Happy Independence Day!

Четверте липня — одна з найважливіших дат для кожного громадянина США, адже в цей день відзначається День незалежності країни. 4 липня 1776 року тринадцять колоній  Британської імперії проголосили свою незалежність і було підписано Декларацію незалежності США.

Цього року президент Дональд Трамп привніс деяку незвичність у святкування в Вашингтоні, адже  він доручив провести парад і виставити на огляд військову техніку, чого не було у країні з початку 90-их років.

Міністерство закордонних справ України привітало США з цим святом, побажавши громадянам цієї країни «подальшого прогресу та процвітання».

Відносини України та США мають статус стратегічного партнерства, про що йдеться у відповідній Хартії від 2008 року. Варто зазначити, що для українців партнерство зі США та підтримка Вашингтона в час агресії Росії є великим привілеєм,  надійною опорою та ціллю. Одним із найсильніших сигналів від уряду США в ці роки стала «Кримська Декларація» Держсекретаря Майка Помпео, в якій міститься гарантія того, що США «відкидають спробу Росії анексувати Крим та зобов’язуються зберігати цю політику до відновлення територіальної цілісності України». Щороку США надають Україні допомогу на оборонні цілі, зокрема нещодавно Сенат США схвалив бюджет США на 2020 рік на потреби національної оборони, в якому до 300 млн. доларів передбачено на безпекову допомогу Україні. Крім того, у жовтні минулого року Сенат США здійснив довгоочікуваний крок і визнав Голодомор 1932—1933 рр. геноцидом українського народу.

Великим другом України протягом багатьох років був сенатор-республіканець Джон Маккейн, який невтомно просував надання нашій країні військової допомоги, посилення санкцій проти Кремля, жорстко і однозначно критикував дії Росії. Свідченням вдячності українців є ініціатива назвати іменем сенатора єдину в Україні Бібліотеку української діаспори, яка має відкритися в Дніпрі цього року.

«День» звернувся до експертів і читачів з проханням розповісти, чим їх приваблює ця країна, простіше кажучи, за що вони люблять Америку:

Iгор СЮНДЮКОВ:

— Ця країна — одна з найскладніших у світі, це «світ світів», і говорити про неї можна безкінечно. Америка доволі далека від поширеного образу «сяючого граду на вершині холма», але сьогодні, в день Національного свята США, говоримо про те, за що її варто любити.

1. Це — справді правова держава (наскільки взагалі це можливе у нашому грішному матеріальному світі), це країна, де вже 243 роки покладена в основу Декларації про незалежність концепція невід’ємних та невідчужуваних прав кожної людини «на життя, свободу та прагнення до щастя» послідовно й неухильно реалізується (хай навіть ціною громадянської війни, що призвела до скасування рабства). І це — держава, устрій якої (принаймні дотепер) робить неможливим тиранію та авторитаризм.

2. ЦЕ — країна великих президентів — Вашингтона, Лінкольна (взагалі виняткова постать), Кеннеді, Джефферсона, Трумена, Рейгана (про нього — окрема розмова). Я назвав лише декількох. Що цікаво: попри подиву гідний прагматизм й досі дуже багато американців залишаються щирими, переконаними ідеалістами! Ось така непроста країна.

3. Це — країна високої культури: Джордж Гершвін, Марк Твен, Герман Мелвілл, Хемингуей, Фолкнер, Едгар По (думаю, кожен читач може навести іще десятки, сотні імен...).

4. Це — країна з особливим, дуже цікавим розумінням свободи. Для них — це не лише свобода вибору, а й свобода дії. Останнє справді важливо.

5. Неповторна природа. Ніагара, Гранд-Каньйон, Йелоустоунський національний парк, краса Аляски, Каліфорнія... Справді шкодую, що поки не мав змоги все це побачити.

6. І нарешті. Без ідеалізації, надмірного обожнення. Просто чесно запитаємо себе: чи такою скромною є роль допомоги США у нашому спротиві агресії Путіна? Що було б, якби цієї допомоги геть не було?

Олександр ПIРIЄВ, віолончеліст, продюсер музичних програм Українського Радіо:

