Дзеркало чи інструмент?

Що ближче день виборів, то значущіше і вагоміше лунає слово соціологів, які моніторять хедлайнерів виборчих перегонів та їхніх аутсайдерів. Учені-практики вважають, що контингент виборців, зокрема любителів гречки та інших гострих відчуттів, завжди містить у собі від 7% до 25% тих, хто не визначився. Це саме те багатообіцяюче благодатне поле, за яке до останньої краплі ефіру і друкарської фарби борються всі учасники виборчого процесу. Розмножені ЗМІ результати соціологічних опитувань реально можуть відіграти вирішальну роль під час ухвалення рішення конкретним громадянином на конкретній виборчій дільниці. Виборці, які не визначилися в своєму виборі, потрапляють під наукове визначення  «виборчий ресурс, яким може керувати практика побудови передвиборчих рейтингів».

Рейтинг — інструмент надзвичайно цікавий, який за допомогою ЗМІ використовують як політики, так і інші маніпулятори громадською думкою. В різних країнах світу. Наприклад, нещодавно, коли американське суспільство усвідомило близькість президентської виборчої компанії,  місцеві соціологи — представники Американської асоціації політичних наук — створили свій рейтинг президентів США, враховуючи їхні досягнення і заслуги перед вітчизною. 200 політологів аналізували діяльність кожного керівника країни від дня утворення Сполучених Штатів, не сумніваючись у заслугах лише батька-засновника Джорджа Вашингтона. Згідно з результатами цього дослідження нині чинний президент США Дональд Трамп посів почесне останнє 44-те місце у списку. Нічого не нагадує?

СПІРАЛЬ МОВЧАННЯ

Дослідження феномену рейтингів породило до життя теорію, що її німецький учений Елізабет Ноель-Нойман назвала «спіраллю мовчання». Згідно з нею, людина, яка припускає, що перебуває в меншості, публічно висловлюватиме думку, прийняту більшістю. Це правило поширюється як на тих, хто ставить запитання, так і на тих, хто відповідає на них.  

Рейтинг вважається однією з найзначущіших форм ідентифікації політика. Тому політики використовують всілякі можливості задля його фальсифікації. Найбільш явні з них — поширення неправдивих даних у ЗМІ, на підставі нібито проведених соціологічних опитувань. Оскільки за кожним соціологічним дослідженням стоїть конкретний замовник, який його оплачує, актуальною постає проблема «редагування» фінальних результатів опитування. Проте найбільшу небезпеку і для соціології як науки, і для суспільства як її реципієнта, таїть інтенсивна діяльність некваліфікованих соціологічних груп, що загострюється в період передвиборчих кампаній.

За словами Ірини Бекешкіної, директора Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, у період виборчих кампаній, особливо парламентських, виникають і так само швидко зникають після виборів фірми «рогів і копит» — імітатори соціологічних досліджень, які видають потрібні замовникові цифри.

ПОГАНОЮ КОВБАСОЮ МОЖНА НАГОДУВАТИ ЛИШЕ РАЗ

Цей принцип, сформульований Іриною Бекешкіною, передусім стосується соціології.

— Щодо професійних фірм, — каже Ірина Бекешкіна, — вони не ризикуватимуть. Оскільки не живуть від виборів до виборів. Наприклад, Київський міжнародний інститут соціології проводить понад сто опитувань щороку, з яких політичні становлять не більш як  20%. Решта — маркетингові дослідження, проєкти вітчизняних організацій і зарубіжних фондів тощо. Саме ці замовлення  є основним джерелом доходу професійних соціологів, конкуренція серед яких зростає з року в рік. Поганою ковбасою можна нагодувати лише один раз, а більше її є не будуть їсти. Тому репутація в нашому випадку — це гарантія комерційного успіху. Професійні соціологи змінювати свої дані на догоду замовникові не будуть. А оскільки професійні фірми не йдуть на операції з замовником, то й виникають підроблені імітатори — наприклад, «Рейтинг плюс», «Правові передові ініціативи» та інші, що подають у ЗМІ  «потрібний» результат.

