Делікатна дружба

Міжнародний авіакосмічний салон МАКС-2003, що пройшов минулого тижня у підмосковному Жуковському, яскраво показав, що на фоні зростаючої ролі Росії як світового експортера зброї значно пiдвищився і рівень впливу цієї держави на Україну у військово-технічній сфері. Бо незважаючи на західну зовнішньополітичну орієнтацію, всі основні бойові системи Україна модернізує разом iз Росією. Київ явно намагався представити себе у Підмосков’ї якомога ширше — адже на минулорічному українському салоні «АВIАСВIТ» Росія продемонструвала досить вагому підтримку. Зараз же, навіть iз урахуванням наявності на салоні восьми натовських літаків, Україна, мабуть, була другим за представництвом учасником міжнародного форуму.

... МIНУС АН-70

Прагматизм взаємовідносин двох держав тепер досяг тієї точки, коли проблеми відкрито і неупереджено обговорюються, як це водиться, між «своїми». Крім міжнародного визнання московського салону, надбанням журналістів стало ще кілька показових «відкриттів». По-перше, Росія не буде купувати Ан-70 ні за яких обставин. Принаймні, доки головкомом російських ВПС залишається генерал Володимир Михайлов. По-друге, незважаючи на цю обставину українсько- російська збройово-промислова дружба зміцніла новими планами реалізації ще кількох вагомих проектів. I, нарешті, по-третє, український збройовий експорт, подолавши негативні наслідки «кольчужного» скандалу, пішов угору…

А серед подій, емоційно сприйнятих публікою, не лише приліт на салон кількох американських літаків, але й їх виявлення і упізнання українською станцією пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга» — за 800 км до місця посадки.

За задумом, Ан-70 повинен був показати свою потужність якраз під час відвідування авіасалону президентом Володимиром Путіним. Але ефект був явно змазаний через зміщення програми польотів і скорочення польотного часу самого Ан 70. У результаті Ан-70 літав у небі Жуковського, коли російський президент уже залишив авіасалон. Представники АНТК ім. Антонова не приховували, що «зіткнулися iз серйозною протидією з боку організаторів авіасалону». На думку заступника генконструктора конструкторського бюро Олега Богданова, «літак намагалися не допустити на виставку, а потім не хотіли допускати до тренувальних польотів». За його словами, вже протягом року стримується участь російських фахівців у випробуваннях повітряної машини. В АНТК ім. Антонова вважають, що «спроби зіштовхнути» Ан 70 з Iл-76МФ робляться спеціально, хоч некоректне порівняння двох різних за класом літаків — оперативно- тактичного Ан-70 та оперативно- стратегічного Iл-76МФ, призначених для виконання абсолютно різних завдань.

Так це чи ні, але проблема проекту полягає в тому, що головним замовником літака є військове відомство Росії. Говорять, що Ан-70 — гарна машина, але народилася у невдалий для неї час. Колись, коли було необхідно вирвати якомога більшу частку виробництва літака при веденні переговорів із західними державами (частка спільного виробництва європейськими учасниками визначається часткою замовлення кінцевої продукції. — Авт. ), російські представники мали нещастя задекларувати закупівлю 164 повітряних машин до 2018 року. Втім, українці теж відзначились, замахнувшись на 65 літаків. Але коли Європа відмовилася від проекту, нереальність цих цифр стала очевидною для всіх. Тому російські військові, у яких також немає грошей, відмахуються від Ан-70.

«Військово-транспортний літак Ан-70 потрапив із середнього до важкого класу, тому військове відомство Росії не буде його закуповувати навіть після усунення технічних недоліків», — заявив автору головком ВПС РФ Володимир Михайлов. Однак це не означає, що Росія залишить проект. За словами головкома, військове відомство Росії зацікавлене у доведенні повітряної машини «до ума», щоб продавати її третім замовникам.

Російські експерти не вірять, що заборгованість Росії за розробку Ан-70 розміром $ 48,2 млн. може бути включено до держоборонзамовлення на 2004 р., як обіцяв віце-прем’єр РФ Борис Альошин. Ця сума становить близько 30% щорічних асигнувань ВПС РФ на НДДКР. У кращому випадку, вважають вони, суму боргу буде списано через газові схеми. Російський аналітик Сергій Сокут зазначає, що в Росії фактично немає протиріч щодо проекту Ан-70. «Якщо проаналізувати висловлювання Михайла Касьянова, Бориса Альошина, Олексія Московського [начальник озброєння ВС РФ] за останні місяці, можна помітити, що жоден із них не згадав про серійне виробництво нового літака в Росії. А нинішнє доброзичливе ставлення російського уряду до Ан 70 пояснюється передусім небажанням загострювати відносини з Києвом».

