Дніпропетровці не хочуть розлучатися з... Дніпропетровськом

Результати цього обговорення мають врахувати депутати міської ради, якій належить прийняти остаточне рішення восени цього року. Спеціальна комісія міськради, сформована з представників громадськості, запропонувала городянам понад 300 нових назв, майже вдвічі «перевиконавши план». Під перейменування потрапили не лише вулиці й площі, що мали комуністичні назви, а й ті, що носять імена радянських полярних дослідників, льотчиків і героїв війни, письменників і вчених.  Чимало городян зустріли нові назви в багнети — їхні настрої далеко не однозначні. Найбільше жителів міста засмутила навіть не зміна звичних назв вулиць, а майбутнє перейменування самого Дніпропетровська — космічної столиці України. Вони вважають, що ця назва стала «брендом», відомим у всьому світі. Так, соціологічне опитування, проведене громадською організацією «Інститут людини і міста», дало досить несподіваний результат. Воно показало, що 66% дніпропетровців категорично проти перейменування рідного міста, а 84 відсотки впевнені в тому, що саме городяни мають вирішувати подібні питання шляхом місцевого референдуму. Керівництво Дніпропетровська стверджує, що останнім часом жителі міста буквально засипали міську раду колективними листами й скаргами, а також петиціями протесту.

РОЗІРВАТИ МЕНТАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ТОТАЛІТАРНИМ І ПОСТРАДЯНСЬКИМ МИНУЛИМ

На думку одного з розробників концепції топонімічної реформи, декана історичного факультету Дніпропетровського національного університету Сергія Світленка, перейменування має розірвати ментальний зв’язок з тоталітарним і пострадянським минулим і відродити цілу низку назв, пов’язаних зі справжньою історією краю. Історик вважає, що слід відкинути імперський міф про заснування міста російською царицею Катериною Другою й визнати козацьке походження Дніпропетровська. Підхід до зміни топонімії пропонується такий: нові назви вулиць у районі набережної Дніпра будуть пов’язані зі староруським періодом історії України, прилеглі до центру міста — з українським козацтвом, а центральні вулиці — з діячами українського відродження кінця XVIII — початку ХХ століття.

Як зазначає глава комісії з перейменування, «заселення» вулиць Дніпропетровська українськими діячами почнеться з найбільших магістралей: головний проспект, що досі носив ім’я Карла Маркса, пропонують перейменувати на честь українського історика Дмитра Яворницького. Інший великий проспект — Кірова, має отримати ім’я Олександра Поля, місцевого підприємця й першовідкривача залізняку, який започаткував промислову революцію на півдні країни. «Мета реформи — розробити й втілити у життя нову топонімічну модель міста як обласного центру суверенної й незалежної України», — говорить професор С. Світленко.

При цьому члени комісії пропонують городянам «європейські» назви вулиць — Лондонська, Паризька, Краківська або Берлінська, і не заперечують проти повернення дореволюційних назв, але лише в тому випадку, якщо вони не суперечать основній концепції. Навіть радикально налаштовані «перейменувачі» погодилися з тим, що необхідно залишити на карті міста імена великих російських письменників Пушкіна і Толстого, Чехова і Достоєвського, Чернишевського і Герцена, які «не писали нічого поганого про Україну». Зате вони вимагають перейменувати одну з центральних вулиць міста — Леніна або Московську на вулицю Степана Бандери. Утім, у цьому питанні серед членів комісії не було єдиної думки. Краєзнавець Олександр Харлан вважає, що, проводячи «топонімічну революцію», пріоритет все ж таки слід залишити за діячами, які жили й працювали в Дніпропетровську. «Я не проти Бандери. Але є, наприклад, Василь Кук, який був керівником націоналістичного підпілля в Дніпропетровську майже два роки. Чом би його не згадати? Якщо ми перевантажуватимемо наше місто діячами загальноукраїнського масштабу, це буде недоречно», — вважає краєзнавець.

