Дострокові підсумки

... Непомітно добігають кінця позапланові виборчі жнива 2007, і недалеким є той день,коли учасники передвиборного напівмарафону впритул розпочнуть займати місця у Верховній Раді відповідно до відсоткового співвідношення голосів, відданих виборцями за ту чи іншу партію.

Виборці ж, ледь стримуючи позіхання, в черговий раз переглядають пачку рекламних роликів конкуруючих партій, і думають про своє, насущне. Бо за умов ідеологічної розмитості платформ основних політичних сил і твердо вкоріненого до свідомості народу переконання «всі політики—злодії» — своя сорочка, як відомо, ближча до тіла.

ЯСКРАВІ ПОДІЇ

Кампанія вийшла доволі невиразною. Всупереч повідомленням, які періодично з’являються в ЗМІ про те, що «чим ближче вибори, тим вище напруження боротьби», скоріше йдеться про спробу видати бажане за дійсне. На практиці ж маємо справу лише з одиночними емоційними сплесками ключових гравців передвиборної кампанії.

Взяти хоча б нещодавню подію, коли проти ночі представники НУ—НС та «біло-блакитні» не поділили майдан Незалежності. Боротьба за «майдан №1» закінчилася обміном репліками керівників виборчих штабів обох сил, після чого сторони організовано покинули стратегічне місце.

Або широко розтиражована телебаченням спроба перманентної учасниці різних політичних проектів, яку на цей раз доля занесла аж у першу п’ятірку Партії регіонів, «убити Юлю»? Справді, навіть не смішно вийшло!

Яскравою цяточкою проскочило журналістське розслідування й подальше викриття нечистого на руку керівника маловідомої соціологічної організації — і тиша...

Озираючись на млявий характер виборчої кампанії, складно чекати на значну явку виборців на дільниці для голосування. І, вже принаймні, вона буде меншою, аніж на попередніх виборах. Це може негативним чином позначитися на результатах блоку НУ—НС, оскільки значна частина електорату цієї політичної сили, не будучи мобілізованою, може просто не прийти на вибори.

ОБЛИЧЧЯ СТЕРТІ, МАСКИ — ТЬМЯНІ

Інша характерна риса нинішньої виборчої кампанії — ідеологічна розмитість політичної реклами й відсутність (за рідкісним винятком) будь-якої конкретики в словах лідерів про те, куди ж рухатиметься країна в разі перемоги тієї чи іншої політичної сили. Очевидно, мається на увазі, що громадяни України мають робити свій вибір, піддавшись емоційному пориву. Гасла про «стабільність», «законність», і «прорив» викликають сильну тугу щодо того, ким же нас, виборців, вважають можновладці і нагадують авторові старий-старий штамп, який, щоправда, досі небезуспішно експлуатується піарниками товарів масового попиту — а саме «якість». Епітет настільки універсальний, що може бути застосований буквально до всього. Якість означає відповідність якимось заздалегідь визначеним критеріям. Адже будь-який товар апріорі повинен їм відповідати! Інакше його просто не випустять на ринок. Або, коли вже відповідні органи припустилися промаху — проклянуть покупці. Тут у роздуми закрадається думка про те, що можливо, тому нам так настирливо й говорять про якість того чи іншого товару, що насправді він... того...

Тобто, проводячи аналогію з політикою — виконання обіцянок на нас не чекає.

Лідером у номінації «доведи до абсурду власну ідею» справедливо потрібно назвати КПУ з гаслом «Зупини диктатуру!» і пропозицією голосувати за компартію, що донедавна прикрашала більшість київських доріг. Приголомшуюча метаморфоза! І це в країні, у якій 70 із гаком років правлячою була одна, заздалегідь прописана в Конституції правляча сила... Проте, час і звикнути. Чого варта, наприклад, «антикризова» коаліція комуністів і партії великого капіталу у Верховній Раді попереднього скликання.

Умовно ідеологічно стійким із більш-менш відомих проектів є лише блок Олега Тягнибока — але радикалам мало що «світить» на цих виборах. Умовно можна говорити про хоч би деяку послідовну прихильність ідеям лібералізму НУ—НС.

