони зараз на межі економічної рентабельності через ціну на газ. Якщо Янукович і його команда не домовляться з Росією в найближчі два квартали 2012 року, олігархи змушені будуть знаходити паливо з інших ресурсів. Переоснащення енергоємних радянських заводів-гігантів коштує дуже дорого. Інвестиції потрібні. І їх шукатимуть, навіть якщо раптом Європа вирішить зайняти щодо України максимально жорстку позицію і заборонить своїм бізнесменам економічні контакти з нашою країною.

Може, передчуваючи це, деякі представники нашого олігархічного співтовариства прагнуть убезпечити свій бізнес від можливої економічної та фінансової ізоляції, а заразом і вирішити тактичні політичні завдання. Останній Давоський форум показав це дуже чітко. З Президентом України демонстративно не хотіли спілкуватися. Аби він не був зовсім самотнім, йому організували спаринг-спіч із колишнім президентом Польщі Олександром Кваснєвським. І то — зустріч цю було організовано в рамках бізнес-ланчу, спонсорованого фондом Віктора Пінчука. Тобто зять колишнього президента Леоніда Кучми намагався максимально послабити нинішньому українському главі держави розчарування від перебування в Давосі. Та і як не бути вдячним за милостиве закриття справи Кучми, яка майже рік тому дала надію на відновлення справедливості в справі Гонгадзе? Тепер справа, порушена за мотивами «поточного моменту», благополучно похована, зять Леоніда Даниловича радий старатися для Віктора Федоровича в Давосі.

Думається, Віктор Янукович не настільки вже відірваний від реальності, щоб не зрозуміти: ігнорування його на форумі в Давосі — це знак набагато більш серйозний і показовий, аніж можливі санкції ПАРЄ у вигляді зупинення повноважень української делегації. Останнє, якщо й станеться, буде лишень приводом, за яким можуть іти чи ні справжні санкції, — складання «чорних списків» українських урядовців, і головне — економічні репресії проти них. Адже всі рахунки нашого великого бізнесу на Заході давно відомі й перебувають під моніторингом.

ЩОБ ПЕРШИЙ ДЗВІНОК НЕ СТАВ ОСТАННІМ

Останнім часом складається враження, що Віктор Янукович свідомо веде Україну до ізоляції, щоб у «сірій», буферній зоні між Європою та Росією розмістити свою феодальну вотчину. Насправді такий шлях не лише згубний для України як держави, він ще й химерний за своєю сутністю: створити в сучасному світі глобалізованої економіки закрите «князівство», особливо в Європі, неможливо. Хоч би тому, що світової кризи тим самим не уникнути. І ще більше тому, що будь-яким послабленням режиму в Києві завжди користуватиметься Москва. Ніякої «блискучої ізоляції» та феодального панування в довготривалій перспективі не вийде: кінець кінцем усі подібні потуги закінчуються, на жаль, у сталевих лещатах Москви.

Отже, як не банально це звучить, кінцевим висновком європейської незадоволеності може стати та чи інша форма поступок Росії. І тут українському олігархату потрібно буде вибирати: чи сприяти зміні режиму в Україні, чи опинитися «під Путіним». Тоді спроби домовитися із Заходом сепаратно — шляхом приватних «міжсобойчиків» у Давосі — одразу ж закінчаться. Доведеться хоча б раз, і вже серйозно, прийняти ухвалу на користь країні, в якій вони зробили свій капітал і власність у якій вони збираються зберігати й надалі. Та чи варто нашій владі і великому бізнесу діяти так, щоб дочекатися тих самих (кінцевих і показових) санкцій проти себе?

КОМЕНТАР

«ЦЕ ЗАКЛИК ДО СЕРЙОЗНІШОГО РОЗУМІННЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Грант КОСТАНЯН, науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень (Брюссель):

— Рішення ПАРЄ відображає те, що відбувається в Україні зі зміною адміністрації країни. На тлі останніх подій це повідомлення для української влади було очікуваним. Спрямовано воно на те, щоб вона зрозуміла всю важливість демократії і умови, в яких вона перебуває в Україні. Водночас таке рішення — це також і заклик до серйознішого розуміння та сприймання демократії. Коли було ухвалено пропозиції по резолюції, представники партії, яка перебуває в Україні при владі, подали поправки. Деякі з них ухвалили, а деякі — ні. Гадаю, українська влада серйозно поставиться до цієї резолюції, адже в ній містяться серйозні обвинувачення щодо ув’язнення членів колишнього уряду та загальні зауваження, які стосуються української системи правосуддя. Також не менш важливим є те, що резолюція залишає можливість застосування санкцій щодо України, якщо влада не сприйме її серйозно.