На цьому можна було б закінчити. Та й це ще не все. Справа в тому, що на МАКСі «розкручували» не лише проект Iл-76. Але й новий проект середнього транспортного літака Ту-330, який, абсолютно очевидно, створюється на противагу Ан-70. Iнакше кажучи, спроби силою притягнути російський авіапром до проекту можуть виявитися не лише невдячною, але й некорисною справою — Росія Ан-70 не хоче. Як і іншим літакобудівним державам, їй не хочеться ростити сильного конкурента своїми власними руками.

НОВI ПРОЕКТИ

Зате Росія легко йде на зближення там, де їй вигідно. Таких проектів стає все більше, причому більшість із них може виявитися прообразами транснаціональних структур. Особливо це помітно авіабудівній галузі.

Під нескінченний рев винищувачів у небі Жуковського Харківський авіазавод підписав досить вигідну угоду iз самарським авіабудівником «Авіакором» — про створення спільного підприємства «Міжнародний авіаційний проект 140» між ХДАВП і «Авіакор». Згідно з проектом, український Ан-140 буде збиратися в Самарі і потім постачатися російським авіакомпаніям. Експерти «Авіакора» вважають, що ємність російського ринку для літака Ан-140 становить понад 100 повітряних машин, а реальні плани російської сторони передбачають випуск по п’ять-шість літаків у найближчі два-три роки. Після підписання влітку цього року контракту на поставку п’яти літаків Ан-140 Лівії, а також протоколів про намір придбати літаки Словенією та Словаччиною, самарський проект підтверджує, що проект Ан-140 реально відбувся і набирає обертiв.

Непогані поки що перспективи і у реактивного Ан-148: компанія «Аерофлот», як заявив на виставці МАКС-2003 у Москві її гендиректор Валерій Окулов, веде переговори про придбання великої партії цих літаків. За оцінками експертів, українська машина Ан 148 буде жорсткоконкурувати з двома російськими проектами — регіональним літаком Ту 334 — також російсько-українським і тим, що випускається поки лише у Києві — і проектом RRJ 75. Ще минулого року «Аерофлот» заявив про намір придбати в лізинг 25 Ан-148 через лізингову компанію «Iлюшин Фінанс Ко». Якщо це трапиться, майбутнє новій машині буде забезпечене.

Незважаючи на розвиток спільного з Iзраїлем проекту модернізації учбово-бойового літака L-39, незабаром може з’явитися його українсько-російський близнюк. Провідною фірмою у цьому проекті буде російське КБ ім. М’ясищева, а українськими учасниками — Одеський і Чугуєвський авіаремонтні заводи. «Україна може увійти до проекту і літаками, і заводами», відзначив один із учасників українсько-російських переговорів у Москві.

У ході авіасалону був фактично даний старт оголошеному в Le Bourget амбіційному проекту: АНТК ім. Антонова і група компаній «Волга-Дніпро» підписали угоду про поновлення виробництва модифікацій літака Ан-124 «Руслан». Хоч поки що йдеться про відновлення виробництва літаків версії Ан-124-100М вантажопідйомністю майже 150 т зі зменшеною чисельністю екіпажу, паралельно тривають роботи зі створення надгабаритного літака Ан- 124-300, призначеного для безпосадочних трансконтинентальних перельотів. На думку розробників, життя Ан 124 повинно бутипродовжене ще на 30 років.

Міждержавна фінансово- промислова група «Оборонні системи», що об’єднала пострадянських виробників засобів ППО, оголосила про зацікавленість у ремонті і модернізації систем ППО разом iз Україною. По-перше, на українській території буде створено спільний сервісний центр з ремонту систем ППО С-300. При цьому, як повідомив у ході салону керівник секретаріату МФПГ «Оборонні системи» Володимир Маргелов, у рухомі ремонтні бази для ЗРС З-300, вартість яких становить значну частину самого комплексу, можуть бути інтегровані українські ноу-хау у сфері діагностики, випробувані ВАТ «Спецтехсервіс» і ЗАТ «ЮБК-Спектр». Ще один проект у цій сфері стосується спільної модернізації ЗРК «Печора», які на даний час знаходяться на озброєнні у 35 країнах світу. Ця тема, як говорять учасники проекту, набула актуальності після підписання цього літа міжурядової угоди про спільну працю на ринках третіх країн.