— Я полюбив Америку після того, як на початку 2000-х, впродовж півтора місяця, мав унікальний шанс приймати участь у гастролях, виступаючи разом із Молодіжним симфонічним оркестром під орудою Метью Макмеріна (це син Роджера Макмеріна, християнського філантропа-місіонера із США). Той формат оркестру був новинкою і сильно об’єднав нас — його учасників. Це був час мого студентства у Національній музичній академії, і під час цих гастролей найцікавіше було спілкуватися з пересічними американцями — слухачами наших концертів, які здебільшого приймали нас у своїх родинах. Вразив дух демократії і свободи людей. Їхня патріотичність (наприклад, у багатьох на галявині біля будинку майорів прапор країни) і толерантність, а ще те, що громадяни пишаються своєю державою. І, як в однієменному американьскому серіалі, закон і порядок підтримується у всьому. Але в той же момент професія полісмена або ж пожежника чи не найповажніша в американському суспільстві. Також спілкуючись з одноліками, побачив, що держава приділяє велику увагу у підтримці молодих спеціалістів. Я побачив, що у певних штатах є не тільки гранди, а різні програми муніціпалітетів, які дозволяють мати вже з перших кроків базові речі на навчання, роботу, житло, будувати кар’єру у більш комфортних умовах... Америка — дійсно країна мрій і якщо ти чогось хочеш досягти, то це країна саме для тебе. Для цього є безліч можливостей, але треба багато  працювати. Хто все життя старанно і багато працює — отримають відповідний прибуток. А ще мене вразило, як держава шанує людей літнього віку. Там пенсіонер, мабуть, найзаможніші люди. Нам є чим повчитись і в тому, як у США процвітає меценатство, як почесно займатися благодійністю... А ще те, що вшановуючи свої свободи, Сполучені Штати не забувають і про боротьбу за права у світі. — приємно думати, що я так можу думати :)

Iван ПРИМАЧЕНКО, співзасновник платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus, випускник спеціальної стипендіальної програми Стенфордського університету The Ukrainian Emerging Leaders Program:

— США — маяк свободи, світовий центр прогресу, а також великий друг України. Американці свято вірять, що тяжка чесна праця обов’язково приведе до успіху — як окрему людину, так і цілу країну. А ще Америка є країною верховенства закону — перед ним тут рівні всі, а судді саджають злочинців, а не рятують їх. Ось ці дві речі зараз і потрібні Україні. США —  чудовий приклад для натхнення.

Олександра МАТВIЙЧУК, голова правління Центру Громадянських свобод:

— Америка багато чим вражає, але перше, що спало на думку, це наступні речі. Колись я приїхала на двотижневе стажування, і в перший день ми зустрічалися із організаторами лгбт-прайду. А вже наступного дня — із лідерами руху за збереження життя, які публічно цьому прайду опонують. Я ще тоді подумала, як це чудово, що люди із різними поглядами мирно співіснують в одному суспільстві. Також маю відзначити потужний досвід самоорганізації та волонтерського руху. Спільно вирішувати суспільні проблеми, об’єднуватися та швидко створювати різні громадські асоціації — то вже давно стало нормою життя та частиною культурного коду американців.

Юрій ЩЕРБАК, дипломат, письменник, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994—1998):

— З 1946—1947-го років США для мене була сяючим островом свободи, якоїсь далекої та недосяжної правди. Тобто тим, чим вона була для мільйонів людей в повоєнній Європі, які бачили в США надію на правду, на процвітання. Я дуже рано почав слухати їхні передачі та читати їхні журнали. Ці журнали з’явилися у нас після війни. Коли почалась холодна війна доступ до джерел інформації з США максимально обмежувався. Зокрема глушилось радіо. Для мене вона все одно залишалась неймовірним явищем свободи і правди. Адже я пам’ятав з американських журналів, які розповсюджувались у нас під час Другої світової війни, що ті фотографії, які були в них абсолютно не відповідали тому, що з’являлось в радянській пресі. Я побачив справжні фотографії поранених американських солдатів і усвідомив, що американська преса не боїться про це говорити. На той час я ще не міг уявити, що свобода слова в США є настільки священними і такою глибинною традицією. Це маленька деталь, але в тих умовах, в яких перебували ми, вона вражала. Потім я все більше читав про США, захоплювався американською літературою. Френсіс Скотт Фіцджеральд, Ернест Хемінгуей та інші письменники формували моє бачення тої Америки, яку не можливо було уявити користуючись інформацією із радянських джерел. СРСР не міг допустити того, щоб радянські люди, які переживали величезні страждання, побачили б інший, кращий світ, де існує і праця, і щастя, і справедливість, і пошана до закону.

Згодом я потрапив до США, коли ще й гадки не мав, що колись стану послом в цій країні. Коли я вперше туди приїхав (це було ще до сумнозвісних жахливих терористичних актів), то мене потрясла атмосфера свободи в цій країні. Мені тоді здавалось, що в США можливо все, треба лише працювати і працювати. Стереотипи, які будувала радянська пропаганда, були повністю зруйновані. Звичайно, згодом я побачив і проблеми, з якими стикаються американці. Але в цілому головне, що США побудовані на повазі до закону. Це базова особливість американців. Ми ж всі вийшли із радянського табору беззаконня. Закон для нас річ досить умовна, навіть якщо людина порядна і чесна. І в цьому зокрема наша біда. В США громадянин в свою чергу відчуває гарантії, адже сам дотримується встановлених правил. І він знає, що за порушення цих правил буде нести відповідальність. Так будується державність — від правил дорожнього руху до Конституції.