Донбас: час вибору насувається невблаганно
Донбас у передвиборній боротьбі за голоси виборців є, мабуть, центральним полігоном для претендентів на вищу державну посаду. У цьому регіоні напруження передвиборних пристрастей таке, що можна тримати під рукою пожежну команду (і не тільки її), щоб не вийти за рамки цивілізованого спілкування кандидатів у президенти з електоратом. Приїзд на Донбас одного з претендентів на посаду президента Євгена Марчука в досить відвертій формі показав розстановку сил на передвиборній політичній арені. Прихована і відкрита напруженість між можновладцями та її основним опозиціонером, зрозуміло, була присутня незримо на зустрічах Євгена Марчука з виборцями. Але перед твердою переконаністю, знанням ситуації в країні, високим рівнем професійної підготовки Євгена Кириловича стіна первинного недовір'я людей, мало знайомих iз Марчуком, танула зі швидкістю морозива під літнім сонечком.
П'ять днів відвів Євген Марчук для знайомств і спілкування з виборцями Донецької та Луганської областей. Лютий опір діючої поки влади, схоже, став нормою у виборі форм і методів протистояння корумпованих чиновників різного рангу претенденту на президентську посаду. Про жодну рівність можливості у передвиборній боротьбі не може бути й мови. Виконавча влада на місцях жорстко тримає на короткому повідку директорат держустанов і підприємств. Наприклад, у Луганській області один держчиновник, який внаслідок зрозумілих причин побажав не афішувати свого прізвища, сказав, що тим, хто хотів познайомитися з ідеями і планами Є.Марчука, недвозначно ставилася умова: хочеш працювати — не ходи на зустрічі з цим кандидатом сам і те ж зажадай від підлеглих.
Під час зустрічі Євгена Марчука в Горлівці (Донецька область) iз представниками 10- тисячного загону шахтарів-інвалідів виробничого об'єднання «Артемвугілля», за дивним «збігом обставин», всі керівники шахт цього об'єднання були викликані в обласний центр на якусь нараду, призначену якраз на час зустрічі кандидата у президенти з гірниками. Але, всупереч задумам влади, зустрічі з шахтарями-інвалідами 350-тисячного міста і гірниками шахти імені Румянцева пройшли не за їхнім сценарієм, десятки тисяч шахтарів твердо обіцяли Є.Марчуку свою підтримку на виборах.
«Останніми тижнями вибрано новий прийом — залякування», — сказав позавчора на прес-конференції у Києві Євген Марчук, коментуючи інцидент iз «луганською бомбою». Однак, здається, навіть раніше лояльний до влади директорат колишніх держпідприємств сьогодні розуміє, що продовження нинішньої політики приведе до краху не тільки економіку країни, але й їхні заводи, що дилема президентських виборів — «Кучма або червоний» — надумана і що є третій шлях. І нехай сьогодні чимало керівників державних підприємств створюють видимість підтримки нинішнього режиму. Як сказав директор Костянтинівського металургійного заводу Валерій Ноздрачов, тільки в тісній кабінці для виборців кожний громадянин буде чесним перед своєю совістю, подумавши про те, з ким і з чим він увійде в XXI століття.
На зустрічі-ознайомленні з відомим донецьким заводом холодильників «Норд», який успішно працює швидше не завдяки, а всупереч зусиллям влади, Євгену Марчуку вручили, «як майбутньому президенту України» наказ Партії праці та 10-тисячного колективу підприємства. Заступник глави партії Сергій Шацький звернувся до Є.Марчука із закликом об'єднати зусилля по стабілізації та виведенню вітчизняної економіки з кризи, а не декларованого нині захисту і підтримці вітчизняного товаровиробника. І починати цю архіважливу роботу, на переконання С.Шацького, треба вже з перших чисел листопада, коли Україну очолить Є.Марчук.
На першій прес-конференції з представниками ЗМІ Донеччини Євгену Кириловичу довелося відповідати і на заздалегідь заготовлені владою, на їхню думку, «незручні» запитання, наприклад, навіщо було підписувати Угоду про чесні вибори, яка передбачає відмову від залучення до виборчої кампанії кримінальних структур? Однак очікуваного деким конфузу так і не сталося. Євген Марчук підкреслив, що цей пункт витлумачено не правильно, оскільки йдеться про те, що кандидати в президенти, котрі підписали Угоду, протистоятимуть спробам залучити кримінал до виборчої кампанії з боку всіх претендентів.
На цій прес-конференції було присутніми близько 40 представників ЗМІ, і їх, напевно, було б більше, якби, за словами кореспондента «Московского комсомольца» Д.Дурнєва, хтось із «доброзичливців» не обдзвонюватиме редакції і не переніс час проведення прес-конференції... на три години пізніше. І ще. На багатьох прес-конференціях, які Є.Марчук провів у двох областях Донбасу, визначилася стійка тенденція: що ближчі і залежніші засоби масової інформації до обласних центрів з «білими» домами — філіалами київської Банкової, то яскравіше відчувається заангажованість державних ЗМІ. На периферії, навіть у нелегких умовах виживання, газети і телебачення значно об'єктивніше розказують і показують своїм читачам і слухачам, хто є хто.
