Де спочине прах полковника Коновальця?
У наступному році українці в Україні та за її межами відзначатимуть 70-ту річницю з дня трагічної смерті полковника Євгена Коновальця, одного з найвідоміших лідерів національно-визвольного руху початку та середини ХХ сторіччя. Нагадаємо, що 23 травня 1938 року у Роттердамі більшовицьким агентом Павлом Судоплатовим було ліквідовано Євгена Коновальця, полковника Армії УНР, коменданта Української військової організації, основоположника Організації українських націоналістів та першого її голову. Смерть Коновальця стала результатом добре спланованої спецоперації НКВC, хід реалізації якої особисто контролював Сталін, оскільки вважав, що ліквідація «першого» українського націоналіста неминуче паралізує національно-визвольний рух на західній Україні та не дасть перекинутися йому на Велику Україну.
Трагічна загибель Євгена Коновальця справді була важким ударом для багатьох національно-свідомих українців. Тоді, у травні 1937-го, було відчуття, що Україна втратила людину, заміну якій буде важко знайти, а отже, перекреслювалася будь-яка перспектива продовжувати ефективну боротьбу за визволення українських земель від усіх окупантів. На похорон Є. Коновальця з’їхалася практично вся тодішня еліта нації, зокрема та її частина, яка вірила, що рано чи пізно Україна стане самостійною державою. Похоронна процесія була не лише сумною, а й трагічно-величною. Вже тоді усі розуміли, що далекий Роттердам стане своєрідною «українською Меккою», місцем, яке притягуватиме до себе не одне покоління патріотів. Так і сталося. Сьогодні могила Євгена Коновальця у Роттердамі символізує не лише смерть виданого українця, а й місце, з яким асоціюється цілий етап боротьби українського народу за свою незалежність.
Питання про можливість перевезення праху Є. Коновальця на рідну землю порушувалися одразу ж після здобуття Україною незалежності у 1991 році. Чимало українських інтелігентів вважали і вважають, що могила Коновальця, як і зрештою багатьох інших лідерів нації, має бути перевезена в Україну. Це, на їх думку, стане актом відновлення історичної справедливості щодо постатей, без яких неможливо уявити історію боротьби нашого народу за свою національну свободу.
Реально ж переговори про «повернення» Коновальця розпочалися у квітні 2006 року напередодні відзначення 115 річниці з дня його народження. Ініціатива належала Львівській обласній державній адміністрації, заступник якої, Тарас Батенко, під час зустрічі з нинішнім головою ОУН Миколою Плав’юком запропонував останньому перепоховати Євгена Коновальця у Львові на Личаківському цвинтарі, де вже зарезервована ціла алея для Пантеону героїв.
Уже тоді у пресі з’явилося чимало публікацій про недоцільність такого кроку, адже Євген Коновалець, без сумніву, постать всеукраїнського масштабу, а тому гідним місцем для його перепоховання може були лише столиця України — Київ. У запалі дискусій мало хто звертав увагу на політичний аспект цієї проблеми, а саме — чи готове нинішнє політичне керівництво, зокрема столиці України на чолі з міським головою Леонідом Черновецьким, забезпечити належні умови для перепоховання праху героя, охорони місця захоронення та його гідного вшанування. Іншими словами, поспішне й не продумане у деталях перепоховання Коновальця може реально призвести до ситуації, коли, з одного боку, буде ліквідовано національний символ у Роттердамі, а, з другого, не створено належних умов для того, що у Києві могила Коновальця набула такого ж сакрального значення, яке вона сьогодні має для мільйонів українців.
Єдине у чому погоджуються усі, що настав час, щоб питання про «повернення» Коновальця в Україну вирішувалося на державному рівні, оскільки без втручання влади у цьому напрямку неможливо здійснити будь-яких кроків.
Ситуація із перезахороненням Коновальця особливо загострилася у цьому році, адже саме у 2007 р. закінчується термін оренди земельної ділянки, на якій розташована сьогодні могила українського героя. Голова ОУН Микола Плав’юк, з цього приводу неодноразово заявляв, що десятки років організація, яку він очолює на належному рівні утримувала могилу свого провідника у Роттердамі. Однак пора, щоб до цієї справи підключилася Українська держава, за яку власне й загинув, один з її героїв.
Як нещодавно повідомили ЗМІ, Державна міжвідомча комісія зі справ увічнення пам’яті жертв війни доручила Міністерству закордонних справ розглянути можливість продовження терміну оренди могильної ділянки в Роттердамі (Нідерланди), де похований лідер Проводу українських націоналістів Євген Коновалець. Про це, зокрема, заявив голова комісії, віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник під час її засідання. Він також зазначив, що питання про продовження оренди потрібно вирішити в терміновому порядку, тому що строк цієї оренди завершується.
Водночас МЗС повідомило, що продовження оренди обійдеться набагато дешевше, ніж перепоховання Коновальця в Україні. Так, в Україні обійдеться продовження терміну оренди на 10 років приблизно в 1 тис. євро, а у випадку перепоховання витрати перевищать 6 тис. євро. Ось така «патріотична» арифметика.
Тим часом згадане рішення державної міжвідомчої комісії уже викликало бурю емоцій. Депутат Львівської міської ради, відомий активіст «Нашої України» Андрій Парубій заявив, що не варто звертати увагу на це рішення, оскільки «через два місяці український уряд буде цілком оновлений, а віце-прем’єр втратить свою вагу в суспільстві». «Сподіваюсь, що тоді, після виборів, вдасться втілити ідею спорудження Пантеону Української Слави. Він має постати, на мою думку, у Києві та об’єднає у собі велику кількість славних українців, похованих поза межами Батьківщини», — зазначив депутат.
Представник Української народної партії Василь Червоній, категорично відкидаючи можливість продовження оренди у Роттердамі, натомість нагадав про ініціативу УНП дворічної давності — створити в Україні Пантеон національних героїв навколо фундаментів Десятинної церкви, де були б перепоховані українські герої, чий прах нині спочиває на чужині.
Отже, рішення Державної комісії та перша реакція на нього засвідчують, що так звана справа перепоховання праху полковника Євгена Коновальця може стати новим «каменем спотикання» для української влади, яка з подібною проблемою, здається, зіткнулася вперше.
У зв’язку з цим, ключовим залишається лише одне питання: доцільно чи недоцільно сьогодні перевозити прах Коновальця в Україну? При цьому свідомо залишаємо на боці калькуляції, а точніше спекуляції щодо оплати оренди чи перепоховання. Дискусія на цю тему принижує не лише тих, хто її веде, а й Українську державу в цілому.
На мій погляд, Євген Коновалець може повернутися в Україну за умови, якщо всі, хто цього щиро бажає будуть упевнені, що таке повернення сприйматиметься чинною українською владою, в тому числі у Києві як високоморальний крок у ставленні до людини, яка заслужила найвищі в Україні почесті. Якщо такого відчуття не буде, українська еліта не має права руйнувати Роттердам як місце останнього спочинку Євгена Коновальця. Бо до тих пір, коли у Роттердамі є могила Коновальця, у Парижі — Петлюри, а у Мюнхені — Бандери, українська нація вважатиметься такою, що має право на власну державу.
