Дві години веселки та двісті порцій глупоти

Марш, наймасовіша й найбільш публічна частина щорічного ЛГБТ-фестивалю «КиївПрайд» — дуже чіткий багатофакторний тест. Для суспільства — на толерантність, для поліції — на професіоналізм, для громадських і ЛГБТ-активістів — на солідарність і організованість, а для ультраправих і деяких віруючих — на рівень притомності.

Цього року був установлений рекорд явки — майже 8 тисяч учасниць і учасників. Знову, як і торік, прийшло багато молоді — яскравої, радісної, різноманітної. Помітно, що це для них навіть не політична акція, а свято. На жаль, не вдалося це свято посилити, як на минулих Маршах, платформами з музикою та карнавальним драг-квін-шоу — водію вантажівки погрожували прихильники «традиційних цінностей». Самі прихильники, як завжди, вочевидь, тяжко страждаючи від неприязні, таки з’явилися на Марш, аби зірвати його. Цьогоріч вони знову спробували перехопити локацію, оголосивши напередодні про проведення дводенного молебню біля пам’ятника Грушевському. Акції, на щастя, це не завадило. Хіба що довелося на початку слухати гомофобну маячню з гучномовців від анонімного пропагандиста. А втім, про головний сюрприз від моралістів стало відомо трохи згодом.

Важлива новація — колона військових, ініційована  добровольцем батальйону «Донбас» Віктором «Французом» Пилипенком. Прийшло близько 30 хлопців і дівчат — реальних волонтерів і волонтерок, ветеранів і ветеранок АТО/ООС. Сама наявність цих людей на Марші — потужний контраргумент проти тих, хто намагається приписати ЛГБТ-спільноті антипатріотизм, «роботу на Росію» тощо. Взагалі, опоненти КиївПрайду в методах доведення своїх поглядів надзвичайно передбачувані й одноманітні: брудна лайка, образи, прокльони, чорні поховальні транспаранти «Содомія — дорога до пекла» й кулаки: кілька разів поліції доводилося відтісняти особливо активних приматів, які намагалися вирвати плакати чи зчинити бійку з маніфестантами. В одного з маніфестантів влучили в око яйцем і, здається, ушкодили сітківку, другому — зовсім ще юному підлітку, який прийшов з мамою — залили очі з газового балона, через що хлопчик увесь Марш пройшов з заплющеними очима. Постфактум деяке розмаїття у виснажливу боротьбу проти «содомії» внесла новина про перехоплений поліцією вантаж у 200 презервативів, наповнених фекаліями, заради чого працьовиті традиціоналісти навіть викрали й розібрали чотири... біотуалети. Лайно розливали по «снарядах» усю ніч, для чого навіть обладнали щось на кшталт лабораторії на Жуковому острові. У цієї, не побоюсь слова, феєричної глупоти, схоже, є шанс увійти в історію.

Марш відповідав гаслами «Ні — насильству, так — правам», «Моє місто — місто вільних», «Права не дають, права беруть», «Безпека людини — розвиток країни», «Всі різні, всі рівні», «Наша традиція — це свобода» й шевченківським «Борітеся — поборете». Пройшли майже вдвічі більше центром Києва, ніж зазвичай — по Володимирській, бульвару Тараса Шевченка, Пушкінській, вулиці Богдана Хмельницького. В цілому, зважаючи на агресивне оточення, завершилося без пригод. Поліція зі своїми обов’язками впоралася. Починаючи від збору до завершення ходи вся акція зайняла дві години.

Із року в рік колони під веселковими прапорами стають усе чисельнішими. Водночас противників Маршу явно не більшає, навпаки. Наприклад, на перехресті біля Національної опери з того боку периметру їх позавчора не було. Взагалі, здається, що в наших полум’яних консерваторів явна криза ідей. Протиставити Маршу щось зрозуміле й цікаве їм не по силах. Тобто з одного боку — свято, яке вже давно вийшло за межі суто політичного дійства, субкультурного акту, з другого — 200 презервативів. З лайном. Питання, хто тут справжні збоченці, звучить риторично.

Лишається лише плекати надію, що до поборників моралі скоро дійде, що головні вороги України — в зовсім іншому місці й під інакшими кольорами. І звідси інше сподівання — що Марш рівності за кілька років пройде просто по Хрещатику, і в охороні не буде жодної потреби.

***

ВІКТОР ПИЛИПЕНКО: «ПРИЙШЛО ЛЮДЕЙ БІЛЬШЕ, НІЖ ОЧІКУВАЛОСЯ»

— Де вам випало воювати?

— Найгарячіша точка, де я був — у Широкиному. Із 15 лютого 2015 року і аж до 2016. Півроку серйозних бойових дій, а потім уже поперемінно.

— Кількість учасників колони відповідає вашим очікуванням?

— Прийшло більше людей, ніж очікувалось. У мене вже не вистачає браслетів, чесно сказати. Вирішую це питання з організаторами. Люди почали додаватися вже в останні дні, і, звісно, не можна їм відмовляти, бо прагнення підтримати українських ЛГБТ-військових високе.

— А коли ви зробили камінгаут?

— У 2018 році, заявив про себе на виставці Антона Шебетка в фонді «Ізоляція».

— Як поставилися  однополчани?

— Усі, хто зі мною пройшов бойові дії, поставились абсолютно нормально. Ті, хто з мого батальйону безпосередньо не брали участі в боях і не знали мене особисто — мали певні сумніви. Деякі з них упороті — я їх так називаю — їх не переконати, але їх обмаль, і це мене тішить. Були ще негідники, що боягузливо нападали на мене в коментарях. Але в основному мої побратими-добровольці — переконані демократи, які стоять на сторожі свобод і прав громадян України.

— Опоненти Маршу, яким це все наче огидно, все одно незмінно приходять сюди. Звідки така впертість, як ви думаєте?

— (зі сміхом) Вони, напевно, латентні геї. Ми симпатичні, а вони ні, тож хочуть бути нашими друзями. Але не знають, як подружитись. За косички смикають (сміється).