Довга дорога до миру...

Війна на Донбасі в самому розпалі. Бойовики продовжують утримувати численні міста на сході України. Деякі з них в критичному стані. Наприклад, в Луганську немає — електроенергії, води, стаціонарного і мобільного зв’язку, інтернету, не вивозиться сміття, велика проблема з продуктами і взагалі з постачанням необхідного для життєдіяльності мешканців. Місто знаходиться на межі гуманітарної і екологічної катастрофи. Ситуація в Луганській області на відміну від Донецької складніша, адже тут залишається абсолютно неконтрольована з боку України велика частина кордону, що дозволяє Росії безперешкодно постачати терористам найманців і озброєння. Тим самим підтверджуючи своє реноме держави-спонсора тероризму.

А днями остання теза здобула ще і підтвердження в світі. Москва поставляла ракети власного виробництва бойовикам терористичного руху ХАМАС, повідомляє сайт ТСН. Ізраїльська армія знайшла протитанкові ракети російського виробництва під час АТО в Секторі Газа. Боєприпаси лежали в схованці в одній з мечетей. Як з`ясувалося, у палестинців були російські ракети «Корнет». Їх виробляє військовий завод в Тулі. Такі ракети можуть вражати танки та інші броньовані цілі. Як зброя потрапила до ХАМАСу, поки не відомо. Офіційна Москва про постачання озброєння «руху» ніколи не заявляла, хоча і неодноразово виступала проти ізраїльської АТО в Секторі Газа.

Не дивлячись на підтримку Росією бойовиків на Донбасі, українські військові поступово звужують кільце навколо донецького та луганського угрупувань терористів. Це коштує нам сотні життів і зруйнованої інфраструктури, але саме такий сценарій нав’язав Кремль. Коли ця штучна трагедія може закінчитися? Вслід за начальником Генштабу України Віктором Муженком, який заявив, що активна фаза АТО може завершитися раніше, ніж через місяць, подібну думку висловив міністр оборони України Валерій Гелетей. В інтерв’ю Бі-Бі-Сі він запевнив, що «українська армія близька до перемоги над сепаратистами, терористами».

«Я поділяю думку начальника Генштабу, що активна фаза АТО може завершитися менше ніж через місяць, — коментує «Дню» військовий експерт Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Ігор КОЗІЙ. — Але це можливо, якщо Росія не буде чинити дуже серйозного спротиву. Під серйозним втручанням в ситуацію я маю на увазі її входження на територію України із серйозними військовими формуваннями. На сьогоднішній день наші сили АТО досягли успіху. Залишилась остання рокада, яка постачає в Донецьку область боєприпаси, — вона іде через Сніжне, Торез і на Донецьк. Як тільки ця дорога буде взята під контроль, наступить момент, коли донецьке угруповання вже не зможе отримати підкріплення ззовні».

«З самого початку ми чуємо про Донеччину, але найгірша ситуація залишається на Луганщині, бо вона має довшу з двох областей протяжність кордону з Росією, — продовжує експерт. — Але і тут є позитивний момент, тому що угруповання обмежені річками Сіверський Донець та Міус, також область оточується українськими військовими. Єдиний вихід для бойовиків        — повернення до РФ. Скоріш за все, після повного оточення терористів і деблокування наших бригад уздовж кордону, звільнені сили пустять на подальше розбиття луганських угруповань. Думаю, після оточення донецького угруповання, українські військові намагатимуться розчленити луганське. Далі проводитиметься зачистка місцевості».

Проте звільнення Донбасу, це — початок складної роботи. Як реанімувати і змінити регіон не тільки — в інфраструктурі, а і в головах людей? Хто це має робити?

«Війна закінчиться. Це неминуче. Але всі її жертви будуть марними, якщо ми, живі, не змінимо країну, дамо їй повернутися в той круговорот «лайна» жирних, які й привели її до кровопролиття, спочатку на Майдані, потім — на сході, — пише у себе на сторінці у «Фейсбуці» головний редактор донецького інтернет-видання «ОстроВ» Сергій Гармаш. — Минулого тижня я побував у звільнених Слов’янську і Краматорську. Люди радіють миру. Але... — та ж міліція, та ж влада, ті ж патерналістські настрої, ті ж страхи, те ж сміття в головах. І ніхто з цим нічого не робить. Може бути, тому що вигідно? Загалом, виникло чітке відчуття, що ми можемо виграти війну, але... програти країну».