Агресивна позиція деяких громадських радикалів-діячів викликала заперечення навіть серед палких прибічників Євромайдану. Надмірна напористість «перейменувачів» уже привела до того, що жителі вулиці Вакуленчука відкинули спробу перейменувати її на вулицю Шухевича й запропонували назвати на честь Леоніда Стромцова — легендарного директора Дніпровського машинобудівного заводу. Повстали проти перейменування й жителі недавно перейменованого проспекту Калініна — вони не схотіли жити на проспекті Сергія Нігояна і... опротестували рішення міськради в суді. Тепер комісія з перейменування запропонувала їм нову назву — Чечеловський проспект. Обговорення в ЗМІ та інтернеті показали, що багато жителів Дніпропетровська віддають перевагу нейтральним і навіть поетичним назвам, проти яких ніхто не заперечуватиме, наприклад, Сонячна Набережна, Зоряний Бульвар, Квіткова або Бузкова вулиця. Інколи люди йдуть на тактичну хитрість, і щоб зберегти звичну назву, пропонують перейменувати проспект ім. Газети «Правда» просто на проспект Правди — а що тут поганого?

ТЕМА № 1 ПІД ЧАС МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ

Подібний підхід намагаються застосувати й при перейменуванні самого Дніпропетровська. Так, відомий краєзнавець і директор Музею місцевого самоврядування Максим Кавун запропонував «переосмислити» назву міста й назвати його вже не на честь більшовика Григорія Петровського, а на честь  Святого апостола Петра або дніпровських порогів, біля яких стоїть Дніпропетровськ. «Ідея полягає в тому, що залишається форма стара — назва Дніпропетровськ, але замінюється семантичний сенс. Ми його пов’язуємо зі святим Петром або ще варіант — «петрос» (це в перекладі з грецької «камінь»), тобто у нас тут початок порогів,  гранітна Соборна гора, на якій власне й засноване місто», — пояснює історик. Ідея одразу пішла в маси — її підтримали тисячі містян, які бажають збереження звичної назви міста. Політичні дивіденди швидко оцінили й потенційні кандидати на посаду міського голови Дніпропетровська. Місцевий лідер «Опозиційного блоку», депутат Верховної Ради Олександр Вілкул заявив про початок громадської акції «Збережемо ім’я рідному місту». Тепер по під’їздах мільйонного мегаполісу ходять чисельні волонтери, які збирають підписи за проведення місцевого референдуму. Сам О.Вілкул погрожує дійти до Європейського суду з прав людини, але добитися скасування законів про декомунізацію. Крім того, він вніс до парламенту законопроект про місцеві референдуми, розраховуючи на підтримку дипломатів і громадськості країн Євросоюзу. Його однодумці з-поміж депутатів Дніпропетровської облради звернулися до керівництва України із заявою про прискорення ухвалення такого закону,  необхідного в умовах децентралізації.

Активність О.Вілкула явно стривожила конкурентів.  Один з палких прибічників ухвалення  законів про декомунізацію, народний депутат Борис Філатов також заявив, що поважає вибір своїх земляків. Абсолютно очевидно, що перейменування міста стане темою номер №1 під час місцевих виборів.

Щоб дізнатися думку самих містян, виконувач обов’язків міського голови Галина Булавка розпорядилася провести інтернет-опитування на офіційному сайті Дніпропетровської міськради. Містянам запропонували всі можливі  назви, що були «на слуху», — Дніпрослав, Дніпро, Січеслав, Дніпропетровськ, Дніпровськ, Дніпрополь, Кодак, Новий Кодак і навіть Святослав. Безумовним лідером поки є Дніпропетровськ — 46%. За ним йдуть Січеслав — 28% і Дніпро — 22%. Решта назв набирають не більш як 1% голосів. Це опитування має продовжитися до кінця серпня, хоча адміністратори сайту вже зафіксували спроби штучного «накручування» голосів. До того ж слід враховувати, що участь в інтернет-голосуванні беруть, як правило, люди молодого й середнього віку, а на вибори згуртованими рядами підуть пенсіонери.

