Геннадій УДОВЕНКО: Про наміри консультацій з нами щодо коаліційного уряду я дізнався з преси

Народний Рух України — одна із кількох партій парламентської більшості, яка, підтримавши торік кандидатуру Віктора Ющенка на посаду прем’єр-міністра, не отримала натомiсть жодної посади в уряді. Така можливість може з’явитися після того, як прем’єр висловив готовність провести консультації з фракціями більшості щодо формування коаліційного уряду. На запитання щодо ставлення Руху до перспектив цього процесу відповідає голова НРУ Геннадій Удовенко.

— При формуванні уряду Ющенка, котрий ми підтримали тоді і підтримуємо зараз, існував певний елемент коаліційності, коли кілька міністерських посад отримали представники УНР, НДП, «Батьківщини». Нинішня ініціатива прем’єра має йти у розвиток цього процесу аби більш глибоко врахувати інтереси фракцій більшості у парламенті. Бо досі уряд приходив до нас, я маю на увазі не тільки Рух, а й ще кілька фракцій, які в Кабміні не представлені, приходив тоді, коли ми були потрібні уряду. Коли слід було ухвалити програму уряду чи бюджет, з нами активно консультувалися, висловлювали готовність врахувати наші пропозиції. Згодом уряд відчув впевненість, що нікуди та Верховна Рада не подінеться, все одно нас підтримає. Гадаю, що таке ставлення викликало незадоволення у фракцій, які пішли свого часу на те, щоб підтримати уряд, в якому не представлені.

— Відомо, що Конституцією не передбачено формування коаліційного уряду. Як ви гадаєте, чи є в цьому сенсі готовність до коаліції серйозною пропозицією, чи тільки певним політичним ходом, аби лише прояснити позиції сторін, нічого реально не зробивши? Бо ж насправді для формування коаліційного уряду не досить доброї волі прем’єра, потрібна згода Президента.

— В законопроекті Гавриша, котрий був підготовлений наприкінці шостої сесії парламенту, і не був прийнятий, мова йшла про консультації. На мою думку, ці консультації можливі і потрібні, але спершу слід досягти взаєморозуміння і злагоди між парламентом, Президентом, і урядом. І взагалі, що це має бути за процес? Чи має піти весь уряд у відставку, аби потім після консультацій не призначати міністрів на зайняті вже місця? Що тоді робити із тими великими професіоналами на посадах міністрів і які не належать до якихось партій? Тому слід визначитися у трьох елементах: перший — ставлення до Президента, другий — доля кваліфікованих фахівців, що працюють в уряді, третій — наявність у політичних сил реальних кандидатів на міністерські посади, які б відповідали найвищому фаховому рівню.

— Ви говорите про вибір між урядом фахівців і урядом політиків. У другому випадку за міністром залишаються політичні рішення, а фахову роботу може проводити і апарат, який залишиться.

— Така практика можлива у країні із сталою економікою, де всі механізми взаємодії між різними галузями діяльності, так і всередині них, відпрацьовані століттями. У такому випадку міністром насправді може бути політик, який не обов’язково має бути грунтовно обізнаний у цій галузі. У нас же така практика може призвести до не зовсім хороших наслідків. Візьмемо паливно- енергетичний комплекс, про який так багато говорили цілий рік. Про що була розмова? Про перерозподіл коштів, якими йде оплата за енергоносії. А в той же час у нас, в Миколаєві, виготовляють унікальні парогазові турбіни, на які є попит і в Європі, і в США. Масовий випуск і застосування таких турбін в Україні дозволив би вирішити значну частину наших енергетичних проблем. Я особисто займався цим питанням, був на заводі і в КБ. Гадаєте, когось це в Києві зацікавило? Ось вам і різниця між урядом фахівців і політиків. Деякі міністри може й фахівці. Але не в тому, чим би мали опікуватись.

— Добре, тоді чи готовий Рух подати свої кандидатури на посади міністрів, і чи відповідали б ці кандидатури визначеним вами критеріям фаховості?

— Ми подавали свої кадрові пропозиції до Кабміну раніше, але жодна з них не була, на жаль, взята до уваги. І зараз ми маємо кого запропонувати на міністерські посади. Імен не назву, бо у нас варто тільки «засвітити» людину, як її одразу прагнуть знищити. В політичному сенсі знищити.

— Якщо врахувати кількість депутатів від Руху у складів більшості, то очолювана вами партія може цілком розраховувати на два міністерськi портфелі.

— Навряд чи слід так буквально і пропорційно підходити до формування коаліційного уряду. Я вже казав про фаховість, а у нас настільки невеликий вибір спеціалістів потрібного масштабу, що заперечити призначення людини лише тому, що вона не в тій партії чи безпартійна, не видається можливим. Коли співпадатиме і партійність, і фаховість, це буде добре, але ж це буде не завжди. А є ще й Президент, у якого може бути свій погляд на ці питання і який уповноважений Конституцією призначати міністрів.

— А чи не може бути такого, що розмови про коаліційний уряд так і залишаться розмовами, консультації так і залишаться лише консультаціями?

— Я не думаю, що прем’єр-міністр робить ці всі кроки без погодження з Президентом. Та чи дійсно є намір сформувати такий уряд, чи просто поговорити і спустити це все на гальмах, тим більше скільки вже залишилось цій Верховній Раді? Я цього не знаю, про наміри провести з нашою фракцією консультації щодо формування коаліційного уряду я спочатку дізнався з преси.

— Чи не здається вам, що розмови про урядову коаліцію були спричинені прийняттям нового Закону про вибори? В разі, якщо його підпише Президент, у новому парламенті може сформуватися реальна більшість, яка могла б, як у більшості країн, формувати свій уряд. У нашому випадку вона мала б моральне право цього вимагати.

— Думаю, що прийняття Закону про вибори не варто пов’язувати із переговорами прем’єр міністра з фракціямищодо коаліційного уряду. Хоча прийняття такого закону є безумовним кроком уперед на шляху демократизації нашого суспільства. Поки ми є досить відсталою парламентською демократією, і пропорційні вибори — це крок у вірному напрямку. Парадоксально, але цей законопроект, на мою думку, в інтересах Президента. Президенту буде легше працювати з партіями, з фракціями, ніж з мажоритарщиками. Інша справа, що розпорошеність правих сил може знову призвести до ситуації 1998 року, коли малі партії не пройшли до парламенту, а їхні голоси дісталися в основному комуністам. Праві партії повинні об’єднатися у коаліцію, як це було в Польщі. На жаль, зараз об’єднання йде по лінії «за» чи «проти» Президента, що не зовсім вписується у контекст майбутніх виборів. Тому вважаю, що нинішня урядова коаліція, якщо вона створиться, і майбутня парламентська більшість у новому складі Верховної Ради є окремими і не пов’язаними між собою безпосередньо явищами.