Децентралізація: чотири ризики

Скоріше, КСУ затвердить проголосовані Верховною радою зміни до Основного закону. Принаймні, практика попередніх рішень цього органу — тому підтвердження. А далі на черзі знову парламент. Тільки для позитивного рішення вже потрібно буде конституційна більшість голосів. А поки не припиняються дискусії навколо запропонованих змін. І питання не тільки в особливому статусі для окремих районів Донбасу. Мова йде також про саму децентралізацію. Які тут небезпеки?

Перша — стан війни. Насправді, проблема полягає в тому, що коли ми ведемо мову про децентралізацію, то чомусь в цьому контексти всі говорять про особливий статус частини Донбасу. А яке це власне має відношення до децентралізації? Відповідь полягає в Мінських угод. Це пастка, на яку українська влада попалася. Тому в нинішній ситуації, альтернативи цим домовленостям фактично вже немає. І в цьому проблема. Ми змушені виконувати те, що підписали, навіть якщо немає зворотного руху з боку Кремля і його маріонеток на Донбасі. Це дипломатична війна Росії проти України. Не кажучи вже про те, що в умовах справжньої війни проводити децентралізації дуже складно.

«В теорії я не проти децентралізації. Я підтримую ідею, що місцеву владу треба обирати. Система призначення регіональних чиновників згори, яка діє зараз, не дуже ефективна, бо вони відповідають не перед виборцями, а перед президентом. Але не це турбує Росію та Путіна. Вони просто хочуть знищити Україну: створити хаос, дестабілізувати країну, зробити її непривабливою для Заходу, щоб там втратили інтерес, — вважає Девід Креймер, директор з питань прав людини та демократії Інституту Маккейна (radiosvoboda.org). — Спеціальний статус та право на самоврядування скалічить Україну. За задумом Росії, автономія «ЛНР» та «ДНР» покликана зірвати інтеграцію України до західних структур. Захід мав би не нав’язувати Україні виконання Мінських угод, а чітко заявити Росії: угода не працює і далі тиснути на Москву санкціями, а Україну підтримувати зброєю та фінансами. Нам треба бути на боці українців, а не примушувати Порошенка, Яценюка, будь-яких лідерів України. Росія є агресором. Ставитися до обох сторін однаково не можна, бо це Росія вдерлась в Україну, а не навпаки».

«США готові допомогти Україні, а для цього Україна повинна бути внутрішньо сильною і політично, і економічно, — коментує Курт Вокер, виконавчий директор інституту Маккейна з міжнародного лідерства (ukrainian.voanews.com). — А це потрібно для цього, щоб влада мала суспільну підтримку у боротьбі з корупцією для зміцнення своєї економіки, щоб бути привабливою для східної України. Для цього потрібні економічні реформи, а як їх проводити це справа українців. І справа в децентралізації чи федералізації — погана. Вона була нав’язана Росією, щоб створити де-факто незалежну східну Україну. Я не думаю, що хтось інший окрім росіян підтримує цю ідею».

Друга — посилення повноважень. Одними з найбільших нарікань щодо запропонованої реформи із самого початку була критика на адресу Президента, що це монополізація, а не децентралізація. Зокрема, мова йшла про право Глави держави призупиняти роботу місцевих рад і їхніх рішень, а також контроль місцевої влади через підконтрольних йому префектів.

«Зараз найменше говориться як раз про те, що ми можемо передати повноваження, відповідальність на місця, а потім з’ясується, що ці громади насправді не справляються зі своїми повноваженнями, — конкретизує доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій НІСД Максим Розумний. — В цьому є найбільша небезпека і це може привести до колапсу інфраструктури. Тоді вони забудуть чим вони керувалися, коли приєднували село одне до іншого. Тоді почнуть розбиратися, що ж це була за децентралізація і чому за це вже ніхто не відповідає. Регіони будуть говорити, що за це має відповідати держава, а держава скаже, що вона ж пішла на зустріч регіонам і запровадила децентралізацію.