Нарешті, найбільш амбіційним спільним проектом може стати «Повітряний старт». Мрія радянських часів може збутися через кілька років: на 2006 р. намічено перший запуск у рамках цього проекту. Застосування «Повітряного старту» повинно дозволити виводити супутники масою майже 4 тонни, а як космодром буде використано літак Ан-124-100-ВС, спеціально допрацьований під проект. У ньому розміститься пусковий контейнер з ракетоносієм масою 100 т, в яку буде встановлено космічний апарат. Для «Повітряного старту» збираються використати ракетоносій легкого класу «Політ», розроблений російським КБ ім. Макеєва. За задумом учених, літак після підйому на висоту 10- 11 тис. метрів буде проводити десантування ракети. Після цього у ракетоносія вмикаються власні двигуни, за допомогою розгонного блоку вона виводить супутник на геостаціонарну орбіту. Основні учасники проекту — Авіаційно-ракетний комплекс «Повітряний старт», АНТК імені Антонова і КБ ім. Макеєва вже підрахували, що середня вартість пуску становитиме $20 — 23 млн., що значно дешевше від використання основних ракетоносіїв при пусках з наземних космодромів.

ЕКСПОРТ, ЩО СТРIЛЯЄ, ЗРОСТАЄ

Під час прес-конференції держкомпанії «Укрспецекспорт» її гендиректор Валерій Шмаров погодився з розрахунками Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем світу (Stockholm International Peace Research Institute), який відвів Україні шостий рядок у списку основних експортерів зброї. На МАКСі В. Шмаров не робив таємниці з того, що «кольчужний» скандал для вітчизняних спецекспортерів — уже історія, а обсяги експорту зброї неухильно поповзли вгору.

Перед початком виставки гендиректор «Укрспецекспорту» відзначив автору наступне:

— Не буде відкриттям, якщо я скажу, що майбутнє України на ринку зброї повинно проявитися в нових технологічних рішеннях. У створенні нової авіаційної техніки і агрегатів для неї. У створенні нових засобів ППО, радіолокації, виявлення і радіоелектронної розвідки. У створенні нових високоточних засобів знищення і засобів протидії їм. Україна вже сьогодні може представити нові пасажирські й військово-транспортні літаки, нові рішення у створенні та модернізації ракетоносіїв і космічних апаратів, нові радарні системи, системи радіорозвідки та радіопридушування, а також керовані лазерним променем боєприпаси. Сьогодні ні у кого не викликає сумніву, що у України є довготривала перспектива на ринку озброєнь. Її реалізація багато в чому пов’язана з інвестиціями у створення бойових систем нового покоління, які повинні відповідати воєнній доктрині держави, і водночас мати широку експортну перспективу. Iнакше кажучи, ми ставимо на наукомістку продукцію і високі технології, і це сьогодні безальтернативна умова збереження позицій на ринку. Що ж до реалізації воєнної продукції найближчими роками, попит є на вітчизняну авіатехніку і підсистеми для неї, системи протиповітряної оборони, радіолокаційну техніку, радіоелектроніку, боєприпаси та продукцію воєнного суднобудування. За результатами першого півріччя 2003 р., компанія збільшила обсяги експорту більш ніж у півтора рази порівняно з минулорічним періодом, обсяги ж підписаних протягом цього часу контрактів досягли найвищого для «Укрспецекспорту» рівня. Сьогодні нас усе більше радує і структура експорту. Частка майна Міністерства оборони та інших військових формувань менше 20%, в той час як майже дві третини склав експорт нової продукції підприємств ОПК. Ми вважаємо високим показником, що майже чверть контрактів склав експорт послуг спеціального призначення.

На думку експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, обсяги українського експорту зброї в поточному році можуть істотно зрости і за умови збереження набраних темпів у другому півріччі, перевищити півмільярда доларів. Передусім за рахунок підписання минулого року і на початку поточного кількох значних контрактів. А саме — на поставки Пакистану моторно-трансмісійних відділень для танка «Аль-Халід», продаж Лівії чотирьох транспортних літаків Ан-32, відновлення системи ППО в Туркменістані і деяких інших. Відчутно зросли обсяги поставок українських озброєнь і військової техніки в такі держави, як Китай, Iндія, Єгипет, Алжир, а додатковий поштовх активності дасть згадана угода з Росією — про співпрацю на ринках третіх країн.

Крім «Укрспецекспорту», який традиційно експортує понад дві третини військової продукції, вагомі контракти підписані і деякими самостійними спецекспортерами, наприклад, холдинговою компанією «Артем», яка буде постачати ракети «повітря-повітря» до сучасних літаків Су-30.

Схоже, Україна рiшуче налаштована відстояти свій традиційний 1% світового ринку — незважаючи на занепокоєння конкурентів, яке вже стало звичним.