Далі — розбрід і хитання. Партія великого капіталу з «донецьким» корінням в один момент виявляється головним захисником інтересів простого народу й виходить із гаслами, які більше пасували б соціал- демократам.

Якщо приймати на віру передвиборні обіцянки й програми, то доводиться констатувати — Україну досі ніяк не відпустить «дитяча хвороба лівизни» та політичного філантропства. Інакше складно пояснити, чому стільки солідних людей борються за право облагодіяти народ зі стін парламенту, витрачаючи на це чималенькі суми. Ймовірно, що причина такого бажання криється в тому, що облагодіяти народ передбачається, як завжди, за його ж гроші.

БАБЛО ПЕРЕМОЖЕ ЗЛО?

В одному політтехнологи одностайні — для країни з колосальним соціальним і матеріальним розшаруванням суспільства і, як наслідок, гіпертрофованим соціальним значенням грошових знаків підкуп виборців залишається одним із найбільш ефективних засобів впливу на уми електорату. Гасло «бабло перемагає зло» живе, і, якщо не перемагає, то активно використовується в передвиборній агітації всіма ключовими політичними гравцями.

Наприклад, БЮТ, НУ—НС і Партія регіонів із проміжком у декілька днів заявили про підвищення соціальної допомоги при народженні дитини й розміру мінімальної пенсії. Сам по собі цей факт не може не радувати — відповідний законопроект в новообраному парламенті, очевидно, буде прийнято одноголосно. Примітно інше — якщо пункт про безпрецедентне підвищення виплат при народженні дитини був одним із пунктів програми В. Ющенка «Десять кроків назустріч людям», то, наприклад, Партія регіонів спочатку була проти. Навесні 2005 року на телебаченні пройшов ряд сюжетів, у яких розповідалося про бідних дітей, народжених лише для того, щоб їхні матері отримали допомогу. Очевидно, що така думка не знайшла підтримки в умах виборців, і сьогодні регіонали виступають за збільшення розмірів соціальної допомоги.

Якщо три політичних гіганти один за одним стурбувалися зростанням матеріальної допомоги матерям і підвищенням пенсій, то, наприклад, блок Литвина вирішив виявити турботу про працівників науки й освіти. Розрахунок, загалом, правильний — якщо вчителі проголосують за блок «арбітра» минулої виборчої кампанії, у нього є всі шанси пройти до Верховної Ради.

Але обіцяти, як відомо — ще не одружуватися. У цьому контексті, безперечно, потрібно вітати позачергові вибори до Верховної Ради. Бо можновладці в черговий раз потурбувалися соціальними проектами. І, що характерно, «вже сьогодні».

Всі обіцяють хліб. Але щось не чутно відповідей на насущні питання сучасності — наприклад, що станеться 1 січня 2008 року, коли закінчиться термін мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення?

Дуже небезпечні запитання. Політтехнологи не радять їх торкатися.

РЕПЕТИЦІЯ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА

До президентської кампанії ще майже два роки, але її вірогідні фаворити вже заявили про себе в ході цієї виборчої кампанії й пограли інформаційними «м’язами», одночасно піарячи своїх ймовірних кандидатів на посаду президента і обкатуючи технології. Схоже, що ідея «остаточної» політреформи спочила в бозі разом із дуже вірогідним невходженням до нового парламенту її найактивнішого «рожевого» пропагандиста. Або, принаймні, основні політичні фігури не дуже вірять у її реальність.

Про це говорить явна інформаційна «відірваність» перших номерів у виборчих списках. Абсолютну більшість рекламних матеріалів тієї чи іншої партії містять чи зображення лідера (читай — №1 у списку), або гасло в обрамленні партійних кольорів і/або символіки. Винятком, який лише підтверджує правило, є блок «Наша Україна — Народна самооборона». Частково його піарить Президент (який, природно, не входить до списку НУ—НС ), частково — «прекрасна» п’ятірка. Луценко, як кандидат на посаду президента, очевидно, не входить у розрахунки блоку НУ—НС — ставку передбачається зробити на нині чинного главу держави. А участь Президента в гасінні пожежі й посіві озимини — скромна, але, як кажуть, зі смаком відповідь на путінські польоти на винищувачах і прийоми рукопашного бою. Адже Україна — не Росія...