Ніхто з нас так і не став незалежним від войовничого чиновницього розгулу, який враз перевтілився з партфункціонерів від Компартії в новоявлених демократів. Білокам'яний Київ владно вказує перстом у бік темного від вугільного пилу Донбасу: не ходіть до нас, шахтарі, ми вам нічого не заборгували, не грюкайте по доглянутих вулицях столиці своїми касками, сенсу від цього — нуль. Та й то правда. Ось вже який тиждень стоять наметовим містечком біля в'їзду в Донецьк більше тисячі голодних шахтарів Луганщини. І Київ їх не хоче бачити, і столиця шахтарського краю з Міністерством вугільної промисловості в центрі Донецька. Щоправда, одиночні місіонери від Кабміну та Мінвугілля епізодично наїжджають у наметове містечко: співчувають, зітхають під шахтарські, круто загнуті матюки, обіцяють і ще раз обіцяють. Напевно, до професійного свята — Дня шахтаря Леонід Кучма виступить благодійником гірників і видачею частини зарплат, і своїм відвідуванням регіону. Тільки от запізно подібна добродійність, поїзд, як-то кажуть, пішов: доведені до крайності існуючим режимом, шахтарі Донбасу більше не повірять тому, що в країні немає грошей на виплату їм зарплат і на виплату соціальних допомог. Євген Марчук на зустрічах із шахтарями відкрив їм пекучий «секрет», що ретельно приховується від електорату: гроші в країні є, їх не менш десяти мільярдів доларів, але розпоряджається цим національним капіталом невелика група нуворишів під дахом діючої влади. І хіба цим товстосумам є діло до того, що один з придорожніх страйкуючих шахтарів, захворівши на запалення легенів, не може одержати бюлетень, оскільки директор розпорядився не видавати його стракарям? В іншого страйкуючого шахтаря помер батько в Закарпатській області, і хлопцеві не було за що поїхати навіть на похорони. Виручили члени виборчого штабу Є.Марчука, «скинувшись» на проїзд в обидва кінці для убитого горем шахтаря. Страйкарі чудово зрозуміли не тільки роз'яснення кандидата в президенти, а й свого професійного лідера Незалежної профспілки гірників Михайла Крилова, який виступає нині довіреною особою Є.Марчука i який уїдливо зауважив: «Не того можна назвати справжнім мужиком, хто тільки обіцяє, а того, хто слово своє завжди стримає».
Навіть найсильнішого з кандидатів у президенти чекає найжорстокіший синдром похмілля після ейфорії перемоги на виборах. Суспільство, балансуючи на грані між тоталітарним режимом правління і можливістю хоч якось відштовхнутися від розпаду і піти шляхом оздоровлення, звичайно ж, думає про необхідність зробити правильний вибір. Не можна тричі поспіль наступати на одні й ті ж граблі, далі відступати вже нікуди, хоч і не Москва тепер за нами. Чи проявиться настільки високий національний дух і єдність співвітчизників у боротьбі за краще майбутнє, покажуть вже недалекі президентські вибори. Але поки за право правильного вибору треба ще поборотися.
Луганська область, на мою думку, завжди різнилася своєю консервативнішою політичною налаштованістю від найближчих сусідів-донеччан. Не позаздриш Є.Марчуку, якщо він, ставши президентом, почне наводити порядок у країні з цієї області, де праві і ліві напустили стільки політичного туману, що вже і терикони слабо проглядаються. А за териконами цими — люди. З повним набором великих і малих життєвих проблем, з кричущою убогістю і знедоленістю. Ми багато чули про невелике шахтарське місто Стаханов, передусім як про колиску колись модного робiтничого руху. Нині це 130-тисячне містечко більше не претендує на героїчні шахтарські подвиги — аби вижити, як-то кажуть. Однак і тут люди живуть надіями, що з приходом Є.Марчука до президентської влади багато що зміниться в кращий бік. Особливо це проявилося на зустрічі Є.Марчука з директорами приватних підприємств і підприємцями, котрі роблять свій бізнес у найрізноманітніших сферах торгівлі та надання послуг населенню. Підприємці не розуміють, чому протягом року двічі стався обвал гривні, чому в самісінький розпал літніх жнив у державі не виявилося нафтопродуктів, чому вищі чиновники в такий критичний момент подалися у відпустки, і, нарешті, хто відповість за таке різке падіння життєвого рівня так званих пересічних громадян?