«Поки ми всі по одинці воюємо з зовнішнім ворогом, внутрішній — вже розставляє під себе кадри, приймає під себе закони, ділить під себе те, що ще можна поділити, — пише Гармаш. — А що потім? Що буде після того, як людина з автоматом звільнить міста і піде в мирне життя? Замість державної політики ми бачимо політиканство. Тому командування може «забути» про закинутих у тил ворога десантників; тому в умовах інформаційної війни у нас віщають телеканали країни-агресора; тому евакуацією людей із зони АТО більше займаються громадські працівники, ніж держава. Не робляться, елементарні, здавалося б, речі. Немає відповідей, на елементарні питання...».

Який вихід? «Єдиний спосіб участі військових — звільнити територію та віддати її в руки цивільної адміністрації, а далі — робота МВС та підрозділів територіальної контррозвідки щодо виявлення диверсантів, — відповідає Ігор Козій.      — Але мало виявити диверсантів — їх треба знешкодити. Я раніше згадував про СМЕРШ, який мав певні групи для боротьби із бандформуваннями, а також повноваження залучати для цього армійські підрозділи. Чи зараз це робиться? Чи вивчається та застосовується цей досвід? Чи здійснюватиметься розвідка з повітря? Треба проводити перевірку території на предмет схронів — копанок, які диверсанти можуть обладнати для переховування в денний час. Що ми знаємо про печери Донецької області? Що ми знаємо про природні перепони? Все це треба вивчати. Наскільки влада зможе все це виявити? Поки питання відкрите».

«Треба розуміти: Донбас — це розтрощена, а не відрізана нога нашої країни, яка потребує фіксації та лікування, — пише наш постійний автор з Луганська Валентин Торба («День», №123 від 8         липня 2014 р.). Для того щоб оздоровити його, мало займатися лише Донбасом. Потрібне комплексне лікування всього організму... Тепер ми приречені дорослішати, мислити, робити висновки, брати відповідальність на себе, а не апатично відмахуватися, мовляв, там, наверху і без нас все вирішать. Тепер нація наситилася бажанням вирішувати свою долю самостійно. Саме в цьому поштовху я вбачаю народження нової епохи формування політичної нації».

Суспільство, дійсно, під час Євромайдану і зараз в умовах війни демонструє зрілість. Сподіваємося, Донбас та і взагалі південь зі сходом України після таких випробувань і трагедії підтягнуться до загальноукраїнського рівня. А от політики суттєво відстають. Звичайно, це не рівень попередньої влади, але старі ігри продовжуються. Наприклад, наразі, коли фактично запущений механізм по достроковим парламентським виборам, незрозумілим поки залишається — за якими правилами проходитимуть ці вибори. Останні сигнали свідчать, що політики радше шукають варіанти, які б були вигідні їм, а не країни. Президент каже про пропорційну систему з відкритими списками, разом з тим, якщо депутати не домовляться, він допускає, що залишаться існуючі правила. Це неприпустимо.

Або інший приклад. Після численної критики дій голови Держприкордонслужби Миколи Литвина (брат голови парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Володимира Литвина) з боку суспільства і експертів, він і досі чомусь залишається на посаді.

Це вже не говорячи про те, що волонтери сьогодні працюють набагато швидше ніж держава у забезпечення нашої армії.

Перелік насправді можна продовжувати. Дійсно, мало займатися Донбасом, хоча і ця робота кульгає, потрібне комплексне лікування організму.

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

«На сході гартується нова держава»

Валерій ГЕЛЕТЕЙ, міністр оборони України:

— Сьогодні на сході гартується не просто Українське Військо, сьогодні там, в боях, формується нова Українська Держава. Саме ці хлопці, які проливають власну кров, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет України, мають невдовзі стати елітою не лише Збройних сил, але й всієї системи державного управління.

Для цього за моїм дорученням військові навчальні заклади розпочали набір слухачів із загалу військовослужбовців, які в ході АТО отримали поранення, несумісні з подальшим проходженням військової служби. Ці хлопці отримають освіту, яка дозволить їм у подальшому працювати на цивільних посадах у Міністерстві оборони та Збройних силах України. Охочі зможуть залишитися на науковій та викладацькій роботі у військових навчальних закладах.

Можливість навчатися та вдосконалювати свій фаховий рівень також буде надана після завершення антитерористичної операції кожному з її учасників.

Переконаний, що подібна практика не повинна обмежуватися лише колом військових навчальних закладів. Позаконкурсний набір повинен бути запроваджений у навчальних закладах МВС, СБУ та інших ВНЗ, які готують фахівців для усіх сфер державного управління.

Це не лише питання соціальної адаптації чи соціального забезпечення ветеранів цієї неоголошеної війни, а насамперед — формування того незламного стрижня, якого так бракувало державі впродовж усіх років української Незалежності.