«Сьогодні ми пропонуємо децентралізацію, беручи за базу область і район, а жодної форми місцевої демократії на рівні району і області в законодавстві не передбачено, — підкреслює політолог Андрій Дуда. — Громадські слухання передбачені на рівні громади, загальні збори громадян за місцем проживання — складові територіальної громади, місцеві ініціативи також прив’язуються до місцевої громади. Тож якщо ми хочемо впроваджувати елементи децентралізації на рівні області і району, потрібно передбачати і норми місцевої демократії. Якщо в нас ключовим елементом децентралізації стане громада, ніяких сепаратизмів у нас не буде. До речі, сепаратистські рухи — це не наслідок неякісної децентралізаційної політики, яка відбувалася в тих чи інших межах, особливо в містах обласного значення, Севастополі та Криму. Севастополь був взагалі найбільш фінансово децентралізованим регіоном. Але це не допомогло. А те, що відбулося в Луганську та Донецьку — це злочинне недопрацювання центральних органів виконавчої влади — міністерств, прокуратури і ін».

Третя — питання ресурсів. Як сказала головний редактор «Дня» Лариса Івшина, складається враження, що раніше, коли в країні було більше ресурсів і ми мали спокійну ситуацію, про децентралізацію мова не йшла, бо влада прагнула контролювати всі потоки. Сьогодні , коли ресурсів в країні стало менше, заговорили про децентралізацію.

«Кошти регіонам і до цього сплачували, але питання куди ішли ті кошти? І що буде після того, як настане децентралізація і ці селищні голови ні на кого не будуть звертати увагу?, — піднімає питання Максим Розумний. — Тепер вони ще й отримають до свого розпорядження земельний ресурс. Коли ми цих людей оберемо, як кота в мішку з приблизними уявленнями про їхню компетентність, чесність, і вони майже безконтрольно зможуть цим ресурсом користуватись, то й подивимось як вони будуть озиратись на своїх односельців. Тоді випливе і корупційний, тіньовий чи кримінальний чинник. Тоді може виявитись, що ресурс, який переданий на нижчий рівень стане безконтрольним та розкраденим».

«Ми забуваємо, що децентралізація — це не тільки передача повноважень, але й фінансових ресурсів, тобто закріплення за місцевими бюджетами відповідних ресурсів, — наголошує Андрій Дуда. — Тож може створитися ситуація, коли місцеві бюджети будуть маленькі, а повноважень буде дуже багато. Тому має бути принцип відповідності».

Четверта — небезпека «місцевих князьків». На прикладі нещодавнього інциденту в Мукачеві, вся країна спостерігала як місцеві клани з’ясовують стосунки. Хоч юридично «еліти на місцях» і не мають широких повноважень, фактично вони ними користуються. Чи не вийде так, що після конституційної реформи ми легалізуємо «місцевих князьків»?

«Проблема місцевої олігархії величезна, навіть в сучасні системі, яка є централізованою, — каже Андрій Дуда. — У нас достатній рівень органів загальної компетенції — місцевих держадміністрацій, центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), які мають підпорядкування міністерствам та іншим органам виконавчої влади, але навіть в цій ситуації змогли існувати «місцеві князьки». У нас дуже багато спайок на рівні районів та областей за участі голови РДА або міського голови з керівником УМВС, прокурором та суддею. Є декілька способів боротьби із «місцевими князьками». Необхідно запровадити інститут ротації керівників держадміністрацій, щоб вони не обростали корупційними зв’язками. А також створення паралельних структур в ЦОВВ, можливо, частково, у компетенції НАБУ, які б дозволили посилити контроль за місцевим рівнем самоврядної та державної влади. Окрім цього, потрібні максимально розвинуті інститути громадянського суспільства, максимально розвинуті процедури врахування позиції громадян на місцевому рівні. Однозначно треба запровадити інститут референдуму і передбачати можливість відкликання через референдум прокурорів, суддів, голів держадміністрацій і керівників ОМС. Також він не може бути заблокований на місцевому рівні».

* * *

Безумовно, реформи в Україні мають проводитися. Однак, в нинішні складні часи потрібно бути дуже обережними. Та ж децентралізація в умовах слабкої держави може бути небезпечною. Якою б не була складна гра, на першому місці повинні стояти національні інтереси.