ГРОШОВЕ ПИТАННЯ

Влада Дніпропетровська вже спробувала підрахувати, у що обійдеться перейменування мільйонного міста. Не рахуючи зміни документів і печаток, належить замінити величезну кількість табличок на будинках. За мінімальної вартості таблички в 150 грн вартість заміни становить близько 300 мільйонів гривень. З урахуванням того, що ринкова вартість цієї послуги вдвічі вища — можна говорити про 600 мільйонів. Змінити таблички на будинках міська влада обіцяє за допомогою бізнес-структур. «Комерційні структури зацікавлені в зміні табличок за свій рахунок, але за умови, що на них буде QR-код, — розповів на прес-конференції керуючий справами міськради Вадим Шебанов. — При цьому містяни зможуть зайти на сайт і прочитати історію будинку, а заразом подивитися контекстну рекламу. Бізнесу це вигідно, а місто заощадить на табличках». Чиновники запевняють, що жодних серйозних витрат самі містяни не матимуть. Тим, хто схоче поставити штамп у паспорті з новою адресою, доведеться сплатити... всього 89 копійок. За словами представника ГлавАПУ Світлани Гладкої, рішення про зміну назви вулиці, проспекту або площі відсилаються до Мін’юсту, який вносить зміни до всіх електронних реєстрів. «Всі документи у нотаріусів, довідки про покупку нерухомості видаватимуться з новими назвами. Найбільші складнощі торкнуться юридичних осіб. Їм треба буде внести зміни до своїх документів за певний період», — визнають посадові особи в міськраді.

Само собою, люди не вірять запевненням чиновників про «безкоштовність» реформи. Вони впевнені, що перейменування міста й вулиць проводитиметься за їхній рахунок. І це багаторазово підсилює опір новаціям. Зрозуміло, що міським чиновникам напередодні місцевих виборів не вигідно викликати бурю на свою голову. «За опитуваннями видно, що багато городян проти перейменування Дніпропетровська. Щоб не розбурхувати громадськість, депутати міськради можуть прийняти рішення про проведення місцевого референдуму одночасно з місцевими виборами. Результати голосування будуть передані до Верховної Ради, й уже там прийматиметься остаточне рішення», — пояснюють у міськраді.

Проте, багато жителів Дніпропетровська визнають, що проблема перейменування має сенс. Адже п’ять районів міста з восьми досі носять архаїчні радянські назви — Ленінський, Червоногвардійський, Кіровський, Бабушкінський і Жовтневий. А ціла низка вулиць, названих на честь 22-го партз’їзду, 40-річчя Жовтня або ще гірше — імені МОПРа, викликають подив у приїжджих. «Якщо за останні двадцять років в Одесі повернули всі «дореволюційні» назви, а в Києві й Львові половину, то у нас склався своєрідний мораторій, — зазначає історик і краєзнавець Максим Кавун. — У Дніпропетровську після проголошення незалежності України поміняли назви лише кільком великим об’єктам. 1992 року парк Чкалова перейменували на парк Глоби, а 2003 року вулицю Кірова назвали на честь Олеся Гончара. Вулиця Більшовицька з 2004-го носить ім’я директора ПМЗ Олександра Макарова. Наша робоча група щороку пропонувала повернути хоча б кільком знаковим об’єктам їхні історичні назви. Наприклад, Жовтнева площа — Соборна, Дем’яна Бідного — Успенська й так далі. Проте підтримки в депутатському корпусі ми не мали. Місцеві депутати й чиновники вважали, що це справа витратна й далеко не першочергова».

Тепер робота з перейменування йде не лише в Дніпропетровську, а й в усіх населених пунктах, де проживає більше трьох мільйонів жителів. Змінити назви належить містам Дніпродзержинську, Щорську й Орджонікідзе, а також самої Дніпропетровської області.