Геополітична «бандеризація» Польщі

Несподівано українське питання знову гостро постало на порядку денному варшавського Сейму після того, як президент Республіки відвідав Харків, і щоб уникнути конфлікту, на державному рівні було припинене цькування націоналістів. Власне, не так правих активістів, як проукраїнської історії, якою аналогічно з РФ лякають дітей у сусідній державі.

Хоча українські націоналісти ніколи не проводили бойових дій на території суверенної чужої держави й не провадили каральних акцій від імені української держави. Відповідний закон про заборону «бандерівської ідеології», що був прийнятий 26 січня 2018 року, зачіпає не тільки національну гордість українців, а й порушує права людини. Себто, якщо українець, дід якого воював в УПА чи був членом ОУН, буде назагал розповідати біографію своєї родини або звичайний турист, який забув зняти з рюкзака червоно-чорний прапорець, ідучи публічним місцем, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності й оштрафовані або позбавлені волі строком до 3 років. Ще більшої абсурдності це може набути, коли українські політики, що сповідують ідеї українського націоналізму, муситимуть з робочим візитом відвідати республіку Польщу. Що тоді? Невже демократична польська влада заборонить їм в’їзд у країну? Тоді міжнародний публічний скандал гарантовано.

Джерело: Twitter-сторінка руху Kukiz’15

Існує ймовірність, що нова хвиля відвертої пропаганди стала реакцією на риторику Інституту національної пам’яті України та останні законодавчі ініціативи у Верховній Раді України, з яких випливає, що наша держава є правонаступницею УНР, а СРСР визнається державою-окупантом.

Мапа України часів УНР від 1919 р. (джерело: Вікіпедія)

Таким чином, території, які після окупації УНР опинилися під Польщею відповідно до тогочасного адміністративного поділу, належать сучасній українській державі, а уряд на чолі з Юзефом Пілсудським воєнним шляхом заволодів низкою територій, як-от: Холм, Перемишль і т.д. Зрозуміло, що такі територіальні претензії не мають перспективи, однак важелі впливу й шантажування Києва Варшавою значно зменшаться. Це за умови обміркованої та злагодженої інформаційної роботи МЗС України та Міністерства інформаційної політики України.

Степан Бандера. Джерело: Історична правда

Додатковим чинником нездорової критики Польщею народних героїв України С. Бандери та Р. Шухевича стає надмірна кількість українських громадян на заробітках у Східній Європі.

Роман Шухевич.Джерело: Історична правда

За даними міністра МЗС Павла Клімкіна, на праці в Польщі зараз перебуває понад 1 млн українців, а скільки людей отримали карти побуту чи громадянство Польщі важко злічити. У зв’язку з тим, що більшість поляків поїхали на заробітки до Німеччини та Великобританії, українці фактично є однією з колон, що тримають польську економіку на плаву. Проте наші емігранти, це не ті люди, що в 1990-х і 2000-х рр. їхали з протягнутою рукою на Захід. Це в конкуренто-бізнесовому сенсі агресивні, налаштовані на великі перспективи люди, які готові відстоювати свої позиції. Хоча більшість із них не є причетними до націоналістичного руху, однак асоціація з бандерівцями від недавнього часу є респектабельною, тому й несе певну загрозу для Польщі, зважаючи на її часто шовіністичне ставлення щодо України.

Попри активну європеїзацію України на міжнародній арені, внутрішньополітичний курс Польщі радикально відрізняється. Швидше за все націоналістична хвиля з центральної Європи все-таки докотилася до східних рубежів, де зіткнулася з монолітною стіною української національної традиції. На відміну від українського відповідника, європейський націоналізм носить більш експансивний характер, натомість українська національна ідея не декларує претензій на етнічні землі інших сусідніх держав.

Очевидно, геополітична «бандеризація» Польщі триватиме доти, доки Президент України та МЗС не розпочнуть активно відстоювати право нашої держави на самовизначення в контексті європейської культурної, політико-економічної домінації в регіоні, позаяк усі раціональні передумови до такого процесу є. «Для нас Європа – це не географічна приналежність, не просто вільний простір і добробут чи навіть набір стандартів. Це наш свідомий вибір, за який ми дуже гірко заплатили і продовжуємо платити – ціною життів Героїв Небесної сотні і наших захисників на сході України», – наголосила віце-прем’єр-міністр України Іванна Климпуш-Цинцадзе під час слухань російської сторони в рамках позову України проти РФ у Міжнародному суді ООН в Гаазі (2017). Цікавим явищем також є те, що процес відродження національних рухів на теренах Європи активізувався внаслідок відновлення активних дій Москвою не лише на Донбасі, а й у Східній Європі. Парадоксально, що єдиним цивілізаційним щитом, що стримує Росію на шляху до ЄС на сьогодні, є унітарна, націоцентрична українська держава, яка, на жаль, чомусь не зручна нашим союзникам із Польщі.