На думку Ірини Бекешкіної, левова частка відповідальності за поширення підробок лежить на засобах масової інформації — саме вони тиражують неправдиві дані соціологічних досліджень.  Наскільки справедливою є ця думка, судити кожному виробникові і користувачеві інформаційних послуг.

ЯКЕ ЗАПИТАННЯ — ТАКА ВІДПОВІДЬ

Нещодавно проведені соціологічними службами України дослідження, що стосуються надання автономії невизнаним утворенням «ЛНР» і «ДНР» у складі України вкотре поставили перед громадськістю запитання, — як відповідь залежить від формулювання і, отже, наскільки серйозно можна ставитися до результатів досліджень. Думка професійних журналістів, соціологів, маркетологів — одностайна: якщо в самому запитанні закодований єдиний варіант відповіді для кожного доброчесного опитуваного громадянина (наприклад, що потрібно зробити для припинення кровопролиття на Донбасі — відповідь «ВСЕ!»)  — таке дослідження не є науковим дослідженням, а є політичним замовленням.

Сумно, що професійні соціологічні фірми грішать такою формою маніпуляції громадською думкою. Ірина Бекешкіна не приховує, що інколи і професіонали йдуть на повідку в замовника: «Як замовник поставив запитання — так його й поставили в анкету. А результат — так, чесно, як і отримали. І ось якщо буде поставлено запитання «Як ви вважаєте, для встановлення миру і припинення кровопролиття потрібно зробити це чи це», то й відповідь запрограмовано — звичайно, аби припинити кровопролиття,  люди дадуть відповідь «так», наприклад,  автономії. А ось яка автономія — цього вже не буде в опитувальнику». Так само, як було в нещодавньому соціологічному опитуванні — з ким вести перемовини заради миру на Донбасі? Формулювання «заради миру» — вважає Ірина Бекешкіна, — автоматично підштовхує до потрібної відповіді,  оскільки люди хочуть миру. «Проте я за мир!» — відповідає опитуваний. І нехай домовляються, не важливо з ким, аби мир». «Мир» тут — «чарівне слово». Напевно, й соціологам у таких випадках слід виявляти принциповість, коли очевидне прагнення замовника за допомогою соціології  формувати громадську думку і давати політикам можливість маніпулювати даними.

Доктор філософії, професор Назим Хамітов вважає: що розвиненішою є демократія, то й багатше суспільство, то менше соціологи погоджуються генерувати «формуючу соціологію», цінуючи репутацію більше, ніж тимчасову вигоду. Тоді як у посттоталітарних країнах з невеликим і суперечливим досвідом демократії спостерігається зовсім інша картина. Наприклад, запитання в анкетах можуть бути побудовані так, що, впливаючи на підсвідомість опитаних, спрямовують їхнє формулювання в задумане русло. У результаті вибудовується потрібна «тенденція».

Журналісти і по-справжньому професійні соціологи, широке коло інтелектуалів, громадянське суспільство загалом мають активніше реагувати на це. Адже руйнування межі між соціологом і політтехнологом згубно позначається на демократичних тенденціях  країни, її репутації і суб’єктності в світі, — вважає Назим Хамітов.

Існує Кодекс соціолога, прийнятий Соціологічною асоціацією України. Звісно, є міжнародний Кодекс соціолога, який регламентує правила проведення соціологічних опитувань. Запитання запитань — хто бачив ці кодекси і хто їх дотримується?

Одне слово, яке запитання — така й відповідь. І не варто засмучуватися, дивлячись на власне відображення в дзеркалі соціології. Так чи так, ми бачимо в цьому склі власне самих себе. І якщо раптом ми там побачили виродка — не лякайтеся, ми самі себе замовили.  Запитання не до дзеркала. Запитання до себе.