Відповідь є, і Є.Марчук не пожалів часу, щоб його зрозуміли присутні на зустрічі. «Така вже у нас «дбайлива» держава, що допустила руйнування десятків тисяч підприємницьких структур методами податкового рекету і нерідко кримінального тиску силовиків», — поставив діагноз нинішній владі кандидат у президенти. В Україні навіть статистика не ведеться про кількість розвалених фірм і малих підприємств, про кількість зламаних доль на терені приватного бізнесу. А якщо така статистика і ведеться, то заховано її за сімома печатками. Тому ми й не знаємо, підкреслив Марчук, скільки робочих місць бездарно втрачено, скільки податків недоплачено до бюджету і Пенсійного фонду і чому про індексацію за втрачені кошти в результаті развалу в економіці держави правителі навіть не згадують. Адже за нинішніх умов, щоб хоч на старті нового тисячоліття дещо покращити стан вітчизняної економіки, «ставка буде робитися передусім на зусилля приватного сектора підприємництва, на його підтримку і розвиток», — сказав про свої пріоритети Євген Кирилович. І мають рацію ті бізнесмени зі Стаханова і Сєверодонецька, які вважають, що тривалий процес бартерних взаєморозрахунків, відсутність у країні нормальних товаро-грошових відносин ведуть суспільство до деградації і що ці проблеми не вирішити на регіональному рівні, а київські верховні власті вже не в змозі що-небудь змінити на краще.
Невелике містечко Рубіжне на Луганщині зустріло Євгена Марчука хлібом-сіллю, квітами, національними прапорами і плакатами «Врятуйте Україну!», Майбутнє молоді тільки з Марчуком!», «Рубіжне вам вірить!» тощо. Не зумівши проштовхнутися в натовпі зустрічаючих до кандидата в президенти, протоієрей місцевої церкви отець Євгеній звернувся до мене:
— Прошу передати Євгену Кириловичу — моєму тезкові і глибокошанованій людині, що церква благословляє його на перемогу у виборах, що я денно разом зі своєю паствою і любимими внуками буду молитися за успіх у його богоугодний діяннях. Нам усім потрібен саме такий сильний і розумний президент, а в його благородстві я не сумніваюся, оскільки навіть його ім'я означає «благородний»...
Наприкінці зустрічі з громадськістю м. Рубіжного отець Євгеній все ж пробився до мікрофонів і вимовив напуття у вигляді благих побажань кандидату в президенти України, на що аудиторія Будинку культури відповіла дружною підтримкою і побажанням перемоги Євгену Марчуку.
У Луганську політичне життя проходить значно активніше, аніж на периферії. Вже зранку в міському шахово-шашковому клубі вiдбулася установча конференція руху «Військовослужбовці в XXI століття — з Євгеном Марчуком!», майже паралельно за часом вiдбулася і зустріч кандидата в президенти з ветеранами війни та праці й інвалідами, на якій Євген Кирилович вручив нові паспорти громадянина України 50 ветеранам і молодим людям. «Я переконана, що, зайнявши президентську посаду, ви знайдете час і можливість для того, щоб полегшити проблеми молоді, а особливо такої категорії, як молоді інваліди», — сказала Євгену Марчуку 16- річна дівчина-інвалід Тетяна Іванова, котра одержала перший у своєму житті паспорт громадянки України.
Примітно, що Луганська громадська організація «За соціальний захист населення» діє вже більш двох років, і в її лавах налічується сьогодні вже більше 25 тисяч у чомусь обділених життям людей. Лідер цієї мирної організації, колишній афганець Владислав Кривобоков комусь дуже не сподобався і був розстріляний 13 бойовими кулями. Чудом залишившись живим, Владислав і сьогодні носить у своєму тілі одну кулю, але вона не знижує його активності у вельми шляхетній справі надання різної допомоги стражденним і немічним. Не дивно, що члени цієї громадської організації солідарно йдуть за своїм лідером на підтримку передвиборної програми Євгена Марчука. Член громадської організації «За соціальний захист населення» Раїс Мерзіянов попросив розказати читачам газети «День», що напередодні недавнього приїзду до Луганська пані Кучми Людмили Миколаївни місцеві власті порізали автогеном близько 20 рекламних щитів популярної в обласному центрі газети. Чи догодили завзяті поборники чистоти в місті Людмилі Миколаївні, залишилося таємницею. Але те, що вони зашкодили серйозно її чоловіку і кандидату в президенти Леоніду Даниловичу, ні у кого не викликає навіть найменшого сумніву.
Втім, протилежний ефект вийшов і від ніби закладеної бомби в залі луганського БК ім. Леніна (див. «День», №150). Конференція обдурених вкладників, яка перервалася повідомленням про вибухівку, одностайно вирішила підтримати кандидатуру Євгена Марчука на посаду президента. Виступаючи на конференції, Марчук розповiв, що очолюваний ним парламентський Комітет з питань соціальної політики та праці зі Спілкою створили комісію для напрацювання спільних дій за рішенням проблем обдурених вкладників. Депутат вважає, що конкретні механізми повернення втрачених громадянами в трастах грошей ще підлягають розробці, але водночас одним iз можливих шляхів він назвав проведення взаємозаліку боргів трастів перед громадянами і громадян за житлово- комунальні послуги.
